UIF | Український інститут майбутнього

2021-04-14 18:16:05 ​​ Візит президента України до Туреччини: ключові висновки

Навряд чи візит президента України до Туреччини був пов’язаний із ситуацією на Донбасі. Це була робоча поїздка до 9-го засідання Стратегічної ради двох президентів. Безумовно, її використали, щоб отримати запевнення Анкари у політичній підтримці Києва на тлі загострення на Донбасі.

Із конкретики, можна виділити три основні результати візиту:

Туреччина виділила додаткові кошти на будівництво житла для кримських татар у Херсонській області;

Туреччина підписала декларацію, згідно з якою підтримала позицію України по Донбасу та Криму;

Туреччина та Україна домовилися створити новий консультаційний орган між МЗС та Міноборони двох країн.

Утім, попри політичну підтримку з боку Анкари, не можна говорити про те, що Туреччина однозначно стала на бік України у протистоянні з РФ. На прес-конференції Ердоган наголошував на виключно мирному вирішенні конфлікту України з РФ у межах Мінських угод.

Туреччина не приєднувалася до антиросійських західних санкцій, а в Анкарі дали зрозуміти, що по великому рахунку їх цікавлять три напрямки: ситуація в окупованому Криму, захист кримських татар і безпека Чорного моря. Ситуація на Донбасі не є пріоритетною для турецької зовнішньої політики.

Турецько-українські стосунки розвиваються динамічно та стабільно. З усіх напрямків південного вектору, саме відносини з Анкарою є найбільш перспективними, хоча й замкнутими поки що у трьох галузях: ВПК, інфраструктура та торгівля.

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF Відкрити / Коментувати

2021-04-14 15:26:28 Донбас 2021: Чому за колабораціонізм в Україні нікого не засудять?

Друзі, нещодавно ми презентували ще одну доповідь «Донбас 2021: Чому за колабораціонізм в Україні нікого не засудять?»

Тож пропонуємо Вам послухати про ключові моменти доповіді від її авторів у форматі подкасту

Головні питання, на які автори спробували дати відповіді у новому дослідженні:

Скільки дійсно людей живе на Донбасі і скільки з них точно мають глибоко проросійські настрої?

Чи будуть на Донбасі фільтраційні табори?

Хто заслуговує на амністію?

Чи врятують економіку регіону вільні економічні зони?

Спікери:

Станіслав Асєєв, експерт з питань окупованої частини Донбасу UIF;

Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики UIF;

Юрій Вишневський, заступник головного редактора видання «Ділова столиця».

P.S. Завтра очікуйте на нову «порцію» подкастів від інших авторів доповіді Відкрити / Коментувати

2021-04-14 13:12:52 Нова доповідь від UIF

Продовжуючи тему коментаря вище, пропонуємо ознайомитись з новою доповіддю від наших експертів «Ескалація на Донбасі: що має робити держава Україна»

Частина I. Цілі ескалації та мотивація РФ.
Частина II. Плани дій та стратегічні завдання України.
Частина III. Інструменти реалізації плану. Відкрити / Коментувати

2021-04-14 12:59:18 ​​ Ескалація ситуації навколо Донбасу: міжнародний контекст

Мотивація В. Путіна у зв’язку з ситуацією на Донбасі пов’язана не лише з регіональними інтересами та бажанням схилити Україну до політичних поступок у питанні врегулювання конфлікту, але й глобальними процесами на світовій арені.

Слід виділити чотири основні глобальні мотивації Росії у загостренні ситуації в Україні:

Бажання прорвати глухий кут у переговорах та силою і тиском змінити переговорні позиції сторін і модальність врегулювання конфлікту на свою користь;

Спроба підняти ставки у міжнародних торгах із Заходом щодо майбутнього нової архітектури безпеки у Великій Євразії, у якій Росія бачить себе ключовим стейкхолдером і партнером західних держав;

Бажання здійснити тиск на Захід і, зокрема, США, із якими у Росії загострилися стосунки після приходу до влади у Вашингтоні адміністрації Джо Байдена, підвищення стартових ставок перед потенційними стратегічними переговорами Вашингтона і Москви щодо інших питань глобального порядку денного;

Схилити Захід визнати Росію рівноправним гравцем у міжнародній системі, партнером у галузі безпеки, повернення до міжнародної системи, схожої на ялтинсько-потсдамський порядок, у якому Росія як правонаступниця СРСР займала одне з головних місць і мала власну зону впливу та інтересів, до якої відносилася й Україна.

Позиція зовнішніх гравців дуже різна, і її потрібно сприймати не через призму внутрішньоукраїнського політичного контексту, а з погляду їхніх власних інтересів та політики. Для зовнішніх гравців це загострення має значення, але воно необов’язково прив’язане до України.

У Сполучених Штатах не хочуть ескалації бойових дій, оскільки це відволікатиме ресурси Вашингтона від глобального суперництва з Китаєм. Однак не реагувати на події у США не можуть. Звісно, воювати з Росією Вашингтон не буде, як і направляти свої війська в Україну.

Але у разі масштабної ескалації варто чекати збільшення безпосередньої військової підтримки: поставок озброєння, перекидання кораблів у Чорне море, посилення східного флангу НАТО тощо. Причина не так в Україні, як у геостратегічних наслідках такої ескалації. Якщо США жодним чином не відреагують на агресивні дії РФ, це може створити поганий прецедент для інших суперників Штатів, і підірвати довіру до спроможності адміністрації Байдена захищати своїх союзників і партнерів у регіонах. Ця спроможність і так була послаблена за 4 роки правління Дональда Трампа, а Байден навпаки: намагається її відродити для своїх політичних цілей.

У Європейському Союзі також не хочуть ескалації, і не готові реагувати на неї. Країни Європи все ще розділені у сприйнятті Росії. Дуже мало країн готові до конфронтації з Москвою, а чимало з них не хочуть цього, оскільки бояться дестабілізації регіону. До того ж, у ЄС більше, аніж у США, бачать потенціал у економічній та безпековій співпраці з РФ, особливо у питаннях, які безпосередньо стосуються стабільності Європейського континенту: стримування біженців, стабілізація Близького Сходу, противага Китаю, підтримка мирних процесів в Африці. Чекати від ЄС більш жорсткої реакції не варто, оскільки їхня політична позиція щодо ескалації зовсім інакша, аніж у Сполучених Штатів.

Китай лишається у доволі зручній позиції щодо ескалації. Для Пекіна по великому рахунку байдуже, яким буде результат. Якщо загострення призведе до конфронтації РФ та США, це лише дозволить КНР скористатися послабленням обох сторін для просування своєї політики в Азії. Якщо ж Вашингтон піде на домовленості з Москвою, це продемонструє слабкість Штатів та їхню неготовність до рішучих дій (навіть якщо це буде неправдою, але виглядатиме так), і Китай зможе зайняти більш принципову позицію щодо Тайваню та Південно-Китайського моря.

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF Відкрити / Коментувати

2021-04-12 17:34:30 ​​ Держава може отримати від МВФ близько 2,73 млрд дол., що сприятиме нарощенню ЗВР та покращенню показника композитного критерію МВФ щодо достатності міжнародних резервів із поточного рівня 91% до близько 98%. Про це заявив голова НБУ Кирило Шевченко.

Тож мова про гроші в український бюджет та до Мінфіну, ймовірно, вже не йде.

Почалися розмови про можливість отримання грошей Національним банком на зміцнення міжнародних резервів.

Погоджуюся з тезою голови НБУ, що у Нацбанку ніколи не було розбіжностей з МВФ протягом останніх 5-6 років. Оскільки він був схильний завжди виконувати доручення міжнародних кредиторів у більш пріоритетному порядку, ніж лідерів України, весь час акцентуючи на своїй незалежності.

В результаті, кредитування приватного сектора в банківській системі фактично зупинено і єдиний канал кредитування, який працює — це, скоріше, кредити держави під пільгові програми типу 5-7-9, яких явно недостатньо.

Що стосується кредиту МВФ на поповнення валютних резервів, то нам він очевидно не потрібен. Резерви на рівні 29 млрд, НБУ викуповує надлишок з міжбанку.

Іноземці знову купують на державних паперах уряду. Тому в подібному кредитуванні МВФ немає ніякої потреби. Хіба що Мінфін і НБУ самі не зацікавлені у підтримці такого зовнішнього управління під керівництвом МВФ.

Вважаю, що Мінфіну давно потрібно вийти на ринки Євробондів і не ставити Україну в пряму залежність від МВФ.

Данило Монін, експерт економічних програм UIF Відкрити / Коментувати

2021-04-09 16:36:36 ​​ Ядерні переговори між США та Іраном

Перші непрямі переговори між Іраном та США за посередництва ЄС завершилися стриманим оптимізмом, але прогресу щодо ядерної угоди сторони не досягли.

Іранці наполягають на тому, щоб США скасували всі санкції, які були запроваджені після 2018 року. А США не хочуть їх скасовувати до підписання ядерного договору. Утім, на останніх переговорах сторони все-таки знайшли спільну мову та почали домовлятися.

Адміністрація Джо Байдена вперше заявила про готовність зняти деякі обмеження (але не сказали, які саме), а Іран привітав їхні заяви, і наголосив, що вони дають надію на успішне завершення суперечки. Для європейців, які зробили усе, щоб ці непрямі консультації відбулися, це значна, хоча й тактична, дипломатична перемога.

Утім, переговори були затьмарені загостренням ситуації у регіоні Близького Сходу. Поки тривали американсько-іранські консультації, біля берегів Йемену невідомі напали на ізраїльський корабель, а пізніше був підірваний один з іранських нафтових танкерів у Червоному морі. Іран та Ізраїль звинувачують один одного у цих інцидентах. Неоголошена проксі-війна між ними триває, попри наміри США довести мирні переговори з Тегераном до логічного кінця.

Найімовірніше, що консультації продовжаться, але поки що невідомо, на яких умовах вони перейдуть у фазу прямих повноцінних переговорів. У США закликають Іран розширити ядерну угоду та включити в неї іранську ракетну програму, а у Тегерані категорично проти внесення будь-яких змін у існуючий договір від 2015 року.

До того ж, довіри між двома сторонами досі немає. Ситуація у самому Ірані поляризована через президентські вибори, які мають відбутися у червні цього року.

Відповідно, перші контури майбутньої угоди США та Іран мають узгодити або до проведення виборів в Ірані, або вже восени після формування нового іранського уряду.
 
Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики UIF Відкрити / Коментувати

2021-04-09 12:22:10 ​​ Викрадення судді Чауса у Молдові та наслідки для України

Скандальна та дещо детективна історія зі зникненням українського судді Чауса на території Молдови створила певні проблеми у відносинах Києва та Кишинева, в основному пов’язані із питанням двосторонньої співпраці правоохоронних органів.

Після зникнення Чауса молдовська влада не приховувала свого роздратування цим інцидентом.

Причин було кілька.

По-перше, він негативно вплинув на рейтинги влади, показуючи, що з Молдови можна викрасти кого завгодно, а правоохоронні органи не можуть цьому завадити.

По-друге, підозри, які почали лунати на адресу України у тому, що це її спецслужби викрали Чауса, кидають тінь на зовнішньополітичні здобутки президента Майї Санду після візиту до Києва 2 місяці тому. Сама Санду подавала візит як успішний, який нібито відкриває новий етап молдавсько-українських відносин, а тепер все це затьмарюється історією з Чаусом.

По-третє, у Молдові зникнення судді Чауса одразу ж стало предметом політичної боротьби між Санду та її опонентами з Соціалістичної партії на чолі з Ігорем Додоном. Останній вже встиг ініціювати створення у парламенті слідчої комісії, яка вдарить по керівництву Служби інформації та безпеки Молдови з метою його заміни на лояльних опозиції людей.

Це загрожує політичному впливу адміністрації Санду та її позиціям як президента. У соціалістів навіть заговорили про те, що “комісія Чауса” може виявити порушення Конституції з боку президента Молдови, що стане приводом для її відсторонення з посади.

Інцидент з Чаусом до сьогоднішнього дня до кінця незрозумілий, але вже став головною політичною подією Молдови за останні тижні. Опозиція звинуватила у цьому президента та її команду, які нібито “допустили діяльність українських розвідників” на території країни. А президент у відповідь звинувачує у викраденні соціалістів та демократів, за влади яких Чаус й отримав притулок у Кишиневі.

Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики UIF Відкрити / Коментувати