Важко писати про щось із минулого, коли отримую нові враження | Савченко пише
Важко писати про щось із минулого, коли отримую нові враження від нової школи. Особливо коли в минулому негатив, а тут поки суцільний позитив. Та все ж пересилюю себе і продовжу по порядку. Тобто, про попередню школу і минулий навчальний рік.
Там багато про що можна написати, але почну з найбільшої жизи. Бо на будь-якій роботі буває, що на тобі просто їздять, висувають абсурдні вимоги і пригружають якоюсь маячнею. От там такого було багато. Почну з причин, чому так вийшло у цьому конкретному випадку, а у кінці наведу кілька ілюстративних історій.
Школа у тому ж році була заснована інвестором — власником великого бізнесу (виробляє побутову техніку). Йому ця школа була потрібна скоріше для іміджу, але, ясне діло, він хотів ще й щоб вона окупалася. Знайшов директорку з багатолітнім досвідом у одній державній школі, призначив її керівником, а у бенефіціари записав себе. В результаті — ситуація а-ля "мама не хотіла, батько не старався", бо директорка у розвитку не зацікавлена, а інвестор не шарить і не може приділяти час. А хто зрештою за це все відповідальний, альо?
Результат цієї невизначеності не змусив на себе очікувати — економили на всьому. Усі процеси запускалися і тягнулися абияк. Про заповнення журналів (так-так, паперових) нам почали говорити 30 серпня, але отримали ми їх тільки на осінніх канікулах. У вересні всіх змусили пройти вебінари щодо використання інтерактивних дошок, які стояли у кожному класі, але у жовтні сплив місяць безкоштовної проби програми, і ніхто нею не користувався. Електронні журнали теж узяли безкоштовні, а потім дізналися, що за повну версію там вимагали гроші у батьків. І найважливіше — навіть на початку листопада знайшли ще не всіх вчителів, тому їхні уроки закривали додатково моїми предметами (і інших вчителів), тобто понад програму.
Але на зустрічі директорки з інвестором вони тільки ділили шкуру невбитого ведмедя, тобто говорили про обмеження кількості учнів у класі. Директорка казала, що не можна більше 15, а інвестор казав, що 20 — норм. Притому що у 9 класі на той момент була лише одна дівчина. Цей клас створили тільки тому що її мама сказала, що або віддає у школу і її, і двох молодших братів, або нікого. Коротше, директорка і інвестор так і не визначили, хто з них більше відповідальний за школу, і відривалися від реальності. Так хто ж відповідальний виявився, як думаєте?
Всі, напевно, знають, що якщо начальник починає говорити про команду, то значить, що хоче від працівників якоїсь фігні. Так от, "Ми — команда" — це там просто була така мантра. І по ходу в очах директорки це було відповіддю на питання, хто відповідальний за школу. Тому що у листопаді, коли стало зрозуміло, що більше дітей вже не набереться, а школа іще далека від самоокупності, тоді пригружати почали саме вчителів. Ні, ніхто не подумав про те, що тупо завішати місто бігбрдами — це так собі маркетингова стратегія. Ні, нікого не хвилює те, що у школи нема ніякого позиціонування і стратегії розвитку. Найбільша проблема — це те, що мало фоток з уроків. Тому треба їх постійно робити.
Тобто, просто через те, як була оформлена співпраця директорки та інвестора, постраждали всі. Якщо керівник не зацікавлений напряму у розвитку бізнесу, то він і не буде цим займатися. Він стане просто людиною, яка приймає рішення і допускає або не допускає когось до грошей інвестора і клієнтів. А якщо грошей буде мало, то буде викручуватися за чужий рахунок, тобто працівників. Думаю, кожен може впізнати у цьому описі й інші організації.
