ненадійна оповідачка

2022-12-18 14:48:08 Блукала торговим центром і згадала торішню колонку Олівії Лейн на Гардіан, яку вона написала після завершення локдауна. Лейн, на відміну від письменників та філософів, які зневажливо ставились до натовпу, знаходить у ньому свою привабливість: натовп — це спосіб вирватися з обмежень індивідуального тіла.

«Натовп може не використовувати мову, але це не означає, що він не передає тонкі матерії. Натовпи пропонували людям можливість контакту, близькості, радості, дії. Вони були демократією в необробленому стані, місцем інтуїтивного, а часом і містичного,— хоча немає сумніву, що натовп може бути дурнішим, ніж його окремі учасники, а також більш жорстоким».

Завершується колонка малюнком Генрі Мура з лондонського метро під час бомбардувань.

Раджу відкрити текст Лейн, якщо ви такий самий зашуганий інтроверт, як я, або маєте залишковий страх перед натовпом з ковідних часів. Відкрити / Коментувати

2022-11-29 10:24:30 Відкрити / Коментувати

2022-11-26 21:58:52 Відкрити / Коментувати

2022-11-26 21:57:23 Робити пересвічені та розмиті фото придумали не зумери з інстаграму, а вікторіанські фотографи. На портретах Джулії Маргарет Камерон розмите не тільки тло, але й самі фігури. І не через технічні обмеження, як можна подумати, а навмисно. Бо м'який фокус, пише нідерландець Ернст ван Альфен, «розпушує тканину часу», тобто візуалізує час, та робить фото схожими на живопис.

Нарешті прочитала його книгу про невдалі зображення. Якщо коротко, головний меседж такий: зіпсовані світлини це не відхилення від норми, а саме єство фотографії.

У будь-якому вигляді вона є інтерпретацією реальності, а не її точною копією. Проте через гіперреалізм зображення ми про це забуваємо. Дефекти — розфокус, пересвіт, сліди часу — лише роблять це наявним. Ван Альфен до дефектних відносить ще й постановочні фото, протиставляючи їх вдалим, таким, де нібито фотограф не має контролю над героями.

Ті, кому естетика ugly instagram не подобається, все одно можуть оцінити силу невдалих фото — у порнознімках. Чим гірше їхня якість, тим простіше уявити себе на фото та додумати щось, що буде збуджувати.

Про що ще можна почитати у книзі? Про спіритичні знімки, про те, чому Бальзак боявся фотографуватись, в який момент власне фото на горщику з сімейного альбому можна починати вважати архівним. А ще у дизайнерів книги шикарний інстаграм, абсолютно в дусі самої Failed Images. Відкрити / Коментувати

2022-11-11 23:01:35 Вчора New Yorker назвав 100 головних книг цього року. З цікавого: окрім українських «Сірих бджіл» там опинилась книга Девіда Кертцера «Папа на війні». Кертцер хотів зрозуміти, як так вийшло, що Пій XII не називав нацистів злочинцям, а Ватикан під час війни дотримувався нейтралітету.

Як таке взагалі можливо для українців не велика загадка: можна просто почитати pontifex у твітері. Що цікаво — так це те, що Керцер згадує одного кардинала, який все зрозумів одразу, француза Ежена Тіссерана. «Я боюся, що історія матиме, за що дорікнути Святому Престолу», — зауважив він у 1940 році. Він намагався переконати тодішнього папу бути радикальнішим, але безрезультатно.

Після війни Тіссеран допоміг заснувати осередок Наукового товариства Шевченка у Франції та був великим другом УГКЦ. У багатьох публікаціях у нас його навіть називають Євгеном, а не Еженом.

Не хотілось патетичних висловів і писати, що ставлення до українців — лакмусовий папірець на людяність, але в такий день... Відкрити / Коментувати

2022-11-03 22:21:36 Відкрити / Коментувати

2022-10-09 23:11:31 У 80-х історик П'єра Нора запропонував інтелектуалам описати Францію. Ті погодились і займались цим наступні 8 років. Це як раз були часи, коли французи почали ставити собі питання, що лишилось від їхньої нації, крім круасанів і брі. Сам Нора називав ті часи революцію пам’яті — хоча б тому, що в суспільстві почали відкрито говорити про колабораціонізм французів під час Другої світової.

Врешті решт вийшов перелік місць і речей, у яких втілена національна пам’ять французького народу, — тритомник «Місця пам'яті». Власне місця це тільки назва, ними можуть бути події, символи, дати. Як писали вже пізніше — навіть сторінка у вікіпедії.

Можна було б сказати, що це просто список національних символів, на кшталт Маріанни або галльського півня, якби туди не увійшли, скажімо, похорон Віктора Гюго або Колоніальна виставка 1901 року.

Щоправда, Тоні Джадт у своїй рецензії на «Місця пам'яті» іронізував, що так у всесвіті Нора не лишається нічого, щоб не містило в собі пам'яті. А ось, що ще пише Джадт про те, як французи намацували свої національні символи:

Розпад канону історичної пам'яті був прискорений міністром культури Жаком Лангом. Його доповнення до списку пам’яток національної спадщини Франції (раніше обмежувався такими реліквіями, як Пон-дю-Гар або вали Філіпа Сміливого) включали дитячий вертеп дев’ятнадцятого століття та мармурову стільницю Café du Croissant, де лідер соціалістів Жан Жорес випив свою останню чашку кави. Розвалений фасад Hôtel du Nord було додано до національної спадщини на знак поваги до популярного фільму Марселя Карне з такою назвою — хоча сам фільм був повністю знятий у студії. Відкрити / Коментувати

2022-10-09 23:08:41 Поки я розривалась між бажанням писати про все, що цікавить, та бажанням лишати це у моїй безрозмірній пам'яті, руки вже самі завели канал. Іноді мені трапляються справжні скарби, а, як казав Юнгер, найкраще боги дають нам задарма. Тому підпишіться й отримайте своє задарма. Відкрити / Коментувати