Помовчати разом з іншим. Не давати порад, не починати рятува | pro-psy || Психологія

Помовчати разом з іншим.

Не давати порад, не починати рятувати, не казати, що «все пройде» і «буває гірше», і тим більше не говорити «це все карма і ти на це заслуговуєш».


Просто Побути Поруч.

Здається, це так просто, але бачить бог, це одне з найскладніших завдань в людських взаємовідносинах.

Нам всім здається, що збоку видніше, але правда в тому, що це самообман.

Відсутність навика під назвою бути поруч — причина того, що близькі люди не можуть відкритись. Розділити свої переживання. Бо вони не хочуть (свідомо чи інтуітивно) почути фрази з першого абзацу.

Іноді, все, що потрібно, це помовчати поряд з іншою людиною. Залишаючись при цьому живими. Не впадаючи в вину (може це через мене?), в тривогу (треба щось з цією людиною терміново робити), в злиття (людині погано, значить, і мені має бути погано).

Вищий пілотаж — валідувати все, що з людиною відбувається. Визнати її почуття, нормалізувати їх. «Я бачу, як тобі нелегко. Так жаль, що тобі довелось через це пройти. Я тут, я поруч. Якщо плачеться, плач. Я тебе бачу».

Я теж досі вчуся цьому навику. З клієнтами в терапії це виходить природньо, з рідними і близькими - складніше. Більше емоційного навантаження і там же моя суб‘єктивність. Бо я все ще людина, а не всезнаюча гуру (слава богам!), і не досягла ні дзену, ні просвітлення.

А воно і не треба. Можна просто продовжувати вчитись, займатись самоспостереженням, саморефлексією.

Парадокс тільки в тому, що цьому неможливо навчитись наодинці з собою.

Завжди. Завжди! Спочатку це хтось, хто поруч це показує. Тільки так теоретичне розуміння цих процесів стає досвідом.