Yurii Luchkiv

2021-09-24 17:03:28 Успіх блокує майбутній успіх

Останніми місяцями мені стало складніше підбирати собі фільми для перегляду. Деколи можу шукати цілу годину, а в результаті нічого не знайти. Тому я вирішив звернутись до мудрості своїх предків і «нарешті взяти до рук хоть одну книжку, Юра». Однією з таких виявилась книжка "Ти — супер!", автор Ніл Пасріча. Книга на один день, але тим не менше мені вдалося для себе знайти там декілька класних тезисів (я взагалі не дуже люблю такі довгі книжки на 1000+ сторінок, які треба читати в 5+ заходів).

Що я можу точно сказати — книга варта уваги. Але цікава вона тоді, коли у вас вже є який-не-який життєйськкий досвід. Найбільше мені запала одна фраза: "Успіх блокує майбутній успіх". Сподобалась мені ця теза мабуть через те, що я десь мав таку ж думку або ну дуже подібну думку, але ніяк не міг її сформулювати так гарно і лаконічно.

Знаю, знаю..."Єслі тєбє плюют в спіну — значіт ти ідьош впєрєді"

Енівей спробую донести. Працюючи 10 років в будь-якій сфері, якщо ти не якийсь єблан, то в теорії ти помаленьку стаєш експертом в цій області. Так хтось більшим, хтось меншим, але все одно експертом. Знаєш, як працюють шестерні в бізнесі, звідки беруться замовлення, на кого варто рівнятись, що круто, а що такоє. Але є два моменти, які я місцями почав замічати за людьми, якими я би хотів поділитись.

Випадок перший. Людина перестає "цікавитись ремеслом". Пливе по течії. А зараз в нашому айті після Рубікону в два, ну може три роки, реально можна рослабити булки. Все, що потрібно — раз в n-місяців отримувати до зпшки плюс кількасот доларів. Буває спілкуєшся з такими людьми в пятницю десь в барі, а вони кажуть, що робота взагалі їм ніякого задоволення не приносить, вони б хотіли чимось іншим займатись. Але тут в айті вони успішні, мають 5к, будуть будинок під Львовом. І мало хто наважується відмовитись від свого успіху, щоб спробувати досягнути вже нового успіху.

Випадок другий складніший. Особливо, якщо це хтось тобі не байдужий. Для прикладу хай буде той же випадок з високою зшкою, класною посадою та незавершеним будинком десь в Брюховичах чи в Сокільниках. Але в ньому є реально талант до чогось іншого: до музики, до творчості чи до спорту. Можливо він чи вона могли би бути, як Кріс Рок чи Тейлор Свіфт. Але вони поховали цей свій талант. Хоча, коли побачили в інстаграмі, як хтось наважився здобути новий успіх (а в шлунку вже 250 грам горючого), то стверджують, що вони би теж так хотіли, але шота-там-не-судьба.

Висновку нема. Якщо ви вже в якійсь сфері відчуваєте, що ось-ось скоро стеля — купіть собі цю книжку. Ціна книжки = ціна таксі. Але це вже тема для іншого поста.
____________________________________________________   
#вакансія
Ми в пошуку Trainee / Junior UX Designer та Trainee / Junior Front-end Developer
Щоб зрозуміти з якого роду проектами прийдеться працювати — клікайте тут
Якщо вам цікаво — кидайте своє резюме на yyluchkiv@gmail.com Відкрити / Коментувати

2021-09-13 19:29:25 https://jobs.dou.ua/companies/tech1/vacancies/178342 Відкрити / Коментувати

2021-09-13 19:29:25 Албанія

Подивився я фільм War Dogs (якщо не дивились — рекомендую, прикольне). Коротко: двоє молодих чуваків отримують великий контракт з армією США на поставку зброї. Частиною сюжету є подорож в Албанію за сотнею мільйонів патронів для АК-47. Ну ви знаєте, як Голівуд любить зображати міста на схід від Берліну. Діалог тіпа такий:
— You guys ever been to Albania?
— Honestly, until last night I didn't even know it was a real fucking country
— Oh, it's a beautiful place
— Albania is a lot of things. But a beautiful place is not one of them
І пішли кадри, де таксіст в такому старому Mercedes-Benz 200, 1983 року випуску, везе їх на склад боєприпасів. Ще як варіант можна собі  уявити Братиславу з фільму Євротур.

До чого я це все? В мене випала гарна можливість поїхати в Албанію, щоб побачити все своїми очами. І що би ви думали, а? Ця пригода мене не підвела.

Перша ж помилку я допустив в аеропорту — це оренда авто. Ну але шо я зроблю? Я парєнь такий — хотів покататись. На всі 10+ компаній було вільно мабуть 5 машин рівня ауді ку7 за космічними цінами. Це був перший знак, що не варто було брати машину. А в аеропорту мабуть вже пішов слушок, що тут є якийсь додік, який шукає авто в сезон відпочинку. І тут нарісувався Матео. А Матео каже, що він в Албанії рішає любі діла-папери і за паро євриків він готовий мені дати тачку (як я потім поняв свою персональну). Правда на механіці, а за останні 3 роки моя ліва нога вже атрофувалася від автомату. Карочє якось з горем пополам під албанську музику з CD-R-ки в Renault Sandero я таки заїхав в Тірану: переключав передачі, дивився в гугл карту і слухав, як мені сигналять, коли я рушав довше, ніж за 2 сєки. Ну хоть не захлох. З паркуванням тут вашє всьо дуже сложно. Показали мені, де можна паркуватися. Рано думаю піду перевірю машину — лежить миленький. Штраф на 1000 LEK. Назва валюти мені щось не дуже сподобалася, тому я їх вирішив називати "льоліками". 1000 льоліків = приблизно 250грн. Ну хєр з тим штрафом, якось потім з Матео буду розбиратися. Він ж стверджував, що в Албанії рішає любі праблєми.

Загалом з цінами тут виявилося все доволі непогано. Поснідав я на 500 льоліків (~130 грн.): кава + 2 свіжих круасана. Як на ближній центр столиці країни, яка 10+ років є частиною НАТО і 5+ років кандидатом в ЄС — ціни супер.  Але це далеко не остання річ, яка мене здивувала в Тірані. Місцями реально дуже брудно. Пішов в центр, думаю там то мають бути якісь атракції. Вибрав на карті оперний театр і потопав. Приходжу, а там стоїть з вигляду офіційний штаб КГБ, ну або на крайняк ШТАЗІ. Загугліть: Tirana Opera. Внатурі жесть. Думаю ну тут в центрі всьо ясно — реально за 2 години обійшов всі атракції. Гугл звичайно пропонував мені піти в музей історії Албанії, але я ще не всі музеї історії України відвідав, щоб тратити на таке час. Мені здалася дуже цікавою пригодою піти пішки в передмістя. Вибрав північ міста, за 45 хвилин реальне село, місцями з реально великими трьохповерховими будинками. Як Закарпаття. Але були і кафешки. Експрессо з водою за 50 льоліків. 10 гривень, 10 гривень, Карл. Як вони роблять це кафе профітабл для мене залишиться загадкою.

Загалом поїхати погнати компанією в Албанію може бути весело і кайфово. Квитки я брав за бонуси, але кошторис на одного може бути такий: 100 зелених на літак, 100 зелених на апартаменти за 3 доби, 100 зелених на всю хавку і всі пріколи. В Україні прикольно, коли міняєш сотку доларів на 2500+ гривень. А тут міняєш на 10к льоліків — можна себе відчути майже албанським мільйонером. Машину брати без смислу, хіба на банду. 

Не буду ручатися за всю Албанію (море і пляж впринципі мені сподобались), тому замість епілогу можу сказати, що Tirana is a lot of things. But a beautiful place is not one of them
________________________________________________________   
#вакансія
Ми зара в пошуку Junior Java Developer-а (в теорії ми завжди в пошуку таких спеціалістів)
Технології: Java11+, Spring Boot, Spring Data, Apache Maven, Docker, REST, MongoDb
Якщо вам цікаво кидайте своє резюме на yyluchkiv@gmail.com Відкрити / Коментувати

2021-08-09 10:59:41 Неуспішні проекти

В кожного з нас є такі речі, за які довго «чіпляєшся», хоч вже давно розумієш, що варто панять-і-прастіть та розпочати все наново. Одна з таких речей — це неуспішні проекти. Але оскільки ідея проекту твоя — ти всеодно десь глибоко в душі надалі зберігаєш надію, що в кінці все получиться і проект взлетить. Але він не взлетить. А ти не пишеш 6 місяців в блог, щоб щоб не писати про ще одну «поразку». Пів року, Карл. Це фіаско.

Наступним кроком пробуєш зрозуміти, що пішло не так, зробити якісь мудрі висновки, щоб хоть якось виправдати свою ідею. Думаєш, як просто людям, які есперементують свої ідеї за чужі гроші. Працюєш собі на компанії, отримуєш бажану зарплату, одного дня приходиш до свого менеджера з новою бамбічною ідеєю. Він її погоджує і ти починаєш працювати над її реалізацією. Для тебе це вже перемога. Навіть у випадку, якщо ідея виявиться хєровою, коли дійде до реальних кроків. Нічого страшного — організовуєш мітап з темою "Негативний досвід — теж досвід". І продовжуєш ніби нічого й не було. За декілька тижнів знову прийдеш до свого менеджера з новою, вже тепер на 100% ахірітільною ідеєю. Але коли ти не працюєш на зарплату, то якось не так вже і весело робити такий мітап.

Але в кінці кінців розумієш, незважаючи чи цю ідею ти реалізовуєш на роботі чи цю ідею ти реалізовуєш у свій час на за свої фінанси, висновок один. Він вже мільйон разів озвучений, бо нічого мудрішого не придумаєш. Не треба розчаровуватись, а «вставати» і рухатись далі, шукати нові ідеї та реалізовувати нові проекти. Відкрити / Коментувати

2021-02-04 12:26:49 29

Через декілька днів мені 29 років. А потім ще через декілька днів буде 9 років, як я вперше переступив поріг великої айті компанії та заробив свої перші долари клацаючи ентер по клавіатурі. Мабуть, тоді я  був просто 20-річним піздюком і ще зовсім нічого не розумів в айті сфері. Але, бляха. ми відчували своєрідну романтику працюючи програмістами. Ми з дружаньою виходили на перекур і мріяли про те, як колись нарешті будемо працювати на цікавому проекті і про те, якими ми станемо щасливими, коли пройде декілька років і нам почнуть платити $3k. Юрєц, надіюся, що твої мрії та сподівання теж здійснилися.

За ці 9 років я встиг попрацювати на 4 різних компаніях і вже ось 5ий рік працюю над створенням своєї компанії.
За ці 9 років я встиг попрацювати з замовниками з України, Данії, Швейцарії, Франції, Німеччини, Норвегії, Індії, Великобританії, Канади, Австралії ну і понятно, що ж зі Штатів також.
За останніх неповних 5 років я встиг докластися до навчання 25+ інженерів в середині нашої компанії
За 1.5 року, коли я мав честь викладати в LITS, я доклався до навчання декількох десятків ректутерів, ейчарів та джава інженерів.
За останні декілька років в мене було декілька класних ідей, але всі вони розбивалися в прах, коли доходило до реалізації.

Деколи я дискусую з іншими програмістами, що би вони робити, якби не було айті сфери, чим би вони хотіли займатися, якщо не брати до уваги фінансову складову. Місцями їхні ідеї такі класні, що я в шоці, як вони досі підалять якийсь зовсім не цікавий проект на роботі, яку вони паходу зовсім не люблять. Але в такі моменти я усвідомлюю, як же класно, коли тобі подобається робота. Але якби так сталося, що потрібно було би щось змінити, я знаю чим би я хотів займатися. Мені подобається навчати, хоч педагог можливо з мене далеко не найкращий. Мені подобається бачити прогрес в навчанні в інших людей. Хоча місцями мене аж тіпає від лінивих персонажів.

Цю ідею я виношував довго, хоч вона зовсім не нова. Все таки було декілька неуспішних проектів, які додають сумніву чи варто ще щось таке робити. Але таки наважився написати цей пост для того, щоб у 30 років можна було дописати, що за 1 рік я встиг докластися до навчання ще n-десятків успішних людей.

І так пітч.
На базі нашої компанії Tech1, я відкриваю Tech1 Academy.
Суть: Навчання та допомога з пошуком роботи. Безкоштовно, аж поки людина не влаштується на роботу.
Кого готовий навчати: Java девелоперів. Але в теорії є безліч напрямків, де я би міг поділитися досвідом
Кількість: На час карантину готовий взяти 2-3 людей (бажано Львів) для старту
Куди писати: yyluchkiv@gmail.com з шапкою Tech1 Academy

Я працюю на результат. Все, що вам потрібно — вчитися та набратися терпіння. Відкрити / Коментувати

2020-12-21 14:27:20 Хороший найм

В українському аутсорсі серед маленьких компаній мабуть відсотків так вісімдесят найму це джуніки. Великі гравці теж недалеко втікли — створюють цілі акадамії/університети для навчання таких же джуніків. Правда вже під свої конкретні потреби. Мабуть в них відсоток складає добрих 30-50%. Я і сам колись пройшов такий університет, після чого потрапив на свою першу роботу.

Через нашу компанію теж вже пройшло десь дві дюжини джуніків, які здобули в нас відповідний досвід для того, щоб можна було рухатися далі по карєрній та фінансовій драбинах. Айті ринок зараз звичайно бєшєний, незважаючи на весь коронавірус, тому боротьба за кадри для простого обивателя України зовсім не зрозуміла. Зпшки ростуть в межах року від $400 до $1000+

За ці 5 років я провів силу-силенну інтервю з джуніками. Мабуть за хвилин так 15 я можу собі самому твердо сказати чи варто брати цю людину до нас на роботу. Подальші 15-30 хвилин часто можуть бути формальністю для того, щоб не закінчувати співбесіду дуже швидко. З іншої сторони за ці 5 років я можливо мав тільки з десяток співбесід з сініорами. Буває так, що спілкуєшся годину і не розумієш чи людина таки шарить, як реально працює та чи інша технологія, що написана в резюме, чи тільки знає, як вона працює в теорії. Як наслідок мені подобається працювати з джуніками — я люблю навчати людей плюс їх можна багато чого навчити під компанійські потреби. Сініори (чи джуніки, які вважають себе сініорами) хочуть робити так як вони хочуть робити, часто не беручи до уваги бізнес-потреби. Можна потратити весь день тільки на те, щоб обговорювати, як потрібно щось робити. Навіть, якщо це проста річ і вже на всьому проекті є підхід до вирішення подібної проблеми.

Але один мінус зараз в цьому наймі все таки є. Багато хто працює ремоутно і найм теж став ремоутний. Я люблю проводити інтервю, люблю також ходити на інтервю. Але все таки більше люблю оффлайн формат, коли можна сісти за стіл чи стати біля дошки і щось покреслити. Особливо, якщо кандидат розумний, любить щось покреслити та подумати. Чистий кайф.

____________________________________________________________    
Маємо вакансію для такого джуніка
https://jobs.dou.ua/companies/tech1/vacancies/143110 Відкрити / Коментувати

2020-11-04 11:52:50 Про свій власний персональний компютер

Колись був 1 компютер на всю сімю. Прикідаєш, Карл? І якось люди давали собі раду. Ми з сестрою мали один компютер на двох. Вона паходу встигала вчитися, програмувати шота-там на синіх екранах, а я встигав грати ігри. Да, ми билися і сварилися. І тоді я мріяв про той час, коли в мене буде мій власний персональний компютер, на якому буде не 40 гігабайт, а хочайби цілих 100. І буду ставити собі всі ігри, які захочу, а не так, щоб поставити нову гру, треба стерти дві старіші.

Часи змінилися і якось складно уявити, що один компютер треба з кимось ділити. На то він і мабуьь називається персональний. Якщо колись в нашій сімї з семи чоловік був один компютер (правда було три телевізора), то зараз взяти найближчу родину з 7 чоловік, то буде як мінімум 6 компютерів (кількість телевізорів не змінилася). А якщо ти ще програміст, то в тебе може бути: свій ноутбук, робочий ноутбук, свій компютер для ігор, яких ти не награвся в дитинстві, декілька серваків для своїх стартапів))) 

А як починаєш думати про те, що в кожного в сімї ще повинен бути смартфон…Бля а ще деколи і планшет…Ай-яй-яй-яй! 

________________________________________________________________    
Lip Lip — я не встигнув прокоментувати твій тезис)) запрошую тебе в коментарі, як і всіх присутніх! Відкрити / Коментувати

2020-11-03 11:44:14 Про інфобабл та жертв інстаграму

Кожен з нас є в тій чи іншій фокус групі. Інформаійні гіганти знають про нас все. Розмір взуття. Розмір одягу. А якщо ти не заклеюєш камеру, коли сидиш в анонімному режимі — то навіть розмір…Ну ти поняв. Правда це стосується більше людей чоловічої статі. Всі за всіма слідкують та підглядають. Більше, ніж під час холодної війни. Найбільше це можна спостерігати в інстаграмному середовищі серед жіночої статі, але про це в 3-ому абзаці. Деколи мене цікавить чи на фоні власного інфобаблу лишається реальний вибір. Чи може людина проголосувати за Зеленського проти волі свого інфорбабла? Чи може людина проголосувати за Трампа, коли все його інформаційне поле спонукає проголосувати саме за нього? Сложне питання. 

Ще один приклад, через який я вирішив написати цей пост. Подивився я колись перший сезон Мандалорця. Але на фоні 2020 я навіть забув про існування і премєру другого сезону. Але інформаційні гіганти про мене не забули. 30 жовтня вийшла 1 серія 2 сезону, а вже 31 жовтня зранку я отримував інформацію з усіх можливих рекламних прощадок, що потрібно підписатися на Disney+, хоч він в Україні не доступний. Чи маю я вибір дивитися 2 сезон чи не дивитися? Виглядає, що немаю. Бо я вже подивився перший сезон і реально хотів глянути другий. Хоча якби не було реклами я міг про це згадати аж тоді, коли хтось би з друзів мене спитався чи я подивився якусь там серію. Хоча кого я обманюю? Які друзі мене би щось питалися))) В результаті я себе звичайно заспокоюю тим, яка ж жопа в інстаграмі. 

Ось приходиш в якийсь торговий центр і одразу видно, хто на кого підписаний. Якщо не виріте, то поспостерігайте уважніше. Дуже популярний типаж це дівчина в бежевому одязі. Це просто якийсь мрак. Ось ці всі бежеві пальта, бежеві худі, бежеві штани. Таке враження, що ходиш по супермаркету, але продовжуєш гортати стрічку найпопулярніших українських блогерів. Ще популярний типаж це оверзайз одяг: завеликий светр та завеликі штани. Але є ще один інакший типаж. Такі дівчата паходу вважають, що вони більш концептуальні за два попередні типажі, бо вони слідкують за оригінальними блогерами, а не цими стандартними та популярними. Носять всякі там екстравагатні шарфи, окуляри, зачіски з тих практичніших. Один словом анти-багєми та бізнес-леді. Чи є в тих дівчат реальний вибір, щоб піти купити якусь нестандартну річ? Не виглядає. Відкрити / Коментувати

2020-10-22 10:23:12 Про менторство

Чому варто займатися менторством? 

Ділитися досвідом — це правильно. Ще в Стародавній Греції якісь там Арістотелі та Сократи передавали наступному поколінню той дрібязок інформації, який вони здобули протягом своїх 50+ років подорожуючи в різні куточки світу. Зараз тільки вже за перший рік роботи в айті сфері потрібно здобути стільки інформації, що місцями аж голова болить. І значно легше, коли тобі можуть підказати твої колеги, які мають досвід. Правильні компанії цінують людей, які здатні навчати інших людей. Далеко ходити не потрібно — будь-яка внутрішня академія будь-якої великої компанії. Розберемо якийсь приклад з точки зору капіталізму. Ти вже декілька років працюєш в айті сфері, твоя зарплата скажімо 2000 доларів, ти вже маєш бажання ділитися досвідом. Йдеш в академію, щоб навчити молодих Java/.NET/Ruby/Python/etc як то правильно кодити, як не ставати на ті чи інші граблі. Скажімо там 10 людей, всі вмотивовані, всі хочуть швидко вийти на роботу. Навчаєш ти їх пів року. Потім пів року вони сидять ще на шиї в компанії, потрібно здобути хоть якийсь досвід. Але ти далі всіх їх менториш, ти ж гарний ментор. В загальному їм там платять по 300-500 доларів. Хай кожного місяця виходить $5000, протягом 6 місяців плюс твоя частина зарплати/бонусів. Хай грубо 40к баксів компанія вклала в дану групу (по факту звичайно ж менше). Але в межах року всіх цих джунів представляють кастумерам і вже тепер кожного місяця кожен з них буде приносити компанії по $2000+. Буквально за наступні декілька місяців ця інвестиція компанії відібється. А тебе, як головного творця цього успіху, промоутнуть на +1000. Ну це звичайно працює тільки в правильних компаніях. Ти виріс, люди вирости, компанія виросла — всі щасливі. А ти став ще крутішим ментором, якого компанія ще більше цінує.

Чому не варто займатися менторством? 

Менторити працьовитих, вмотивованих людей реально класно. Місцями можна зустріти цікаві, свіжі ідеї, почути складні питання, які сіють зернину сумніву “чи ти правильно робив останні 5 років”. Але дехто (хоча мені здається тепер уже достатня кількість) хоче, щоб ти просто порішав їхню проблему. Не розказав, куди потрібно дивитися, що потрібно читати, а просто прийшов, клікнув і щоб все запрацювало. Ну ти ж можеш. А я не можу. То що тобі впадло чи як? Я ж після обіду теніс планував пограти, а ця бага ніяк не хоче фіксатися.  І якщо ти поміг 3 рази, то чого би не помогти 4-ий раз? Що то так складно чи що? Тобі це 15хвилин, а мені 4 години. Ну хто буде рахувати твої години? Правильно. Ніхто. Ще один капіталістичний приклад. Скажімо працює людина, отримує 1000 вічнозелених в місяць. Ти пропонуєш йому: “Давай я тебе буду менторити так, щоб вже по завершенню року будеш мати скажімо $3000 в місяць. Але наступні два роки, ти будеш мені віддати 20% свого прибутку за мої послуги”. Інфа сотка, що в нашому токсичному середовищі мало хто буде думати, що він заробить на $15к в рік більше, ніж би він оригінально заробляв. Нєа, він порахує те, скільки ти заробиш і скаже, що ця послуга стільки не коштує. Хоч це чистий win-win для обох сторін. Менторити людей — це one-way допомога, де в результаті ти ще будеш винний, що не допоміг в 4-ий раз, бо тобі впадло. Відкрити / Коментувати

2020-10-18 15:05:23 Про роботу

Я працюю в айті грубо 9 років
Перші ~4.5 роки я працював на різних дядь і тьоть. Змінив 4 компанії, де грубо було 6 різних проектів
Другі ~4.5 роки я працюю на себе: 20+ різних проектів — від маленьких, до великих, що тривають 3-ій рік поспіль

Чому варто працювати на себе? 

Тому, що час це важливіший актив, ніж гроші. У всіх однакова кількість годин в добі. Тому той, хто має більше грошей (немає значення чи це бізнес, нерухомість, акції чи старий добрий кеш), той наймає собі людей, щоб вони виконували ту чи іншу роботу для нього. Що мене дуже сильно напрягало перші 4.5 роки на різних компаніях це те, що не можна було зробити таску скоріше і скажімо в 15.00 піти рішати якісь свої питання. Такий привілей не був доступний для простого програміста. Можливо якийсь там VP of Innovation Shit і міг собі так позволити, але простий робочий джава девелопер мусить сидіти до 18.00, навіть якщо це просиджування своїх штанів на ютубі. Вся робота на дядю зводилася до того, що потрібно піднімати свою кваліфікацію. Грубо піднімати свій рейт в годину. Спочатку це 5 доларів в годину. Потім $10. Потім $25. Потім $35. І так можна підняти його навіть до $1000, як це зробив Харві Спектер. Але ось уже тобі 30 років, в тебе високий рейт, 5к баксів в місяць, але все одного вільного часу немає. Робота забирає 8-10 годин в день. Сон забирає 6-9 годин в день. Дітям потрібно приділити увагу. Батьки старіють, яким також потрібно допомогти. Живіт, який росте і той вимагає уваги. Чи навіть той пес чи кицька, яких ти собі завів, щоб не почуватися самотнім кожного ввечера. І ось на вихлопі, якщо набіжить декілька годин в тиждень, які можна присвятити собі, то це успішний успіх. І не встигнеш оглянутися, як тобі вже 35 років. Упс. Вже 40. Хоть ти весь час і заробляв 5к щомісяця і нарешті купив всі ці квартири, машини, здоровя ти своє втратив. Навіть 10 років працюючи супер крутим девом по українським міркам, ти всього навсього продав свої 10 років життя за 600 тисяч баксів. 10 років життя. Яких вже не вернеш. Класно працювати на себе поки молодий і повний сил. На роботу завжди встигнеш вернутися. А ось єбашити, вставати в 8 ранку, лягати в 1 ночі простіше, коли ти це робиш для себе, а не на фіксовану зпшку. Ніщо не зможе замінити тобі це відчуття свободи. 

Чому варто працювати на дядю? 

Якщо ти вмієш організувати свій час, то робота на дядю — це відсутність (або мала кількість) стресу, чіткі робочі години, чітка відповідальність. Тобі не потрібно думати, де знайти новий проект. Нема проекту — нічо страшного. Сидиш граєш в доту або дивишся мотиваційні відосіки на ютубі, поки сейл йде шукати для тебе проект, який тобі сподобається. Бо якщо не сподобається — ти підеш на сусідню вулицю в сусідню кантору. Тобі не потрібно розбиратися в соціальних меражах, в маркетингу, в рекрутингу, в hr-процесах чи в ще якійсь занудній фігні. Блін, тобі не потрібно шукати новий офіс, такий, щоб він всім підійшов. Тобі не потрібно купляти нові ідеальні кондиціонери. Ти просто сидиш і пишеш код, а потім йдеш додому дивитися серіали на Нетфліксі, слухати, як муркоче твій кіт або дивитися на реакцію своєї собаки, якій ти дав попробувати свій 12-річний макаллан. Можна будувати карєру, можна стрибати на плюс 500 доларів, можна вивчити алгоритми і поїхати в FAANG на 300-500к в рік в сонячну Каліфорнію. І тепер вже там підалити свій джаваскріпт код. Робота на дядю — це хороший безпечний депозит, який росте на декілька відсотків в рік. Єдине, що лишається це обрати професію, де можна реалізуватися. Не обовязково це ж айті. Можна стати крутим актором, як Том Хенкс чи Роберт Дауні-молодший, який бере 50 лимонів гонорару. Можна поставити собі ціль стати крутим режисером, таким як Спілберг чи Камерон. Працювати на дядю — це стабільно. Ти не думаєш про те, що завтра ВорнерБразерс стануть банкротами через коронавірус чи в твоїй компанії Bla-Bla Solutions в твоєму рідному Хмельницьому не знайдуть нового проекту для тебе. Ти ж крутий спеціаліст — тобі завжди будуть пропонувати роботу. Відкрити / Коментувати