2022-07-10 18:39:44
#часів_яр #zalizniytato #тексти_війни #польовий_щоденник
Часів Яр. Оптом смерть. 7 загиблих цивілів і ще 30 лишаються під завалами...
А ще минулого тижня кочували спустошеними кварталами цього міста. Іронізували над антиестетикою золотого меморіалу "воїнам-інтернаціоналістам". І з того часу лишилося кілька списаних сторінок у нотатнику, час яких настав.
Часів Яр — пустельне місто бетону і сухотрав'я. Малопримітний пазл кипчакського степу, що стелиться від понизов'я Дунаю до Іртиша.
Сива паволока спеки тут легко затягує в ступор найменші ознаки життя. В її руках зосереджено найширші владні повноваження. Крихкоглинні стежки від зелених коридорів притоки Кривого Торця ведуть у океан пасовищ. І колись в них вростали копитами кумисові табуни, що належали розкосим пачинакідам.
Тепер поряд з Яром мінорними регістрами бухтить фронт. Вписані в графу горизонту стволи гаубиць котять рівниною відлуння утробного кашлю. Він стрімголов перебігає поле і каучуковим стрибком метушиться між виголених стін багатоквартирок.
Біля під'їзду притишено базікає трійка товстуватих жінок. Усі в розтягнутих майках та лісопедках. Кілька шибушних дітлахів бігає довкола їхніх венозних ніг. Малечі давно не до війни...
Пів-століття тому за спиною крайніх будинків міста гримали важкі суглоби роторних екскаваторів. Найбільше в Україні родовище вогнетривких глин знаходиться тут. Над шиферними дахами стелилася ударна какофонія канатно-рейкових ваганеток, а горбаті ЛАЗи у загазованих салонах доправляли чергову зміну на роботу.
З розхристаних грудей міста стирчить водонапорна "Вежа Шухова". Характерна інженерно-архітектурна споруда у вигляді сітчастого металевого гіперболоїда. Її часто називоють "Ефелевою вежею Донбасу". Споруда виросла тут у 1927 році, як гідровузол заводу ім. "10-річчя жовтня". А інженера Шухова, поряд з Ефелем і Фрезіне вважають першопрохідцем новаторського мережевого стилю.
У темному закутку індустріалізованого яру народився кобзон. Оральний трубадур генсеківської імпотенції — чи не єдина чорна відзнака в історії цього міста з часів Голодомору.
В метафізичному вакуумі міських перехресть бетонна шкаралупа промзон проповідує велику поезію мовчання. Поодинокі перехожі керуються романтикою зникнення і розосередження у просторі.
Пульсацію життя можна завважити біля відділення пошти. Їй не поступається обшарпана торгова точка, якій камуфльовані люди роблять стотисячну касу. Що може стати тут більшою розкішшю, ніж стік розчинного "якобсу" у пластиковому стаканчику?
Луна знову відзеркалюється від запилених фасадів часовоярських сіробудов. Десь за широкими полями міста цокають коліщатки бойових дій. Поважні снаряди виринають з дерев'яних футлярів БК.
Досилаючий проштовхує його у казенник солідного знаряддя. За мить задню стінку підпирає золотистий тубус гільзи. Клацає замок. Гримає важкий вихід...
https://t.me/zaliznyitato
4.7K viewsedited 15:39
Z
