Таня пише

2022-03-21 22:34:55 ***
і отак переходимо через руїни, якими стали міста,
торкаючись стін будинків, розтрощених і вологих,
ступаючи по битому склу, ховаючись під мостами,
оминаючи мертвих людей обабіч дороги.

переходимо дорогами понівеченими і розбитими,
переходимо коли вибухає, горить, гуде.
тягнучи за собою валізу з тим, що встигли схопити,
залишаючи вдома улюблену чашку і дорогих людей.

приймаючи щохвилини рішення непросте,
переходимо і проклинаєм страшних гостей.
вивозячи із країни своїх дітей,
народжуючи у країні своїх дітей.

виючи від сирени, в тумані і каламуті,
переходимо від страху до невимовної люті.
ховаючись від ракети небесних танців,
ховаючи тих, хто не вижив, але не здався.

схожі тепер один на одного, як двійнята,
чекаючи дня, коли можна буде всіх обійняти,
тримаючись разом, пишаючись нашим військом,
ми переходимо
на українську.

#Таняпише
#віршівійни Відкрити / Коментувати

2022-03-15 21:21:08 ***
кордони тримаються правдами і неправдами.
на кордоні лежать патрони, ростуть фіалки.
якщо ти зберешся писати своїм праправнукам —
напиши їм, хай бережуть те, що мають, змалку.

напиши їм про переломи усі і шрами,
про сумління пиши і, звісно, про муки вибору.
напиши їм про битви, які ми колись програли.
напиши їм про війни, які ми назавжди виграли.

бо на те ми атака, на те ми і оборона,
щоб ненавидіти і любити — так само палко.
бо у кожного покоління — свої патрони,
як у кожного покоління — свої фіалки.

(2020)

#Таняпише
#віршівійни Відкрити / Коментувати

2022-03-14 22:39:35 ***
двадцять четверте лютого сталося вчора.
я відтоді не пам’ятаю нічого.
і хоча досі здригаюсь, коли світає —
я нічого не пам’ятаю.
нічого не пам’ятаю.

я забула, як це — прислухатися до сирени.
бігти в підвал повз тих, хто біжить повз мене.
бачити, як дитинство перетікає у старість.
все це зовсім, на щастя, не запам’яталось.

ракети і бомби — не в фільмах, а поруч раптом.
перші розтрощені будинки і перші втрати.
я не пам’ятаю, чи був там страх, чи була сміливість.
не пам’ятаю, скільки ми плакали і про що молились.

не пам’ятаю, як від пожеж і вибухів було світло.
не пам’ятаю, як налякано роз’їжджались світом.
як містами їхали танки з кривавими написами.
не пам’ятаю нічого, хіба що лють і ненависть,

ненависть і лють, а іноді — ще тривогу.
і моя пам’ять відновиться тільки в день перемоги.
коли всі, хто поїхав, будуть вертатись додому —
пам’ять відновиться і буде відновлюватись ще довго.

коли в минулому залишиться все прокляте, усе жахливе —
я не забуду жодної ночі, жодної хвилини.
я не пробачу жодного пострілу, жодної смерті.
пам’ять моя відновлюватиметься міцно і вперто.

пам’ять моя все, що сталося, спрагло питиме.
я не забуду жодної дитини, пораненої чи вбитої.
поки наші міста відроджуватимуться із попелу,
я не забуду жодного крику, жодного погляду.

я не забуду жодного дня цієї весни.
я не забуду жодного дня цієї війни.
двадцять четверте лютого сталося вчора.
я з того ранку не забуваю нічого.

#віршівійни
#Таняпише Відкрити / Коментувати

2022-03-12 22:17:14 ***
почути сирену, відчути тривогу, заклякти.
серце складається з болю і кришталю.
бринить телефон десятками різних «як ти?».
пишеш у відповідь: «я тебе теж люблю».

це вже не сон, не вигадка — це натомість
голий підвал незатишний замість ліжка.
бігти у темряву, бігти у невідомість.
паспорт, готівка, ліки, вода і кішка.

ніч вибухає звуком зруйнованих планів.
ранок фарбований обстрілом і вогнем.
віриш, що наші нездолані й нездоланні.
віриш, що їх не зламає і не зігне.

трохи, ще трохи. боятись тепер не варто.
твориш нову історію — це початок.
не забувати, нічого не забувати.
не пробачати.
ніколи не пробачати.

#хронікивійни
#Таняпише Відкрити / Коментувати