2022-01-10 22:42:29
Лід хрустів під підошвою чорного чобота.
Міцного.
Легкого.
Виліпленого, випущеного, вишитого згідно з усіма стандартами і канонами.
Чобота, що буде топтати, коли йому скажуть.
Чобота, що піде, куди потрібно.
Чобота, який залишить свій слід на горбастому, неоднорідному, сірому як зимова ніч і холодному, як очі тих, хто більше нікому не вірить
Крупнозернистому асфальті.
Асфальті, який нікуди не спішить.
Який впадає в замерзлу річку.
Чи це вона в нього?
Стоптаний, туго напнутий старий парашут
Урбаністичний панцир гордовитого останнього лицарства
Яке не пам'ятає своїх вчителів
Натягнутий між будинками
На втіху молоді й на розсип такого слабенького кукурудзяного пакету з мандаринами по акції
Крижаний батут
Каток
Моток
Переплетених спогадів розплутався тут, на калюжах, уламках ліхтарного світла
Й у вітринах осяйних магазинів
Що потай здивовано зирять
На нахабні лайливі бари і кальянні,
Що притулилися поруч
Прибилися
Проросли
Забуяли неоновим цвітом
Розкинуті містом
Розгойдані алкогольною хитавицею
На палубі слизько, і вогко, і морозно
І на дорозі
І на порозі
Там де пройдуть ці чорні чоботи
Міцні.
Легкі.
Виліплені, випущені, вишиті по всім стандартам.
18 viewsDima, edited 19:42