2021-04-08 21:09:15
Повага до державних символів країни – це норма для будь-якого суспільства.
І ця мозаїка поваги плекається та формується безліччю дрібних подій та вчинків: сльозами на очах наших олімпійців, коли вони стоять на п’єдесталі і лунає Державний Гімн, заляпаними кров’ю та пошарпаними вітрами Державними Прапорами на блокпостах та у бліндажах, велетенським Тризубом, який на пагорбі у Івано-Франківській області, батько, власноруч виклав камінням у знак вдячності за повернення сина з війни живим.
Але потім «на арену» виходять державні мужі і перетворюють державні символи та цінності на показуху та треш.
Перший приклад. Прапор.
З президентського офісу пішла рознарядка по ОДА: поставити найбільший в області Державний Прапор до річниці Незалежності. І побігли голови ОДА мірятись розмахом виконання вказівки: той анонсував 5 мільйонів на роботи, той 14 мільйонів…
Ідея хороша. Навіть потрібна. Питання чи своєчасна, зважаючи на те, що волонтери з ніг збиваються, щоб забезпечити хворих на ковід кисневими концентраторами. І, як наслідок, подібні кроки викликають агресію не до президента чи голови ОДА, а до Державного Прапора.
Розбиваючи зусилля тих, хто по крупицях формував повагу.
Тоді питання: для чого?!!
Хочеш крутого проекту з прапорами? Ну то візьми і зроби! Профінансуй з власної кишені, підтягни меценатів, дай клич по людях – хто захоче, підтягнеться на добровільних засадах. Для чого втрачати кошти платників податків, щоб зробити гірше?!
Приклад другий. Мова.
Розвиток та підтримка української мови в Україні не означає гноблення російської на паралельному курсі. Пріоритет державної мови у різних сферах життя суспільства – це норма. Закріплена у Конституції. Розвиток і функціонування російської від цього не страждають.
Бо як було кратно більше російськомовних видань на полицях газетних кіосків, так і залишається. Як були сайти з російською мовою контенту, так і залишаються. Так, за замовчуванням вони повинні завантажуватись українською. Але один клік – це не дискримінація. Так само за замовчуванням працівники сфери обслуговування повинні звертатись до клієнтів українською, але якщо клієнту зручніше російською, працівник може перейти на неї.
Ця система координат нормально працює і якісь непорозуміння на ниві мовного питання є, радше, винятками, аніж тенденцією. Україномовні поважають російськомовних, що боронять Державу на сході. Поважають право російськомовних користуватись рідною для них мовою в побуті та приватному житті. Російськомовні розуміють необхідність вивчення української для життя в Україні і поважають прагнення україномовних розвивати століттями дискриміновану українську мову.
А потім, ні з того ні з сього, міністр МВС починає розказувати про «наш украинский русский язык». І про те, як нам потрібно його правильно використовувати в державних чи суспільних інтересах.
Потім цю риторику дублює прес-секретарка президента.
Я б ще зрозумів, якби цю тему для обговорення у суспільстві підняв, приміром, Андрій Курков, один з найвідоміших закордоном українських письменників, який, в основному, пише російською. При цьому, чудово володіючи українською.
Але коли цю тему підіймає міністр, який не просто далекий від гуманітарної сфери, але й за роки перебування на посаді не спромігся вивчити мову, що є порушенням Закону, то знову виникає те ж питання.
Для чого?!!!!
Щоб вкотре зіштовхнути лобом україномовних і російськомовних?
А найприкріше, що у оточенні державних мужів на найвищих щаблях влади, немає нікого, хто б підійшов і сказав: «чувак, це погана ідея. Зосередься на тому, за що тобі громадяни платять зарплату»!
Усі люди, які таке могли б зробити, або у радники не потрапили, або вже звільнились.
Так і живемо.
5.8K views18:09
С
