Think-move-dance UA

2021-01-26 23:30:37 #дивитись сучасний танец #AEROWAVES або не дивитись

Ті, хто часто дивиться вистави сучасного танцю, знають - це не завжди легко. Не завжди можна додивитися до кінця. Але треба. Чи може ні?

Цей парадокс завжди не давав мені спокою. Ну нащо дивитися, якщо воно тобі не подобається? Якщо тобі нудно... Нецікаво.... Тому що.

Тому що навколишнє життя зі всіма його маркетингами і бізнесами, на жаль, привчає нас не думати. А керуватися емоціями і підсвідомими поштовхами. Побачив - захопився - купив. Тому я сприймаю вистави сучасно танцю як тренування. Тренування мозку. Бо мозок - це ж м'яз?

Привчаю зосереджувати увагу, бачити те, що не є очевидним, розуміти контекст і дивуватись. Це важливо - весь час знаходити причини для дивування.

Ця вистава - саме така. Мені ці персонажі (Емес і Шаба) знайомі вже давно. Ще з того часу, як вони працювали з Ігорем і Морено. Тобто років 10. І весь час я дивуюсь. Ну чесно.)

Ось цього разу вони кажуть, що створили виставу Masterwork надихаючись ідеями Баухаус. І тут я розумію - виходить ідеями Баухаус можна надихатись у значно більш широкому сенсі, ніж ми до того звикли. Цитую: "Позичаючи натхнення у школі думок Баугауза та в балеті "Тріадик", ця робота досліджує способи, як тіло може ігнорувати культурні написи та символи, які викарбовані в ньому протягом часу. Використовуючи предмети як костюми, що заважають рухам і надають їм механічний відтінок, тіло повинно перетворити свою автономію в шквал функціональних перешкод. Як воно може використовувати ці форми для створення нового значення?"

Тобто все досить просто - "звільнити тіло від стереотипів руху та сприйняття і дати йому можливість побути автономним і позбавленим значень і натяків". Але хіба це можливо? Я дивлюсь на це і вбачаю десятки асоціацій. Але в той самий час розумію, що це мої власні стереотипи.

Ну, і взагалі цікаво - як людям вдається протягом багатьох років створювати таку щирість. Не намагаючись ввести нас в оману або зманіпулювати нашими емоціями.

Я аплодую. Сидячи.

Перформери: Emese Cuhorka, Csaba Molnár (Угорщина). Вистава Masterwork. 40 хвилин. Відкрити / Коментувати

2021-01-21 12:51:35 #читати і #радіти навіть якщо все, що написано російською визиває у вас алергію.

Російський дует хореографинь та дослідниць, яких я просто обожнюю, під назвою "Айседоріно горє" випустив книгу, в який описав свій досвід проведення дослідження та створення перформансу. Нічого подібного у нас в Україні поки ще не відбулось і невідомо чи колись відбудеться. Бо на полі академічних та навіть прикладних досліджень у нас повна жопа. І якщо людей, які вміють створювати хореографію ще якось можливо знайти, то людей, які вміють про це говорити, або (не дай боже) писати - я наприклад не знаю жодного.

Основна частина цієї роботи починається з цього речення "Данное руководство - это инструкция, игра, архив, протокол, партитура для исполнения современного танца, а также попытка задокументировать процесс танцевального исследования, которое по своей природе неуловимо и ускользает от фиксации".

Тому друзі - качайте, вивчайте і пробуйте схопити невловиме за хвіст. Бо тепер з'явився ПДФ у вільному доступі і це БЕЗЦЕННО. Особливо, якщо ви серед тих, хто хоче "дивитись і бачити трохи дальше". А ви ж саме такі?

Качайте ТУТ

А я продовжу писати свою дисертацію. Але це вже зовсім інша історія. Відкрити / Коментувати

2021-01-20 12:27:34 #дивитись дещо геніальне щоб навчитись бачити більше

привіт. Декілька днів тому передивився геніальною виставою Ромео Кастеллуччі "Інферно". Гадаю, що більшість хореографів щонайменше чули ім'я цього режисера а може навіть щось бачили. Якщо ж ні, ця вистава гарний зразок щоб познайомитись з його творчістю.

Це та сама вистава, яка починається з виходу на авансцену самого Кастеллуччі, який впевнено промовляє "Мене звуть Ромео Кастеллуччі". Що може бути простіше, але в той самий час - що може бути чеснішим за це висловлення від самого автора?

Що відбувається далі, можна побачити у цьому трейлері.

Щоб не дуже спойлерити, скажу, що вистава позбавлена діалогів і по суті немає ніякого наративу. Навіть і логіки між подіями, що відбуваються послідовно майже немає. Але це не означає, що знайти тут логіку неможливо. Вистава неймовірно прекрасна, фантастично видовищна і не менш страшна. Кастеллучі використовує максимально прості прийоми та інструменти, але ставить поруч у виставі речі, які ніколи не відбуваються поруч у житті. Чи може відбуваються? Адже, коли ти снідаєш свої яйця зранку (чи може курячі?), хтось на протилежному боці планети викопує з сухої як камінь земля корінці..

Ну ок - може трохи перебільшую. Звідки в сухій землі корінці?)

В цій виставі можна знайти все - хореографію, танець, пісню, фізичний театр, постдраматичний театр, музику, архітектуру... що завгодно. Ад і Рай одночасно і в тому самому місті. Тут і зараз, як то кажуть.

Здається в Інтернеті вже вичистили всі місця де можна було знайти цю виставу повністю. Але кому цікаво - можу скинути в особисті посилання на свій Вімео. Відкрити / Коментувати

2021-01-13 01:48:59 #дивитись Дімітріса Папаіоанну та #думати що він мав на увазі

Так от, я в котрий раз питаю себе - про що Його вистави? Чи можна знайти ключ, щоб зв'язати в одне ціле весь цей алегоричний хаос, що відбувається на сцені з легкою долею іронічності, сексуальності та стьобу?

Думаю, що не можна. Бо всі його вистави про те, що у тебе в голові. Про твоїх тарганів, котиків, дітей, жінок та бабусь. Про все, про що ти мріяв, але не встиг створити. Або не зміг.

Про те, що є очевидним, але недосяжним.

Про все, що безумовно поза всякими категоріями естетично, алогічно і безтурботно.

Про світ, який вже ніколи не буде таким, як був вчора.

Так буває Відкрити / Коментувати

2021-01-11 12:53:14 На цьому відео задокументовані перші дні репетицій Анн Халпрін з обома групами танцівників. Відкрити / Коментувати

2021-01-11 12:29:24 #читати #думати

Ось вам ще одна історія про Анн Халпрін і про її підходи до створення перформансів.

В 1967-68 роках Анн створила серію перформансів під загальною назвою "Міфи" (Myths). Сама вона пізніше назвала цю серію "експеримент зі спільного творення перформансу". В структурах були активно задіяні як перформери так і глядачі і насправді дуже чато їх ролі ставали розмитими і між глядачами і перфомерами вже не існувало різниці.

Тож в 68-69 роках директор фестивалю перформативного мистецтва в Лос-Анжелесі запропонува Анн створити перформанс для фестивалю. Він хотів щоб ця робота залучила до перегляду фестивальних подій нову аудиторію black community до престижного театру, в який ця аудиторія зазвичай не ходить. Халпрін було не цікаво просто залучити цю аудиторіяю як глядачів тож вона вирішила зробити цікавий перформанс.

Назва цієї роботи "Церемонія Нас" (Ceremony of US). Для створення цього перформансу Анн власноруч відібрала групу чорних молодих людей в місті Ватс і групу білих молодих людей в Сан-Франциско і протягом декількох місяців працювала з цими двома групами паралельно. Вона використовувала абсолютно однакові методи роботи для обох груп, досліджуючи їх креативність, індивідуальність та групові процеси.

За 10 днів до перформансу обидві групи були об'єднані. Зустріч між ними та вибухонебезпечні процеси що відбувалися в той час як ці дві групи вчилися працювати разом і стали сирим матеріалом для перформансу Ceremony of Us. Матеріал перформансу був сфокусований на питаннях влади, сексуальності, конкуренції, агресії та врешті-решт, кооперації та святкування.

Питання, з якими довелось працювати перформерам, були для них життєво важливими питаннями, тобто персональна вклад кожного з них в цей проект був дуже високий і головним критерієм цієї роботи стала її аутентичність.

Далі більше.

глядачі мали обрати через які двері вони будуть заходити - через ті, де зібралась група чорношкірих танцівників або через ті де очікували білі танцівники. Ціль була зіштовхнути глядачів зі своїми власними поглядами та упередженнями щодо расових питань.з самого початку і спробувати залучити кожного з глядачів в той самий процес конфронтації та переосмислення, в який були залучені перформери.

У фіналі перформансу всі перформери разом з глядачами виходили на площу перед театром в одній спільній процесії.

Ця робота виявилась маніфестом бажання Анн Халпрін створювати "театр, в якому все відчувається ніби в перший раз, театр ризику, спонтанності, вибуховості та інтенсивних відчуттів". Це насправді був досить важкий процес для халпрін, який був пов'язаний з її власними процесами внутрішніх змін та намагань працювати з реальністю та культурним різноманіттям світу навколо. Відкрити / Коментувати

2021-01-02 12:22:48 І ось що розповідають про нього свідки та критики:

Цей сценарій (score) не диктує якості або швидкості руху. Також немає ніяких зауважень щодо того чи повинен він супроводжуватись певним емоційним резонансом. Деякі описи, що розташовані з лівого боку, нечітко характеризують рух як швидкий або повільний. Рухи відображаються як візуальні елементи, а не як дії, що виконуються з конкретною просторовою і часовою організацією.

Що підкреслює цей сценарій так це те, як Халпрін концептуалізує хореографію. Замість того, щоб хореографувати рух у формі послідовних кроків, вона звертає увагу на символи, сети, завдання та реквізит. Дії більше не дають аудиторії певних значень чи сенсів через повторювані теми або сюжетні розповіді.

Танець не вимагає представляти міфи чи алегорії; він може просто відображати
загальні, повсякденні проблеми та естетику. Невизначеність, яка висувається на перший план у перформансі і залишає глядачу завдання віднайти власний сенс, виявляється
навмисною і ретельно організованою структурою. Відкрити / Коментувати

2021-01-02 12:12:00 #читати

привіт. З Новим Роком!

Продовжую читати Анн Халпрін і трохи цитую уривки з цієї книги: "займаючи позицію на крок попереду Піни Бауш (яку вважають хореографкою, що мала найбільший вплив на становлення сучасного Європейського танцювального театру) у перформансі "The Five-Legged Stool" Анн Халпрін використала радикальне поєднання незвичних речей задля того щоб радикально ускладнити звичне глядацьке сприйняття.

Підриваючи загальноприйняті уявлення про причину і наслідок Анн Халпрін сподівалась, що її роботи будуть сприйняті як візуальний досвід скоріше ніж інтелектуальний. Для неї не було ніякого сенсу в поєднанні незвичних речей але вона була зацікавлена в певній театральності та емоційності.

На цей зухвалий виклик аудиторія США та Європи відповіла обуренням та ворожістю."

Що ж це був за перформанс? Подивіться на його занотовану структуру: Відкрити / Коментувати

2020-12-24 21:00:35 #дивитись #AEROWAVES

продовжуєм знайомитись з двадцяткою найкращих Європейських танцювальних вистав, що були відібрані для показу на Aerowaves Springforward у 2021 році. Цього року (як і минулого) було подано трохи більше 600 заявок. Тож було з чого вибирати.)

Як я вже раніше казав і як ви надалі побачите - всі відібрані вистави абсолютно різні і дивлячись на цей яскравий набір, досить важко зрозуміти критерії відбору "найкращих"... Поговоримо про це після перегляду останньої вистави.

Автор сьогоднішньої під назвою "ЗАКОХАНІ" - італієць Адріано Болон'їно. Як на мене ця робота могла б бути прикладом того, наскільки автор може абстрагуватись від первинної ідеї, про яку глядачі ніколи б не здогадались без супроводжувального тексту. Це в принципі є однією з особливостей вистав сучасного танцю: важливим є те, що ви бачите на сцені просто перед собою під час показу і ваше власне сприйняття побаченого. А з чого все починалось насправді має значення тільки для хореографа.

Хто ці дві дівчини на сцені? Чому вони в таких костюмах? Чим зумовлені особливості їх рухів? Які між ними стосунки? Всі ці питання мабуть залишилися б без відповіді, якби не допомога Адріано:

На створення цієї роботи автора надихнули тіла двох людей, що були знайдені під час розкопок Неаполю після виверження вулкана Везувій у 79 році нашої ери. Вони заховались в обіймах одне одного і так і залишились у вічності. Хто вони були - чоловік і жінка, чоловік і чоловік або мати і дитина - зараз зрозуміти неможливо, через те що тіла перетворилась на кам'яні скульптури. Мабуть саме тому стосунки між танцівниками у виставі не мають ніяких статевих особливостей. Це просто "дві людини". І схоже, що за 18 хвилин автор намагається відтворити весь проміжок часу від моменту коли вони вперше побачили один одного до моменту коли їх накрив попіл Везувію.

А ви як гадаєте? Відкрити / Коментувати

2020-12-20 22:09:21 #дивитись #AEROWAVES

як мені знайти слова, щоб сказати про танець? це питання я задаю собі, після перегляду таких робіт.
чому деякі з них наповнені нескінченою кількістю рухів, переміщень, акцентів і емоційних потрясінь, але залишають після себе тільки пустоту? Ніби мені насипали слів і забули розставити розділові знаки.

розділові.
знаки.

чому інші змушують тіло вібрувати та шукати місце у просторі і на очах виступають сльози? і чому немає слів, чкі можуть це пояснити?

Чому хтось має сцену, світло, симфонічний оркестр, лінолеум і тонну декорацій і залишає пустоту? чому іншим достатньо занедбаного складу і однієї люмінісцентної лампи і тіло на сцені вступає в діалог з твоїм тілом - людини, яка знаходиться просто перед екраном монітора?

в мене немає відповідей якими я хотів би поділитися. хоча, безумовно, в мене є такі відповіді для себе.

після перегляду таких вистав мені здається, що я починаю більше розуміти про себе.

Це одна з 20 вистав, що були відібрані цього року для Aerowaves Springforward. І її треба дивитися з початку і до кінця.

з початку.
і до кінця.

"Натхненна динамічною роллю монологу в театрі, а також у реальному житті, вистава покладає завдання надати можливість тілу вести розповідь без перешкод і коментарів, запрошуючи тим самим глядача відчути можливість спілкування, що генерується таким чином."

бажаю вам задоволення. Відкрити / Коментувати