RECORD

2021-11-05 23:20:48 ​​Шості в усьому світі

Цього року українські паралімпійці зібрали лише на 6 медалей менше, ніж американці. І це враховуючи те, що учасників від Сполучених Штатів було значно більше. Крейг Спенс (головний представник Міжнародного паралімпійського комітету) стверджує, що ми «країна, яка явно не має собі рівних». Автори публікації у New York Times порівняли нашу збірну з Oakland Athletics – бейсбольною командою, що у 2002 році показала вражаючі результати, незважаючи на відсутність належного фінансування.

Історія України почалася із семи медалей ще в 1996 році. Наразі це число дорівнює кількості медалей Максима Кріпака, п'ять з яких він здобув цього року. Плавець став найтитулованішим спортсменом Паралімпіади-2020 у Токіо.

Останні дев'ять літніх та зимових Паралімпійських ігор наша країна входить до шістки країн-учасниць з найбільшою кількістю призових місць. Успіх цього року — 98 медалей. Вдруге в історії синьо-жовта команда посідає шосте місце в загальному заліку. Вперше це було в Афінах у 2004-му.

На останок лише бажаємо нашій збірній успіху в наступних Іграх та вкотре захоплюємося силою волі, амбіціями та бажаням жити, які краще роблять неможливе можливим!

Джерела:
suspilne.media
ua.interfax.com.ua Відкрити / Коментувати

2021-11-03 23:12:45 ​​Паралімпійські ігри: з чого все почалося?

Паралімпійські ігри — міжнародні спортивні змагання для людей з обмеженими можливостями.

Ідея створення таких ігор належить німецькому лікареві Людвіґу Ґуттманну, який повинен був напередодні війни тікати з Німеччини через те, що він - єврей. 1944 року в лікарні містечка Стоук-Мандевіль Людвіґ очолив відділ порятунку хворих із пошкодженнями хребта.
Дослідниця Рут Пейдж, яка вивчає діяльність Людвіґа Ґуттманна, каже, що його способи лікування не були традиційними: «Він дуже вірив у спорт як засіб реабілітації. До того часу тривалість життя людей з пошкодженнями хребта не перевищувала два роки від часу інциденту».
З 1948 року за ініціативою лікаря Людвіґа серед осіб з інвалідністю щорічно проводяться Стоук-Мандевільські ігри, які власне й стали прототипом Паралімпійських ігор.

Паралімпійський рух в Україні розпочав свій розвиток 1989 року, коли було відкрито перші фізкультурно-спортивні та оздоровчі клуби для осіб з обмеженими можливостями. Потім на основі таких баз сформувалися 4 національні федерації спорту людей із порушеннями опорно-рухового апарату, зору та слуху. Вперше українські паралімпійці взяли участь у змаганнях в Атланті (США), заробивши 1 золоту, 4 срібні та 2 бронзові медалі.

Джерела:
radiosvoboda.org
uk.m.wikipedia.org Відкрити / Коментувати

2021-11-02 23:26:22 ​​У кожного з нас є мрія, найважливіше – дочекатися, коли ця мрія стане метою для досягнення. Ще у серпні 2019 року команда RECORD вирішила знайти спосіб, як вплинути на думку суспільства щодо вирішення соціальних проблем, які не дозволяють досягти рівних прав та можливостей усіх громадян, незалежно від віку, статі, соціального статусу, вподобань, релігії тощо.

Нарешті, прийшов час до реалізації. «qRECORD» – це унікальний проєкт, який допоможе людям розглянути проблеми соціуму під іншим кутом. «qRECORD» – крок до об’єднання у рамках боротьби з нерівноправністю. «qRECORD» - безмежний обмін ідеями та формування культури діалогу, критичного мислення заради спільної мети – змінити своє життя та мільйонів людей на краще. «qRECORD» - це сім табличок з qr-кодами, у яких висвітленні найпоширеніші види дискримінації людей, розташованими у серці Києва - у парку Партизанської слави.

Статистичні й історичні довідки, поради, аналіз та дослідження конкретного соціального феномену, довідки, перевіренні на відсутність фейків або пропаганди, створюють міцну теоретичну базу у свідомості людей. Проте, цього замало, теорія потребує практичного закріплення матеріалу, тому команда RECORD створює спеціальні офлайн-квести, які надаватимуть можливість кожному опинитися у самому центрі подій, мати змогу поділитися враженнями з оточуючими та переконатися в тому, що будь-яка людина може відстоювати права інших, боротися з дискримінацією і соціальними стереотипами, здійснюючи величезний внесок у розвиток суспільства.

Оскільки реалізація проєкту ще перебуває в процесі очікування владнання юридичних аспектів, команда рада повідомити, що вже зроблені найважливіші кроки такі, як заповнення заяви та проведення модерації, що є основою для заснування спільного бюджету проєкту.

Отже, слідкуйте за соціальними мережами RECORD, аби не пропустити оновлення. Відкрити / Коментувати

2021-10-28 20:51:44 ​​Кожна людина може зіткнутися з небезпекою в будь-який момент навіть у знайомих місцях - така, на жаль, реальність.
Пасажири міського транспорту, особливо жінки, все частіше стають жертвами широкого спектру насильств сексуального характеру, які трапляються в автобусах, поїздах, а також на автобусних зупинках та вокзалах.

Менш ніж 10% жертв повідомляють про переслідування, які вони зазнали, хоч комусь, проте найчастіше це друзі, родина, аж ніяк не поліція або оператори громадського транспорту.

На жаль, результати опитувань показують, що сексуальні домагання є звичайним досвідом для студентів, незалежно від того, їдуть вони автобусом чи потягом. Майже дві третини (63%) респондентів стикалися з певною формою домагань під час користування громадським транспортом.

Негайна реакція жінок в таких випадках - зробити все можливе, щоб уникнути фізичного контакту з кривдником. Але чому вони не повідомляють про неприйнятність дій? Справа в тому, що навіть якщо жінка висловить позицію, цілком ймовірно, що вона може опинитися зовсім одна, без підтримки інших людей.

Вербальні домагання за останні декілька років стали найпоширенішою формою гарасменту, до того ж 41% жінок чули на свою адресу лише нецензурну лексику, а 26% зазнавали коментарів специфічного характеру. Фізичні домагання були зафіксовані рідше, але все ж 11% опитуваних стикалися з недоречними торканнями.

На жаль, досвід гарасменту має довгострокові наслідки. 57% людей, які раніше були жертвами домагань, набагато частіше повідомляли про скорочення використання транспорту або взагалі про відмову від пересування в громадських місцях на деякий час.

Проте, слід пам’ятати що, жодне замовчування акту домагання не покращить становище, а навпаки ще більше відверне увагу суспільства. Будь-яка жінка має право повідомити про злочин на жіночу лінію допомоги свого міста або країни.

Джерела:
metro-magazine.com
yougov.co.uk Відкрити / Коментувати

2021-10-22 20:04:37 ​​Мені боляче. Боляче від того, що я не можу почувати себе захищеною навіть удень, у парку, де безліч охоронців. Боляче, що людям байдуже, вони засуджують тебе, а не ту людину, яка шкодить тобі, неважливо, фізично чи морально.

Я просто сиджу на лавці, розтираю місце, де шльопанець натер.
“ — Дівчино, у Вас усе добре? Ніжка болить?
— Та ні, натерла.
— Ну нехай не болить. Якщо хтось буде чіпати — я врятую.”
“Нехай не болить” - він торкається мого коліна. Мене нудить, я прошу мене не чіпати. “Я врятую” - він торкається моїх грудей. Я кричу, щоб він мене не лапав. Жінка, що проходить повз, з осудом на мене дивиться, ніби то я винна, ніби я спровокувала… Чоловік із малою дитиною робить вигляд, що не бачить. Хлопець на лавці навпроти цокає язиком, ніби чого це я вередую. Охоронець, що стоїть поряд, байдуже на це дивиться.

Агов, люди?! Що коється?!
Ви вважаєте нормальним, що людина посеред білого дня кричить з огидою, зі страхом. Чому я маю соромитись свого одягу та поведінки, не почуватися себе комфортно в улюбленому місці? Чому я маю боятися чоловіків після цього? Я вірю в те, що є не байдужі, що вони допоможуть та не будуть стояти осторонь, але я цього не відчуваю, не бачу. Не відчуваю та не бачу тоді, коли мені потрібна та сама чоловіча допомога. Коли мені потрібна будь-яка допомога. Жінки, невже ви вважаєте, що до вас можна так чіплятися?

Мабуть, я не розумію цей світ. Мабуть, мені треба було б мовчати, але я не буду. Не можу, не хочу. Агов, люди! Чи ви ще слухаєте? Відкрити / Коментувати

2021-10-20 22:20:48 ​​Часом нам здається, що щось погане може трапитися з кимось іншим, але не з нами. Насправді, ні.

Я регулярно тренуюсь: з 19 до 21 години щосуботи. Відвідує тренування, не рахуючи мене, ще три людини. Один з них 35-річний чоловік з машиною. Закінчивши тренування, ми розійшлись. Додому йду звичною стежкою, як тільки повертаю ліворуч, бачу, що троє незнайомих чоловіків за волосся тягають жінку 25-30-ти років по асфальту…

Паніка, шок, істерика - я все це відчула одразу і змішано. Розумію, що потрібно кликати на допомогу. Бачу того чоловіка, що був з машиною. Думка в голові - треба бути повним ідіотом, щоб не побачити паніку в моїх очах, не почути мої крики. Проте, людина просто проїхала повз мене.

Я залишилась одна із купою думок: «Кого кликати на допомогу?», «Що робити?». Згадую ще про двох хлопців, які пішли в іншу сторони. Кличу, але розумію, що вони далеко.

Згадую про організатора наших тренувань, який завжди виходить із спортзалу останнім. Біжу так швидко, як тільки можу. Ледве дихаючи, описую всю ситуацію, що коїлась на вулицю. Повертаємось назад, до нас добігають ті хлопці, яких я кликала. Але ні жінки, ні тих чоловіків, ні ґвалтування, НІЧОГО НЕ БУЛО. Ми запізнились!

Чуємо голоси з двору. То була та жінка, яка кричала так гучно про те, що вона не хоче так більше жити.

Ми сфотографували, що коїлось, і викликали поліцію. Далі вона вирішувала, яке життя буде очікувати цих людей.

Найстрашніше - байдужість, яка породжуватиме її і надалі. Саме в ту ніч, я зрозуміла, що наша команда Рекорду дійсно потрібна, бо говорити про це важливо тут і зараз. Відкрити / Коментувати

2021-10-09 15:49:34 ​​« - Ви зневажаєте свою владу?
- Це ніщо, порівнюючи із тим, як вона зневажає мене»

1968 рік, серпень, політичний з'їзд Демократичної партії США в Чикаго. Студенти виходять на демонстрацію проти війни в Афганістані. Їх підтримують не тільки однолітки, але й усі інші, хто розуміє наслідки такої політики США. Це протест проти жорстокості, який завершився нею ж, але зі сторони поліції.

1969 рік, судовий процес, який починається в березні, а завершується в лютому наступного року. Тяганина через те, що молодь проти насилля. Вона вірить у свою свободу, а особливо свободу своїх поглядів.

Під час перегляду стрічки «Суд над чиказькою сімкою» розумієш, чому боротьба за права важлива, чому треба голосно казати абсолютно про все, що тебе бентежить. Не менш важливо розуміти, що здебільшого буде важко уникнути конфлікту інтересів. Більше за бажання до взаємопорозуміння, кортить боротися за свої слова, бути вірним ідеї до останнього, адже коли проти тебе хтось один, а на твоєму боці увесь світ - ти є сама міць. Цікаво, що правосуддя США того часу не надто сильно відрізняється від сучасного українського.

Актуальність фільму зашкалює. Це стає зрозуміло коли усвідомлюєш, що активістів переслідують, саджають за ґрати й досі, в 2021-му році. Судові процеси затягують, а їхні особисті справи залишаються відкритими та не дослідженими. Тим не менш, активісти мають голос. І цей голос чути крізь роки, закриті папки з фальсифікованими документами і стіни СІЗО.

Джерело:
itc.ua Відкрити / Коментувати

2021-10-07 08:00:08 ​​Найвідоміші рухи активістів в Україні: сторінка з історії.

ЕкоМапа
“ЕкоМапа” – проект, що було створено під егідою Всесвітнього фонду природи (WWF) в Україні. Ця ініціатива турбується про те, щоб кожна людина мала змогу позначити місцевість з поганим екологічним станом на спеціально розробленій інтерактивній екомапі . Це дає однодумцям можливість згуртуватися заради спільного пошуку вирішення проблем забруднення природи у різних куточках України, спричиненого здебільшого людською діяльністю.

Канцелярська сотня
“Канцелярська сотня” – це волонтерський проект, що був заснований під час подій на Майдані взимку 2014 року. Ця організація в той час займалася висвітленням різноманітної документації, яку намагалися чимшвидше знищити представники тодішньої влади.
Нині волонтерами проекту "Канцелярська сотня" запущено ресурс “Гарна хата”, на якому небайдужі мають змогу переглянути бази даних власників найдорожчої нерухомості в нашій країні .

Дріжджі
“Дріжджі” – це некомерційна організація, яка опікується відстоюванням прав україномовних споживачів у сфері обслуговування . Волонтери цієї ініціативи досліджують маркування товарів, оформлення офіційних представництв у соціальних мережах, веб-сайти. Окрім того, вони говорять про важливість ведення всієї документації та програмного забезпечення приладів виключно українською мовою.

Такі ініціативи покликані розв'язати ті завдання, які традиційні державні та медійні структури вирішити не можуть. Завдяки цим організаціям кожен має змогу долучитися до змін у країні .

Джерело:
bihus.info Відкрити / Коментувати

2021-10-04 22:36:05 ​​Вона обожнює ненависть, невігластво, відсутність бажання досліджувати. На сніданок їй подають так званий confirmation bias. В обідньому меню — сила й насильство. А на вечерю, перед сном, вона отримує свіженьку порцію упереджень зі смаком ванільних стереотипів.

...

Сьогодні ми збиралися там. «Там» не варто розголошувати всім. Заради нашої безпеки.

Поліція поділила площу на дві частини. З одного боку стояли ми. Гасла, якими рясніли плакати, перепліталися одне з одним і зливалися у слово. Воно було дуже простеньким: його завиграшки скласти з кубиків чи квадратиків із гри в слова. То було слово «свобода».

А навпроти нас скандували вони — небезпечно-агресивні візаві, що їли нас лютими очима. Таких варто остерігатися. Якби не поліція, вони можуть вдатися й до більш серйозних заходів, ніж просто вигуки, сповнені ненавистю.

Чому вони сердяться на мене? Коли я встигла вчинити щось, що могло б їх образити? Раніше я думала про це. Доки одна із «наших», що стояли по цей бік площі, не пояснила мені: «Не думай про це занадто багато, між нами й ними велика прірва. Навряд чи ти зможеш здолати її самотужки. Для цього потрібен час, а ще об‘єднанні зусилля».

Тож тепер я вже не картаю себе за те, що могла образити наших «візаві». Моя увага прикута до величезної прірви, що утворилася саме по середині площі. Там, де стоїть поліція.

Прірва є небезпечною для нас, я це відчуваю. Але ще більш небезпечною вона є для них. Вони цього не відчувають. Вони сконцентровані на своїх гидких ненависних вигуках.

Переводжу погляд: прірва ледь-ледь усміхається мені й немов промовляє: «Подивлюсь-но я, що в меню сьогодні. А ти сама розбирайся що тут і до чого». Відкрити / Коментувати

2021-10-01 20:56:11 ​​За завісою пандемії тільки минулого року було вбито 227 людей, що виступили на захист навколишнього середовища через зміну клімату.

2020 рік став найбільш смертоносним для екозахисників за всю історію.

Колумбія є першою в списку країн, де активістам та їх життю загрожує небезпека.

У Мексиці, у 2020, було задокументувано 30 смертельних нападів (це на 67% більше, ніж у 2019 році).

Водночас, безкарність за злочини проти захисників залишається приголомшливо високою: 95% вбивств не призводять до юридичної відповідальності.

У Філіппінах 29 людей було вбито за спробу зупинити проєкти, спрямовані на видобуток корисних копалин, лісозаготівель і гребель.

Екоактивісти в Африці також стикаються з насильством. У 2020 році на континенті задокументовано 18 вбивств. Більшість із них трапилися в Демократичній Республіці Конго, решта — у Південній Африці та Уганді.

І якщо вам здається, що це рекордно низька к-ть убивств, яку коли-небудь бачила статистика, придивіться уважніше. Кожне людське життя — цінність!

Джерела:
www.globalwitness.org
www.bbc.com Відкрити / Коментувати