2021-11-17 23:40:52
Ви колись помічали як настає зимовий вечір?Спершу сонце знаходиться недалеко від горизонту. Втім, до цього швидко звикаєш, адже взимку воно й так не здіймається надто високо — почасти, щоб не злякати метеорологів яскравим світлом, почасти, щоб хутко сховатися за обрієм в разі чого, а може й із загальної розсудливості — все ж таки, низьку траекторію незмірно легше тримати, аніж, скажімо, траекторію повище.
Хай там як, а сонце переминається за будинками, проскакує за окремими дахами. А потім раз! — і воно вже черкає днищем по сих дахах, іскрить морозяними блискітками у повітрі, підскакує, стискається, круто завертає на повороті своєї екліптики. Воно раптово зменшується до маленької червоної точки, що зависає рад горизонтом, сяючи заборонним вогнем небесного світлофора. Але що він забороняє? І кому?
Підійдіть-но до першого-ліпшого перехожого, тикніть пальцем в небо, запитайте — й, будьте певні, він ні біса вам не скаже. Бо йому ніяк цього осягнути за рутинним мурашінням довкола власного життя. Спитаєте іншого й інший вам теж не відповість. Тоді спитайте третього, четвертого, сьомого... Ви будете квапливо крокувати, із хрумкотом снігу під підошвою і обпеченим морозом щоками, від вулиці до вулиці, від воріт до воріт, намагаючись збагнути істину, а сонце, тим часом, скаже арівідерчі, чуваче, і схібарить собі ген-ген за небокрай, тільки його й бачили.
І ви лишитеся самі — посеред богом забутого провулку, десь у розчепіреному, розкресленому, вічно недоінфраструктуреному районі міста; міста, яке колись було вашим, але тепер у цьому вже немає певності. Й що це в біса означає — "було вашим"? Чи ж воно вам належало? Наче ні. Чи ж ви мером були, або губу на губернаторське крісло розкошлали? Теж ні. То шо тоді? Ну, скажете ви, дещо подумавши, припіднявши хвостатого шарфа, щоб легше дихалося, у мене було таке відчуття. Будучи підлітком, я ніби ходив по місту і ніби щось відчував; втім, усі підлітки щось та відчувають, щось таке, що нагрібає швидкоплинно й так само хутко вивітрюється, розпадається на льодяні друзки і хутко переплавляється на весні у годящі й розумні роздуми. Скоро від цього відчуття не лишається і капки, одначе, якийсь спогад, а може навіть рекурсія, себто, спогад про спогад, у вас зостанеться. І от саме в такі вечори, коли ви все ще стовбичите на цьому проклятому провулку, вглядаєтеся в безутішний урбаністичний пейзаж труб, та мосту, та якогось бетону, та хатів, що купчаться одна осторонь другої, та дороги, та дорожніх блядських знаків і, звісно ж, залізниці, по якій раз у раз щось стиха стукає, та деінде виє у повітря самотній залізничний свисток, словом, коли ви вслухається і вглядаєтеся, і навіть дихаєте повільніше, намагаючись за власними випарами з рота не проґавити жодної миттєвості глибокого синіючого неба, такого ж віддаленого від цієї реальності, як концерти на плакатах у кімнатах підлітків від реального підліткового життя, ви вловлюєте
це. Що це, ви і самі гаразд не знаєте. І перехожі не знають, чорти б їх усіх, пропащих, пивних, майонезних, пельменно-телевізійних душ побрали, адже ви усіх уже перепитали до одного і ніхто вам нічого не відповів.
Але це не важливо, бо у темряві, яка стрімко береться нізвідки, достоту як почуття (власне, не тільки романтичні, а й будь-якого плану), вам на дивовижу комфортно. Передусім від того, що саме в ній ви щось відчуваєте; щось таке, що ховається, перемелькує між голими похмуро-байдужими деревами, бовваніє отам у індустріальній далині провінційного бозна чого; щось одночасно безмежно далеке, як оця нестерпно холодна, підперта щебенем залізниця, котра біжить чи до то сонця, чи то від нього, й водночас близьке й рідне; від цього аж чудно стає на душі — як щось таке неживе може бути та близько. І чим темніше довкола стає, тим більше ви губитися в гіпотезах довкола того, що, може, воно навіть і живе, може, воно існує в іншій, паралельно переплетеній дійсності, де може й ви теж існуєте у своїй квазі-копії; де ваше буття так само продовжується, де ви стовбичите по той бік залізниці, стоючи спиною до цих труб і парканів, жадібно стискаєте руки в кишенях в кулаки,
14 viewsDima, 20:40
А
