У викладі історії я зупинився на тому, що після звільнення з п | Савченко пише
У викладі історії я зупинився на тому, що після звільнення з першої школи перейшов у іншу, тієї ж мережі. Тож продовжую ситуацією ще одного злету і падіння. Цю частину історії нереально впихнути в якусь тему, але вона, як я думаю, цікава сама по собі.
Отже, десь за місяць я звик до нової школи. Там і атмосферка була здоровіша, і умови краще. Одна проблема — надто мале навантаження, а тому і оплата так собі. Тим більше, без магістратури, і взагалі без НПУ стало зовсім нудно. Доки одного разу я не звернув увагу на новини мережі.
Вони зібралися створити студентське (там учнів називають студентами) самоврядування. Написали, що у березні почнуть роботу над цим, і виклали положення. "Знайома тема" — сказав я, зробив у положенні близько 30 правок з коментарями, і надіслав менеджерці, типу, ось, може так буде краще.
На те, що сталося далі, я і розраховував — менеджерка покликала мене на розмову, а після цього сказала, щоб я зробив план роботи над самоврядуванням у всій мережі і починав його виконувати. Плата символічна — тисяча гривень на місяць, але сказала, що як будуть результати, то можна підняти до двох. Я трошки посміявся і пішов робити — це хоч щось цікаве, і навіть з якоюсь перспективою.
Не вдаватимуся у всі деталі плану і моєї візії всієї цієї справи, а скажу лише, що це було круто, і я так думаю навіть тепер. Якщо дуже коротко, то суть полягала у тому, щоб утворити усі основні органи на кожній локації, а потім ще й зробити з'їзд. Там би лідери з кожної школи могли познайомитися-поспілкуватися, і можливо вигадати та зробити щось цікаве. У тому числі внести правки до положення.
З самою цією роботою пов'язано два цікаві моменти. По-перше, я дізнався, що на локації у Львові навчаються два сини Садового, і один із них став президентом школи. Уявив скупу чоловічу на очах Садового-старшого. По-друге, якщо, наприклад, російський ліберал закінчується на українському питанні, то прогресивний педагог закінчується на самоврядуванні. Очільниця (директорка) школи сказала, що мої плани надто демократичні і студенти нічого не будуть робити, якщо не змушувати (ha-ha, classic). Треба було бачити її обличчя, коли я сказав "І нехай. У цьому вся суть демократії". Хоча у моїх планах були механізми м'якого залучення студентів до різних справ.
Але щойно я з оцими всіма планами розігнався, все скінчилося. На початку квітня у школи закінчились гроші, і тоді скоротили всіх, кого могли, у тому числі цей мій проект. Менеджерка написала "щасти в облаштуванні крутого самоврядування на локації", а я подумав, що дзуськи, безкоштовно я вже напрацювався. І почав шукати іншу роботу, бо не хотів залишатися там, де бувають такі от проблеми.
Після однієї невеличкої авантюри тривалістю в місяць, мені таки запропонували роботу у школі, яка тільки-но у вересні відкриється, і у червні ми підписали договір про наміри. Наміри підписати договір у серпні та пропрацювати рік у цій школі. Але про те іншим разом.
