2023-07-01 09:50:11
У мене був друг. Полковник авіації. Справжній полковник, і як тоді вважав, справжній друг. До 2014 року ми разом їздили на риболовлю. Ввечері, на березі річки, під смажене м’ясо та «по пятьдесят», годинами спілкувались про армію. Верніше, делилися спогадами. Я завжди прислуховувся до його думки і навіть не уявлял собі ситуації, яка може нас посварити.
Прийшов 2014 рік. Літо. І ми… ні, не посварилися. Просто припинили наше спілкування після фрази колишньго, (вже колишнього) друга, «Мне всё равно, чей будет Мелитополь, российский или украинский. Главное, чтобы это было без войны».
Бачу, як деякі українські… ну українські же блогери, самі того не помічаючи, перетворюються (вже перетворилися) на гучні рупори російських ІПСО. Я не буду стверджувати, що вони це роблять напряму. Впевнений, що ні, але факт залишається фактом. Плюс ще один снаряд в інформаційній війні росії проти України. Але це снаряд вже летить в спину.
Чи дійсно вони українці? Так, але ті, які люблять Україну, таку, яка потрібна виключно їм. До речі, шарій з тієї же компанії. Він безумовно вважає себе українцем, але йому потрібна Україна, мʼяко кажучи, трохи інакша. Чи перетворились деякі українські блогери на таких собі міні-шаріів? Я вважаю, (та що там вважаю, бачу), що так. І як раз такі інформаційні ресурси, дуже люблять використовувати спецслужби інших країн… в сліпу. Скільки шарій палок натикав в колеса України, відомо напевне тільки на Лубянці. З такими працюють через другі, а іноді і треті руки! І людина цілком вважає, що він же робить «хорошее дело», наприклад поливаючи брудом будь які заходи з мобілізації. І вже потім, в коментарях «кипит разум возмущенный», а десь у непримітному кабінеті тихонько кажуть «отлично» і ставлять відповідну позначку в компʼютерному файлі.
- Ти можеш сварити владу і її є за що сварити. Кожного дня, все більше. Наступні вибори дадуть Україні нову владу. (Цей процес не зупинити).
- Ти можеш обурюватись фінансовими мутняками Банковій. Про це зараз не говорить лише ледачий та Безугла.
Але, якщо ти українець, ти не можеш, просто не повинен, наприклад порівнювати свою країну із тюрмою. Країну, а не діі влади, які часто мʼяко кажучи, недолугі. Ти не хочеш (не можеш) допомагати Україні зі зброєю в руках? Ок! Питань не має. Допомогай як волонтер. Теж ні? Добре! Стань її потужною зброєю на інформаційному фронті. Це зараз надважливо! І тут теж ні? Ні той вихлоп? Окей! Нехай буде так… Але ж тоді просто стій в стороні і… НЕ ЗАВАЖАЙ битися їй за свій завтрашній день! Чи багато у неї шансів? Я не знаю! Не Бог і не Залужний. Але якщо є хоча би один шанс захистити своє, його треба використати. Просто не заважай! Ну якщо ти звичайно ж громадянин своїй країні. Але який, «не заважай», якщо тебе вже грають в повний зріст. Людина безумовно цього не помічає, але цей факт вже мало кого цікавить.
Стикаючись з такими випадками, я чомусь згадую свого колишнього «друга», та його політичну позицію. «А какая разница». До речі. Він міг дуже довго її відстоювати. Сперечатися годинами. Наводити (на його погляд залізні) аргументи, щоби доказати свою правоту і змусити мене прийняти його точку зору. А саме, навіщо воювати, краще домовлятись із росією і понуро опустивши голову віддати своє! Не змусив. Я просто перестав спілкуватись, викресливши його зі свого життя.
До речі. Від дочекався свого «світлого дня». Мелітополь, хоч і тимчасово, але окупували. Не вийшло, щоби зовсім без війни, але то вже як вийшло. Напевне він зараз щасливий в обидві руки та повні кишені. Але то його життя, його вибір і так, його відповідальність.
p.s. Як дав зрозуміти своїм підписникам (і не тільки їм) один відомий український блогер, в решті решт він зміг втекти за кордон, бо… «Выдавили из Украины». Законно це він зробив, чи ні - не знаю! Але… Сподіваюсь, що тепер він може назвати себе щасливою людиною. Набрати повні легені повітря свободи, махнути рукою і… хер з нею, з тією Україною! А там хто зна, може і з шарієм познайомляться та знайдуть спільну мову. Їм зараз є про що поговорити. А потім Толік підкаже, як правильніше та куди!
5.4K viewsedited 06:50
Ш
