Якось я вирішив, що щороку буду отримувати дві нові навички, я | Управлінська читанка

Якось я вирішив, що щороку буду отримувати дві нові навички, які дадуть мені можливість розвиватися та пізнавати щось незвичне. І от минулого року у список потрапили катання на гірських лижах та навчання водінню автівки.

У доковідні часи мандрував я доволі багато, тому цього разу вирішив об’єднати любов до подорожей з жагою нових вражень. Тож для своїх перших спусків я обрав Андору — невелике князівство у Піренеях між Іспанією та Францією.

Збирався грунтовно: перечитав все про курорти Андори, знайшов агенцію, через яку можна заздалегідь замовити обладнання та послуги, придбав лижні штани, шолом, светрики, маску та рукавички, оплатив екстремальну страховку, забронював готель та квитки на літак.

Андора — чудова країна, де можна і побачити чудову зимню природу, і спокійно відпочити, і екстремально поганяти на гірських схилах на лижах чи сноуборді. На другий день свого перебування на курорті я взяв інструктора, який за дві години показав мені базові прийоми та рухи, повчив розганятися, повертати та гальмувати кількома способами.

Ну і все. Я навчився! Відчув себе богом схилу! Правда, тренувався я на малесенькій дитячий гірці, тому, як тільки інструктор пішов, я впав. І не один раз. І не два.

Весь наступний день я підіймався на цей невеличкий схил, падав, підводився та знову падав. І так цілий день поки добряче не травмувався та не пішов відлежуватися у готелі.

Наступного дня справи пішли краще, я набрався сміливості та вирішив з’їхати зі справжнього схилу.

І тут я злякався...

Піднявся вгору, застебнув шолом, вдягнув маску й рукавички та... заціпенів. Стояв хвилин з десять, дивився як пливуть на лижах інші люди й не міг зрушити з місця.

Нарешті поїхав, одразу ж впав, потім знову, потім заїхав у замет.

Сиджу на снігу, перша думка — «Та пішли вони в сраку ті лижі! На біса воно мені взагалі??». Аж самому смішно стало від такої дитячої незрілості. Поки було смішно — зробив селфі та написав допис у фейсбуці.

Друга думка — пожаліти себе. Бо все ще сиджу у заметі, дупа мерзне. Але більше від власної безпорадності. Може, думаю, зняти лижі та пішки дістатись донизу? Знову смішно стало. А ще й дратують дітлахи, які кулями проносяться повз... У Андорі катання на лижах є частиною шкільної програми, тож абсолютно всі мешканці цієї країни з перших років життя вільно почуваються на гірських схилах.

Якось доїхав, дорогою знову впав. Емоційно розчавлений пішов до готелю...

І тоді я подумав — якого біса? Я доросла та самодостатня людина. Чи личить мені просто кинути справу, навіть не спробувавши опанувати її?

Наступного ранку я просто зібрався, піднявся на гору та почав раз за разом відпрацьовувати невдалі рухи, придивляючись до кожної дрібниці.

Поворот, перенесення ваги на передню лижу, положення тіла, гальмування внутрішнім кантом та плугом. І знову на підйомник. І так доки не почали виганяти зі схилу...

І знаєте, це був найкрутіший день мого гірськолижного старту! Бо того дня я почав отримувати справжнє задоволення від цього відпочинку!

До чого це я? Єдиний спосіб зробити щось — почати це робити. Ніхто не підприємець від народження та не керівник від Бога, але оточення, прагнення та наполегливість з часом роблять свою справу. Більшість ніколи не стануть чемпіонами з гірськолижного спорту чи видатними управлінцями масштабу історичних особистостей. Але кожен може отримувати задоволення від спуску зі засніжених гір чи стані справжнім лідером у своїй організації.