2021-09-07 08:50:46
Про рейтинги та ворогів України
Цей пост мав вийти ще до Дня Незалежності, але через певне непорозуміння викладаю його тільки зараз.
Мова піде про інфографіку, яку підготував портал "Слово і Діло".
Тема — "Ставлення українців до Незалежності, 1991-2021".
Залишаю графік нижче
Нешановані націонал-ліберали займають традиційну для них позицію:
"Покоління совка, бідне і старе, підриває основи нашої державності. От вони вимруть — тоді заживемо".
Це — позиція лицемірів, терпіл та іноземних диверсантів. І справа навіть не у тому, що це наші предки. От мої думки з цього приводу.
Пункт 1
Я вже казав і знову повторю: не буває "народних" рейтингів, які б не були маніпулятивними. Без пояснення контексту ці цифри набувають дуже суб'єктивного значення.
А тим часом одне й те саме питання ставлять магістру філософії та випускнику середньоосвітньої школи, солдату й робітнику заводу, середньостатистичному зумеру та пенсіонеру. І це неправильний підхід.
Націю треба сприймати не як сукупність окремих "індивідумів" і "громадян". Це жива система, що складається з двох компонент: національна еліта — душа і мозок організму, та народні маси — тіло.
Пункт 2
Як пояснити народні настрої? Просто.
30 років Україна живе, будемо відверті, у хріновому стані. У нас перманентна депресія в усіх галузях і, що найголовніше, у головах людей – ні ідеї, ні плану, ні амбіцій. Докупи додайте псевдо-владу, яка, за усіма канонами демократії, є лише нікчемною пародією на правителів.
Проведу аналогію. Ви на 30 років відправились у добровільно-примусове заслання. Загубили рюкзак з усім необхідним для виживання у перший тиждень, захворіли на тимчасову недоумкуватість. Вам вічно холодно і голодно. Десь на підкорці свідомості ви розумієте, що вихід отам, за рогом, але мозок страждає на галюцинації. У додачу імунітет з перемінним успіхом змагає проти вірусів Кремля, Вашингтона, Анкари та Брюселя, від чого тіло постійно впадає то в жар, то в холод.
Поставте себе в такі умови і дайте відповідь на питання: хотіли б ви так жити? Авжеж, ні. Всім хочеться до теплої оселі, під ковдру, з чайком і котом під боком. Але в нас таких умов нема.
І навіть попри це, наш національний організм ХОЧЕ жити. Ноги втомлені, але йдуть. Руки болять, але працюють. У мозку є чітке розуміння, що зупинитись = померти. А от у звичайних людей на підсвідомому рівні діє державницький інстинкт самозбереження, вони підсвідомо прагнуть порядку та стабільності. І коли мозок у нас відмовляється працювати — підключаються первинні потреби та імунітет: страшно — атакуй або біжи, холодно — йди, або помреш, голодно — полюй або зляжеш.
Саме тому в Авдіївці та Слав'янську проходять марші на честь Бандери. Саме тому після звільнення Маріуполь став одним з осередків патріотизму в Україні. Саме тому добра половина провідних націоналістів — зі Слобожанщини, де проходить цивілізаційна межа з Московією.
Внутрішній сепаратизм буде завжди там, де живеться погано. І мова не тільки про гроші, але й про моральний стан. У цьому плані логіка Зеленського про "повернення Донбасу через демонстрацію благополуччя" мала би сенс, якби він не був окупований росіянами.
Але цей внутрішній сепаратизм переможе тільки у випадку, якщо йому допоможуть ззовні — як у нашому випадку з Росією. Нація, на відміну від організму, померти не може, бо живе у предках, сучасниках і нащадках. І якою б не була ідея здатись і померти привабливою через свою простоту, вона не знайде достатньої підтримки там, де жива потреба до самозбереження і де діє народний імунітет у вигляді пасіонарних громадян.
—
Все вищесказане є вірним, якщо ми говоримо про моноетнічну націю, у нашому випадку українців
—
Висновок
Якби сьогодні проходило голосування, голоси потрібно було б не рахувати, а зважувати. Де голос людини-паразита на національному організмі важив би вдесятеро менше, аніж голос заслуженого діяча чи захисника Батьківщини.
Так само, як ногам ви не довірите керувати тілом, так і питання державного значення не можна довіряти всім людям.
Вікіпедія
146 views05:50
W
