2021-10-21 13:02:50
«Навіть з огляду на те, що дехто з нашого табору наполегливо радить нам пильно стежити за нашими історичними відсилками під приводом того, що сам факт виступу під якоюсь чужою маскою принесе набагато більше вигоди (
посилання на Ґійома Фая — справедливості ради воно старіку ніяк не допомогло, прим. перекладача тобто мене ), сучасна офіційна наука з усіма наслідками, що випливають з цього твердження — Йоганн Шапуто є професором університету Париж III Нова Сорбонна, а його книга була опублікована найпопулярнішим французьким видавцем у так званій "престижній" колекції — переходить до остаточного визнання наших власних свідчень: починаючи зі згоди в існуванні інтелектуальної і доктринальної спадщини націонал-соціалізму, яку геть ніяк не можна назвати посередньою чи дурною. Ясна річ, що подекуди інші офіційні історики уже говорили про це або ж, принаймні, натякали задовго до Шапуто. Але цей пише вельми чітко: як ніби праці та збірки промов автора
Міфу ХХ століття регулярно перевидаються й аналізуються з боку офіційної культури сьогодення, він закликає погодитися з тим, що "Розенберг [...] у своїх творах використовує вкрай багатошарову й продуману
Kulturkritik, аргументуючи свої позиції значно ширше, аніж прийнято вважати". Що стосується багатьох інших авторів, яких він збирається проаналізувати чи принаймні процитувати більш-менш докладно у своєму есе, Шапуто додає, що всі вони були здатними розвивати "надзвичайно майстерну
Kulturkritik, яка полягає в оцінці успадкованої нормативності за критерієм єдиного дійсного стандарту — виживання раси [...]", і їхній дискурс "[...] зовсім далекий од того, щоби вважатися логореєю, він випливає з чітко аргументованого і виразного
логосу".
А якщо сюди додати, що всього через декілька тижнів після публікації праці Шапуто величезний огляд на неї з’явився у популярному тижневику
Télérama (середній тираж у 700 000 примірників, і що важливо для розширення читацької аудиторії — цей журнал передовсім присвячено новинам телебачення і радіо), невтомному органові "еволюції менталітетів" в бік найгірших з можливих альтернатив ледь не у всіх культурних сферах, не можна не сказати, лишаючись геть спантеличеним, що щось таки кардинально міняється у "науковому" погляді на націонал-соціалізм. Відтак, коли такі речі відбуваються, ми не мусимо йти на поступки ні по суті, ні навіть за формою.
Хоч якою гігантською не була би ця демонізація, організована Системою протягом останніх семи десятиліть, важливо ніколи не випускати з уваги найліпший, найблискучіший аргумент на користь німецького націонал-соціалізму й італійського фашизму, ширше — на користь «фашизму як європейського феномену», а саме: сам факт їхнього існування без будь-яких пояснень, якостей чи оціночних суджень. Існування, що лишається принципово незбагненним, нез’ясовним, нестерпним і, відтак, вічно скандалізованим для обмеженого детермінізмом мислення сучасників; існування, що було насильницьки призупинене всіма можливими потугами, але досі лишається чимось найнебезпечнішим, будучи в змозі розрубати вщент стрілу "прогресу", здіймаючи "найархаїчніші" стихії у шаленому пориві розриву з давно "застарілим сучасним світом", який комфортно собі котиться по стареньким рейкам уже більш як півтора століття».
Філіп Байє
284 views10:02
V
