Ostap Drozdov

2022-05-26 17:36:21 ХХ ст. було століттям стримувань.
Світова загроза з часів дебелого Петра І не мінялася. Це – росія: царська, ленінська, сталінська, радянська, перебудовно-горбачовська, обнадійливо-єльцинська, а тепер – чекістсько-путінська.

Епоха стримування давала ілюзію порозуміння з варваром. Наша війна спричинила те, що Захід перейшов від пряників до батога.

Добро з кулаками – це нова роль, непритаманна, незнайома, необкатана для Заходу, який пів століття вчився академізму порозуміння. В новій іпостасі Захід лише починає вивчати самого себе, він напорюється на власні збитки й ризики, він ще не знає, чим їх перекрити – але епоха добра з кулаками вже стає безповоротною.
В ній ще будуть відкати назад і прориви вперед – але епоха стримувань відмирає на наших очах. І попри капітуляційні заявки деяких єврокіл - вимальовується стала картина, в якій росію не лише зупиняють, але й перемагають гуртом.
Не все зразу. Перемога України і поразка рф для Заходу - не одне й те саме. Нам своє робить і ловити момент. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 14:05:35 Паспортизація окупованих територій – типова дія оркостану по збільшенню свого поголів’я.

У всіх окупаціях завжди знаходиться певний % або свідомих колаборантів, або обережних какіхразніц (яким лиш би пенсію платили, бажано дві). А ще для певної категорії спрацьовує холоднокровний праґматизм пристосування до тупикових умов.

Та якими би не були пояснення рос.паспорту – для росії існує лише суха статистика паспортизованих. У днр-лнр вона вже сягає мало не мільйона оруснених.
Звісно, паспортизувати населення, загнане в глухий кут, - це наруга над поняттям громадянства. Але тут важливо зрозуміти, як орки трактують сутність громадянства.

Ти їхній, якщо твоя мова – руский язик; якщо в тебе проспект жукова, а не Шухевича; якщо в тебе російське ТБ і ру-музика. Ти їхній, якщо ти не відрізняєшся від них.

У законі про видачу паспортів москалі так і пишуть: полегшене набуття громадянства – на підставі рос.язика та належності до «русской общности».
Не говориш українською, не належиш до нац.пам’яті, уникаєш декомунізації – ти руский. І ким би ти сам себе не вважав – пуйло тебе вважає своїм.

Російська мова (як і все російське) призводить до російського паспорту.
Капітан Очевидність тихо плаче в кутку. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 10:24:16 Я прихильник інституційної демократії.
Це коли посада не залежить від прізвища, бо є функцією. Головна – інституція, яка правильно виписана і правильно працює – а не прізвище на чолі, яке в ручному режимі рулить по-своєму.

Це ніяк не применшує ролі особистості – але унеможливлює культ особистості. Інституційна демократія не заперечує особистісного лідерства – але запобігає нарцисизму.

Така конструкція працює лише в зрілих суспільствах. Українське я б хотів теж бачити зрілим – тому варто присікати всі наші любові до гетьманів, лідерів, пастухів, поводирів, мойсеїв, рятівників, супергероїв, бетменів та інших міфічно-коміксових персонажів, які завжди будуть раді конвертувати народну підтримку в сильну руку чи ще щось, притаманне лише східним традиціям одноосібного владарювання, а не західній традиції інституційної демократії.

Сильна рука потрібна лише слабким народам. Сильним народам потрібні не кумиризовані прізвища, а дієві інституції й справедливі регламенти, які неперсоніфіковано служитимуть на благо вільного й сильного громадянина. А не навпаки, як у росії, бєларусі чи інших східних автократіях.

Не очільник визначальний – а повноваження.
Не забаганки – а функціонал.
Не самоствердження через посаду – а служіння.

Вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Відкрити / Коментувати

2022-05-25 22:19:06 Нині 219 років Ральфу Емерсону.
Він – засновник трансценденталізму, який пропагував життя в гармонії з інтуїцією, природою та чогось таким, що неможливо описати на основі шкурного досвіду.
На сон грядущий – декілька афоризмів Емерсона.

• Ковзаючи по тонкому льоду, ми не провалюємося за рахунок швидкості ковзання.
• Кожна спалена книга додає світу світла.
• Страх завжди народжується невіглаством.
• Лише великі люди розуміють, що духовне сильніше за матеріальне.
• Скептицизм — це повільне самогубство.
• Слабкі люди вірять в удачу, сильні – в причину і наслідок.
• Насильство свідчить не про силу, а про її відсутність.
• Генія розпізнати дуже просто: при його появі ідіоти одразу починають змовлятися проти нього.
• У кожної безодні є своя безодня.
• Друг — це людина, з якою я можу думати вголос.
• Істинний показник цивілізації – не рівень багатства, розмір міст і врожаїв, а образ людини, яку виховує країна.
• Секрет природи – в терпінні.
• Ледачий – це той, хто міг би зробити краще. Відкрити / Коментувати

2022-05-25 19:25:19 Хто після путіна?
Записуючи на цю тему відеоблог, я керувався аксіомою, що на росії хороші сценарії не водяться.

Я вживаю слово путін радше як іменник, термін, дефініцію на позначення безособового чекістського імперіалізму. Він сьогодні має персоніфікацію на букву п, завтра може мати на твйордий разделітельний – але від того сама суть рашистської фсб-машинерії не міняється.

Тому я рішуче заперечую оманливу аналогію - мовляв, після канібала сталіна прийшов м’якший хрущов – і почалася відлига. Якраз навпаки! Найменша лібералізація дорівнює розпаду росії, і саме цього путінська кліка старатиметься не допустити.

Технократи чи яструби? Хто після путіна?
Окрім прекрасного фото на картинці, прошу подивитися мій відеоблог на цю тему


Відкрити / Коментувати

2022-05-25 16:18:06 8 років тому президентом став Порошенко.
У 3 телеграмні абзаци неможливо вмістити оцінку цього феномену, та й слизька це тема, багатьох вона роздраконює.

Скажу лише, що післяреволюційний президент не відповідав жодним критеріям Майдану. Зрештою, він навіть і не приховував усіх тих рис, проти яких повстала Революція Гідності.

Можна до скону дискутувати про провали й заслуги (є те й те). Однак є 2 ключові моменти.

1. Жити по-новому не захотів ні істеблішмент, ні народ. Квотний принцип призначень, кулуарні домовленості з олігархами, тіньові держзакупівлі, офіційна напівправда, співпраця з ворогом і мега-корупція.
2. Втомившись від антиукраїнських олігархів, люди обрали українського олігарха. Якби революція була антиолігархічною – то не міг би прийти олігарх, який завжди брав участь у схемах із бюджетом, а на політичному рівні співпрацював із режимом. На зміну прямолінійно захланним прийшла генерація розумно захланних.

Замість зруйнувати олігархат, По зробив його синьо-жовтим і привабливим. А отже, олігархат був виправданий і навіть відбілений.
Ось і все. А решта оцінок – похідні й другорядні. За всі заслуги об’єктивно подякувати та й лишити в минулому. Історія розсудить. Відкрити / Коментувати

2022-05-25 13:08:21 Від президента часто лунають нарікання, що Захід не чує його просьб стосовно далекострільної зброї, не розуміє його меседжів про критичну ситуацію на Донбасі тощо.

А я себе зловив на думці, що треба чіткіше висловлюватися – і тоді всі все зрозуміють і почують. Бо чого можна вимагати від іноземців – якщо ми, українці, не можемо навіть половини зрозуміти того, що виходить з уст глави держави.

Якщо ви послухаєте вільну бесіду президента, чи прочитаєте дослівну роздруківку його роздумів, чи просто почнете шукати логічний ланцюжок в безкінечно закручених реченнях, які губляться в тунелях недосказаностей та перестрибувань із теми на тему – ви остаточно втонете в словоблудді, де чітко й однозначно сформульованих думок – на вагу золота.

У літературознавстві це називається плеоназм - надлишковість засобів, мовленнєва надмірність, яка виражається в застосуванні купи зайвих, додаткових дублювань, які створюють видимий масив тексту, але якщо з нього забрати всю цю наверчену надлишковість – лишиться одне куце речення по суті.

Я собі уявив іноземця з віп-статусом, в адресу якого лунає суцільний плеоназм, нечіткі посили, багатоповерхові лексичні надбудови – і мені потроху стає зрозуміло, чому Захід не все чує і не все розуміє.

Може, варто спробувати коротко, чітко, осмислено і без подвійного дна? Відкрити / Коментувати

2022-05-25 10:10:12 Якщо вдуматися, то це дійсно атас – насмілитися пропонувати розстріли в ЗСУ, коли в країні нема смертної кари, адже це грубо суперечить європейській доктрині прав людини. У країні, яка недавно подала заявку на вступ в ЄС, навіть розмова про щось подібне є немислима.

Тюрми переповнені убивцями, гвалтівниками, рецидивістами, садистами й маньяками – проте навіть визнаного судом злочинця в нас не страчують, бо це суперечить не лише національному закону, але й духу європейської цивілізації.

А тут, коли вся країна цілком заслужено канонізувала вкраїнського солдата, слугам народу прийшло в голову пропонувати карати смертю захисника Вітчизни, якщо він там щось-там не так...
Останній кримінальний покидьок має захищене право на життя – а воїн України, за задумом депутатів, мав переживати за те, що його вб’є не ворог, а командир.
На голову не налазить це.

І не варто думати, що цей законопроєкт – плюгава випадковість. Ні. У коридорах усіх влад процвітало саме таке ставлення до солдата, якого кожна влада боїться, таке враження, більше, ніж окупанта. Відкрити / Коментувати

2022-05-24 22:15:18 Мій одноліток, співак Назар Савко нині святкує уродини. Зараз Назар усеціло відданий Центру творчості дітей і юнацтва Галичини, де з перших днів війни розмістилися сотні біженців зі сходу. Бажаю Назарові перемог на всіх фронтах!

Не руш сльозу, котра тече на оксамит твого обличчя. Бо так сльозою тою розмовля душа...

Ця лірична пісня Назара Савка в авторському виконанні відкривала минулорічний онлайн-концерт Пісні Війни. Перед нею ви почуєте віршоване інтро, теж авторства Назара Савка.

Хай душа розмовляє не сльозами, але нічого не вдієш, час такий…
Дозвольте зробити невеличку музичну паузу на честь нинішнього соленізанта.
Не руш сльозу. Відкрити / Коментувати

2022-05-24 19:19:06 Кажуть, безугло-безмозглі співавтори вже відкликали свій законопроєкт 7351 про покарання смертю бійців.

Похвально, але пізно: на ворожі вентилятори вже вкинуто всю понятійну базу сталінсько-більшовицького трактування війни й армії («пораженческие настроения», «штрафные батальйоны», «расстрел паникёра на месте», «пушечное м'ясо» тощо).

Цей відеоблог я записав буквально перед новиною про відкликання розстрільного законопроєкту. Він хоч і став лише наміром – але оголив сам підхід, який резонує зі сталінським наказом №227 (1942 рік), неофіційна назва якого - «Ні кроку назад».

Язик не повертається до свідомого, патріотичного захисника України застосовувати бодай одне сталінське слівце, яке з наказу №227 (80-річної давності!) пролізло в законопроєкт 7351, який так смакують, аж рохкають, рос.пропагандисти.

Цього не було б – якби слуги по собі не судили. Вони напередодні вторгнення свою власну фракцію в примусовому порядку ледве зібрали з Еміратів, Парижів і Барселон – звідси й страх, що народ кине напризволяще свою країну в найтяжчий момент. На відміну від тих, кого після війни чекають заморські вілли в Іспанії та Італії, українці боронять ту землю, яка в них одна.

Замість цього відеоблогу міг бути один міцний матюк. Але вся ця неналазильна на голову історія насправді має ширшу підоснову


#1090; Відкрити / Коментувати