2021-03-08 13:03:56
"Хто пробачить мою красу", Моніка Белуччі
Авторка відгуку (і на світлині): Руслана Курах
Моніка неймовірна Жінка: не так зовнішньою красою, як красою Душі, мудрістю, інтелектом. Просто декілька цитат з книги наведу:
«Вона завжди була агностиком і воліла не говорити про те, чого не знає» - о, аналогічно.
«Гучні вечірки вона так і не змогла полюбити, хоча з цікавості їй усе ж довелося побувати на кількох із них» - близьке мені.
«Головна цінність для мене – це свобода» - аналогічно!
«Коли Моніка приїхала до Мілану, її не полишало неясне відчуття, ніби вона помиляється. Здавалося, що вона зрадила мрію свого життя. Стільки сил витратила на те, щоб стати юристом» - а я не спромоглася на те, аби почути себе, тому відчуття, ніби проживаю чуже життя, відчуття нереалізованості дуже довго супроводжувало мене, доки не вирішила відпустити плин життя…і то було правильно.
«Нам ніхто не належить: ні наші чоловіки, ні діти. Ми можемо тільки чимось ділитися з людьми, яких любимо» - подібне може говорити лише мужня самодостатня людина…
«…Справжня краса починається там, де вона припиняє бути ідеальною» - варто взяти до уваги…
«Ніколи не потрібно битися головою об стіну. Усе, що має прийти, усе одно прийде, а решта вам просто не потрібна» - золоті слова.
Розчулили сльози Венсана Касселя, коли той глянув сцену зі зґвалтуванням, де грала Моніка..після цього він просив узгоджувати з ним ролі, але то сприйнялося за посягання на свободу.
Та ще більше розчулила ніжна дружба з Кіану Рівзом, якого більшість колег вважали за невдаху й притягувача неприємностей… Моніка не відхрестилася від нього і завжди з’являлася в найчорніший період його життя промінцем у кінці тунелю депресії, маючи неймовірну здатність звідти витягувати й самій при цьому не втрапляти в халепи...
Її оминав якось вірус невдач – от є такі люди, які завжди підтримають, вознесуть, окрилять – вона така. То хто ж пробачить їй цю красу? Думаю, це будуть люди благородні, щирі, справжні, а головне, вільні.
Гарна книжечка... ні, не фактами з чужого життя, не інтригами, плітками, чи пікантними історіями і навіть не пристрастями, а душевними моментами, збігами, відчуттям дежавю: ніби я це вже проходила десь у паралельній реальності.
Ну от, приміром, ставлення до їжі, спорту, дітей, навіть місцевість мені знайома, що описувалася симпатією у певних містах світу, хоч там ніколи не була. А побачивши на сторінках книги світлину вулички, ніби з дитинства, яку поставила якось собі на фейсбучну обкладинку ще чотири роки тому, взагалі була, м`яко кажучи, здивована – переконалася, що книгу придбала не просто так, і що навіть відсутність сюжету, барвистих описів, символізмів може компенсуватися звичайною історією щасливої людини, за яку щиро радієш, адже народити дитину в 45 і при цьому залишатися обличчям відомих брендів, не скориставшись допомогою хірурга, - це треба мати неабиякий інтелект і характер (так, і генетика відіграє роль, проте ставлення до життя є визначальним).
Закінчу відгук цитатою, наведеною в кінці книги:
«Я найщасливіша жінка у світі. У мене найкрасивіші діти. У мене був прекрасний шлюб, і ця любов не минула, вона просто трансформувалася в якесь нове почуття. У мене приголомшлива робота, яка надає мені можливість щодня вчитися чогось нового, у мене чудові друзі. Я вчуся бути за це вдячною. І я все ще вчуся бути собою».
1.7K views10:03
В
