Таня пише

2022-05-14 19:30:35 ***
Ці слова — найніжніші тоді, коли найстрашніше.
Цей рух під землею і спокій вогненний замість.
Маріуполь, вибач, я так мало знала про тебе раніше.
Маріуполь, чуєш, я стільки знаю про тебе зараз.

Знаю про найстійкіших і про найкращих.
Про те, як лякають ворога сила і гордовитість.
Про те, як можна стояти в палючій драконовій пащі.
Про те, як серце може водночас битися і не битись.

Про те, що важливе сьогодні і ще важливіше завтра.
Про тих, хто незламний, хай навіть сильно підбитий.
Маріуполь, чуєш, я стільки хочу тобі сказати.
Маріуполь, вибач,
я не можу нічого зробити.

#віршівійни
#Таняпише Відкрити / Коментувати

2022-04-23 21:43:11 ***
Люди моляться особливо щемко, коли їм страшно і дико.
Господи, повторюють, ти ж великий, могутній, єдиний.
То скажи, для чого ми будували свої будинки?
Для чого ми створювали свої родини?

Дороги, якими ми ходили, тепер спотворені.
Іграшки, якими граються наші діти — закривавлені.
Скажи чесно, які молитви ти чуєш від нашого ворога?
Що він у них говорить тобі про лукавого?

Міста, в яких ми живемо, наповнюються залізом,
нищаться вщент одурілою, безтямною ордою.
Якби ми знали, як воно буде — купували б міцніші валізи.
Якби знали, Боже — напивались би живою водою.

Ми вчимося тамувати ненависть, щоб зберегти свої сили.
Видивляємось чисте небо між пострілами і зірками.
Але хіба це те, Господи, що ми у тебе просили?
Хіба це те, чого ми в тобі шукали?

… І отак і мусять вибирати між міццю і кволістю,
між пекельною вартою і відкритими небесами
люди, які щоночі моляться особливо голосно.
Їхня віра воскресає на ранок.
Знову помирає —
і воскресає.

#Таняпише
#віршівійни Відкрити / Коментувати

2022-04-21 22:06:46 ***
Так холодно у напрузі, так холодно від біди.
Цієї весни мої друзі роз’їхались хто куди.
Так довго наша негода, багато для сліз підстав.
Я бачу усіх на фото, у зовсім різних містах.

Говоримо всі однаково, викручуємось незримо.
Оксана тепер у Кракові, Марина тепер у Римі.
Адреси, яким довірились, і коди різних держав.
Надія тепер у Вільнюсі, а Настя вже у Варшаві.

Олена тепер у Талліні. Аліна — у Братиславі.
Та всюди, навіть віддалено, лунає «Героям Слава».
І важко дається погляд, сміятись давно нелегко.
Та всі мої друзі поряд, хай навіть такі далекі.

І хай буде друзям світло, хоч хто би що не казав.
Та стільки відкрито світу — а їх так тягне назад.
Дороги із болю і втоми, наскрізь розмитий маршрут.
Мої друзі хочуть додому.
Дім їх чекає тут.

#Таняпише
#віршівійни Відкрити / Коментувати

2022-04-16 21:16:38 ​Нікіта каже: «Я просто художник. Я просто малюю.
Те, що мені близьке. Що сам відчуваю найдужче».
Цей Нікітин секрет навряд чи тут хтось вполює.
Просто хтось малює портрети,
а Нікіта малює душі.

«Я був у Харкові, — каже Нікіта, — двадцять четвертого лютого.
Всю ніч малював, заснув там тільки під ранок.
І відразу ж прокинувся, бо стали стріляти люто.
І країна відразу стала великою раною.

Я внутрішньо був готовий до цього зламу.
Війна — страшного сусіда жахливий винахід.
А головним того дня було — заспокоїти маму.
Вона була вдома сама і злякалася вибухів.

На щастя, навколо хороших людей багато.
Із ними зневіритись чи боятися — неможливо.
Тож я повернувся до Києва і продовжую малювати.
Я ж просто малюю.
Малюю те, що важливе.

В Україну я вірив завжди і нею пишався.
Зараз і не знаю, чи можна любити її сильніше.
Тут такі люди, що у ворога — жодних шансів.
Разом із ними — легше і спокійніше.

Навіть у час тривожності і печалі
ця країна тобі — обіймами й поцілунками.
Я малюю людей, яких я тут зустрічаю.
Я кажу їм «спасибі» простими своїми малюнками.

Я малюю наше життя у всіх його проявах.
Я малюю про те, що приносить нам кожен день.
Я малюю міста, які тепер стали героями.
Я малюю країну героїв і надлюдей.

І я знаю, що ця країна йтиме вперед.
А я просто художник. Я просто малюю все це».
Я дивлюсь на Нікіту і, здається, знаю його секрет.
Просто хтось малює фарбами,
а Нікіта — серцем.

#ЛюдиВійни
#Таняпише Відкрити / Коментувати

2022-04-15 19:06:00 ​***
Маргарита каже: «Планів у мене, в принципі, небагато —
рятувати, шукати, підтримувати, допомагати,
збирати аптечки по Києву — від вокзалу до Оболоні».
Маргариті двадцять п’ять, вона — медик у теробороні.

«До війни я мала відразу кілька робіт.
Жила переважно без хвилювань і бід.
Їздила за кордон, вечорами гуляла парками.
А зранку 24-го подзвонив тато із Харкова.

Я відразу пішла у шпиталь і здала там кров.
Я завжди думала, що у війнах перемагають любов і добро.
І щоб прокинутись від війни і знову в розпачі не заснути —
записалася в ТРО
як санінструктор.

Рідні і друзі мене від цього не відмовляли.
Та, зрештою, я й не послухала б все одно.
Зараз я цілими днями з усіма розмовляю —
список контактів довжелезним став полотном.

Кожен сьогоднішній день — ніби вчорашній,
Та водночас усі вирізняються ступенем спокою.
Я не можу сказати, що мені тут буває страшно.
Я боюсь хіба що змінитись і стати жорстокою.

На війні насправді тобі багато не треба.
Але я все ж роблю манікюр і мащу обличчя кремом.
Ношу кольорові шкарпетки — так веселіше.
Мрію просто прийняти ванну — як раніше.

Знайомих нових, здається, маю мільярд.
Ми знаємо, що переможемо — це важливо.
А на початку весни подарували букет троянд.
Я стояла з ним на Майдані і була щаслива.

На війні не до відчаю, не до втоми чи суперечок.
Тут все просто — щодня вставай, обіймай, борони.
Тож на майбутнє всі мої плани — знайти додаткові аптечки.
А ще — створити родину,
бо не встигла з цим до війни».

#людивійни
#Таняпише Відкрити / Коментувати

2022-04-03 19:19:19 ***
«Дорогая, привет, мы тут зашли в Гостомель.
Ну, скажу тебе, очень весело тут ходить.
Нам сказали хуярить укропов, они тут стонут.
Ты скажи, дорогая, что тебе прихватить?

Мы с ребятами тут, дорогая, засели на точке.
Извини, отвлекусь, попрошу кого-то долить мне».
Дорогая сидить удома з малим синочком,
поки татко в Бучі ґвалтує неповнолітніх.

Дорогая готує їсти, працює в школі.
Із екрану їй кажуть, що «скоро грядет парад».
«Дорогая, я тут застрелил одного Мыколу.
Выходил погулять с собакой — прикинь, дурак».

Дорогая сміється: «А как там вообще обстановка?».
«Да стреляем тут помаленьку который день.
Проезжаю сейчас мимо мертвых на остановке —
Нехуево, родная, мы тут разнесли Ирпень».

«Молодцы, — радіє Родная. — Вали их дальше.
Кстати, что там вообще по технике, по вещам?».
«Привезу, дорогая, будешь как генеральша —
Я ж тебе обещал.

Я нашел тут тебе и косметику, и стиралку.
Щас немножечко только укропов еще накроем».
Дорогая словам сміливця радіє палко.
Дорогая чекає додому свого героя.

І герой героїчно привозить додому блендер,
І жіночу білизну — з будинку в Бучі на розі,
Подушки, простирадла, каструлі, багато пледів.
І зелені везе кросівки, дитячий розмір.

І Родная вже пахне ірпінським парфумом пряним.
Діти граються краденим, мліють старі родітєлі.
І згорають усі від іскри цигарки п’яного
героїчного руского воїна-освободітєля.

#Таняпише
#віршівійни Відкрити / Коментувати

2022-03-30 17:31:59 ***
Хлопчик Льоня дзвонить додому, відповідає мама.
«Привет, мам, — каже Льоня. — Я тут на Украине, вот, позвонить решил.
Я тут насмотрелся за месяц, говорю тебе прямо —
они тут так круто живут, блядь, я никогда так не жил».

«Сына, — питає мама, — ты там как? Ты одет, обут?
Чем вас там кормят? Что у вас из вещей?
Ну, давай, расскажи про себя уже поскорее что-нибудь,
А то мы тут, йопта, волнуемся за тебя ваще».

«Я нормально, — відповідає Льоня. — Иногда даже сплю в кровати.
Днем стреляю — правда, и сам толком не знаю куда.
Мы тут, мама, в такие квартиры заходим, в такие хаты!
Нам, ебать, на такие хаты и не заработать же никогда».

«Ой блядь, — каже Льоніна мама. — Конечно, у них там бабки.
Запад же дал им шмотки и сгреб за это в охапку.
Так что ты там, сыночек, давай не ссы —
там каждый если не бандеровец, то нацист».

«Ну нацистов я тут, честно говоря, пока не встречал.
Зато кушал нутеллу и дорогой пил чай.
Ну и вообще по домам пошарился тут маленько.
«Ах ты ж мой мародерчик», — тішиться Льоніна ненька.

«Да я говорю тебе, — хвалиться Льоня. — Набрал тут что видел.
Футболку нашел фирменную — одну, другую.
Тут ремонты, мам! У нас такие только по видео.
Мясорубку тебе прихватил, красивую, дорогую».

«Ой блядь, — каже Льоніна мама. — Набирай побольше.
Может, там духи мне найдешь, так тоже бери.
Да побыстрее, а то нам тут сказали, что месяц — не дольше.
А сначала говорили вообще, что дня два или три».

І отак, ще й наслухавшись материнських учень,
Льоня слухняно набирає чужих речей.
Льоніна мама ще трохи тішиться цим здобуткам.
А потім Льоня горить у танку, від Льоні лишається купка.

І Льоню розсіює чужими землями і городами.
І Льоня перетворюється на добриво, або — як там? — «навоз».
І Льоніна мама думає: «Сыночек умер, защищая родину.
А мясорубка, наверное, была дорогая.
Жалко, что не довез».

#Таняпише
#віршівійни Відкрити / Коментувати

2022-03-25 22:11:02 ***
«Мій розпорядок дня, — каже Аліна, — зараз простий:
комусь привезти продукти, ще когось — перевезти.
А ще — перевірити, що нам сьогодні говорять карти».
Аліна — тарологиня на «бандермобілі», а точніше — на «смарті».

«Я, — каже Аліна, — війну не чекала і в перший день панікувала страшенно.
Руки тремтіли, я вся була немов навіжена.
Щоб вберегтися від зайвих порад і пересторог,
повернулась до того, чим займаюся — до астрології і Таро.

Щодня розкладаю карти, бачу і успіхи, і загрози.
І навіть ті, хто раніше не вірив у це, чекають мої прогнози.
А ще повернулася за кермо, бо обожнюю таке діло.
Колись працювала таксисткою, тепер-от — на «бандермобілі».

Багато спілкуюсь із незнайомими, багато координуюсь із друзями.
Я розвозила навіть пляшки для гострих «бандерівських смузі».
Розвожу корми тваринам, відвожу медикаменти літнім.
На вокзал у моєму «смарті» часто їдуть жінки і діти.

Я везу собак і котів, потім бабусь або немовлят.
Грошей за це не беру, бо як на війні заробляти?
Ми тут зараз усі разом переживаємо цю грозу.
Мене просять — відвезіть продукти.
І я везу.

Я люблю це місто, з усіма його прогалинами і корками.
І я звідси не поїду нікуди. Хай звідси їдуть орки.
Ми можемо все, і це не забереш у нас, не зметеш.
Я впевнена — ми переможемо.
Астрологія і Таро, до речі, впевнені теж.

#ЛюдиВійни
#Таняпише Відкрити / Коментувати

2022-03-23 23:43:56 ***
Оксана каже: «То був найчорніший мій день.
Я взяла за руку свою дитину і пішла повз людей.
Пам’ятаю, земля була сива, а небо — немов бордове.
Чоловік дивився нам услід, аж поки ми не перейшли кордон.

Я мучилась тим, що поїду — і це ніби значить, що я змовчу.
Але я мусила посміхатись, щоб мала не лякалась мого плачу.
Моє серце лишилось у Києві, але часи такі —
я вивезла доньку туди, де можна не боятися літаків.

Вдень я здебільшого сильна, бо сильні всі українські жінки.
Але щоночі я хочу додому так, що затьмарюються думки.
Кожна хвилина ще більше виросла у ціні.
Ми з донькою поїхали, але ми не біженці, ні.

Тут ми просто бажані гості і я вдячна за це усім.
Я знаю, що переможемо, скільки б десь не було росій.
Я тепер — міжнародниця, і в компанії своєї дочки
ми зі світом зараз плетемо невидимі ниточки.

Я вірю у силу країни, яка зараз переживає все це.
Я вірю у місто, в якому лишилося моє серце.
Весь світ відкритий і весь світ тепер знайомий.
Але моя донька питає, де тато, і хоче до нього.

І ми віримо в самих себе, віримо у своїх людей.
І коли ми переможемо — це буде найсвітліший мій день.
І всі сльози відразу висохнуть, і зникне шалена втома.
Я візьму за руку свою дитину
і піду додому».

#ЛюдиВійни
#Таняпише Відкрити / Коментувати

2022-03-23 23:42:39 Друзі, хочу сказати вам ось що.

Війна — це історія, яка складається з мільйонів різних історій.

Я хочу розповісти їх. І для цього розпочинаю проект «Люди війни». Ми всі зараз — такі люди.

Я хочу розповісти історії людей, яких торкнулась ця страшна війна. Робитиму це так, як умію — у віршах.

Кожна історія — різна.
Але всі вони схожі, всі вони поєднані війною.

Давайте розповідати свої історії.
Ми разом і ми переможемо . Відкрити / Коментувати