2022-06-24 15:53:36
Передмова:
До вашої уваги перший випуск часопису «Сонцеворот», що присвячений сучасному слов’янському язичництву. Останнім часом все більше людей починають цікавитися Рідновір’ям, але не зважаючи на це, все ще не так багато якісних інформаційних ресурсів, присвячених цій темі. Основна мета нашого проекту – надання об’єктивної інформації для всіх, хто цікавиться язичництвом, для кого воно є не тільки складовою частиною минулого, а й невід’ємною рисою сучасної доби та, сподіваємось, нашого майбутнього. Хоча для багатьох із нас джерелом натхнення були й будуть славетні події давнини, не треба забувати, що сучасне язичництво – жива духовність, коріння якої корениться не так у минулому, як у вічності.
Час у традиційній культурі дуже різний за своїми якостями: є час сприятливий і несприятливий, безпечний і небезпечний. Такі моменти, як сонцестояння, місячна повня або молодик можуть бути сприятливими в окремих справах, але при цьому дуже небезпечними, це священний час, час підвищеної напруги світових сил.
Літній сонцеворот – явище досить двоїсте: з одного боку, тут вам найкоротша ніч, пік сонячної активності (в символічному сенсі), але з іншого боку, після нього день починає коротшати, Сонце «повертає на Зиму», ніби починає старішати. До солярних обрядодійств у купальському святі належать пускання запаленого колеса або діжки зі смолою з пагорбів у водоймище. Тут можна угледіти «поворот Сонця на зиму», а можна – поєднання вогню і води 6 як того, що у традиційній культурі дійсно асоціювалось із чоловічим та жіночим. З одного боку, це свято пов'язане з сонячним вогнем, що фіксується обрядовими вогнищами, а з іншого боку, воно також пов'язане з водою, що своєю чергою фіксується масовими купаннями. На Купайла «Сонце грає», тобто воно на світанку переливається різними кольорами й «підстрибує», «змигує», «завмирає».
Вогонь у традиційній культурі – це ніби дубль Сонця на землі, тому коли купальське вогнище горить всю ніч, це означає, що Сонце в якомусь сенсі не заходить взагалі. Звичай палити високі, великі вогнища у день літнього сонцестояння, звісно, відомий багатьом європейським народам. В Україні ще на початку XX ст. побудовою вогнища займалась чи молодіжна громада чи все село загалом, і не віддати щось, якусь свою річ чи дрова для цього вогнища було соромно. Вогнище розпалювалось на відкритій місцевості, зазвичай біля водоймища, але не обов'язково. Вогонь для купальського вогнища було заведено добувати тертям, в чому, до речі, якщо є бажання, також можна вгледіти сексуальний мотив, бо в народній культурі дерева чітко діляться на чоловічі та жіночі (тверді та м'які) породи. Довкола вогнища водився хоровод, відбувалося застілля, співали, танцювали та, звичайно, коли полум`я це дозволяло, стрибали через багаття для того, щоб очиститися. Від вогнища юнаки запалювали смолоскипи й бігали з ними по селу, ганялися за дівчатами, змушували їх перестрибнути через вогонь. Саме для України та Білорусі характерні парні стрибки юнаків і дівчат з метою гадання, яким міг би бути їхній шлюб: розірвуться чи не розірвуться їхні руки?
Найвідомішим моментом тут є, звісно, пошуки квітки папороті, яка, за повір’ями народу, з’являється тільки раз на рік, саме цієї ночі. Сміливця, який наважився б на її пошуки, очікували всілякі випробовування: і духи, і нечиста сила мали на нього нападати, доки він чекав на появу тієї чарівної квітки, і зрізати її можна було лише одним махом, освяченим ножем, і тікати одразу додому, оминаючи будь-яких зустрічей по дорозі. Вважалося, що квітка папороті може відкрити її власнику всілякі потаємні знання: і голоси тварин, і птахів, і де скарби під землею сховані, і навіть дарувати безсмертя. Втім пошуки квітки папороті (які відбувались цілком реально, це зафіксовано етнографами), все ж таки мали ще й метафоричний сенс – який саме, можете здогадатися самі, виходячи з тієї сексуальної напруги, яка буквально пронизувала все свято.
70 viewsВелеслав Шипіт, 12:53
В
