Арифмія

2022-11-14 21:10:19 Слухай Бумбокс і дивися в екран, той, що обрамлений шторами,
Доки стемніє, аж ти там побачиш своє відображення.
Стільки любові, що майже віриш - з неї усе сотворене.
Краплі надії бракує тільки, щоб всі "за" і "проти" зважити.
Мовчки говориш, бо ти в купе не сам - з випадковим попутником,
Склянкою чаю, терпкого, теплого, із ледве помітним присмаком
Міді (чи крові). Страхи, тривоги стануть нараз забутими.
Місто прощає, місто прощається. Сповільнюйся, дихай глибоко.
Крутиться плівка німого кіно, навіть якщо ти не дивишся.
(Краще б дивився, ловив момент, бо всю пропускаєш магію.)
Дивні відтінки створюють кадри, розмиті гірськими зливами.
Вічність як вияв миттєвості світу все глибше тебе затягує.

Дихай, вслухайся в мотив саундтрека, що сам барабаниш пальцями.
Чуєш? Це потяг ритмічно співає тобі колискової.
Все, про що думав у цьому вагоні, тут назавжди зостанеться.
Ти ж повертаєшся знову, і знову, і знову.

1 жовтня 2022 Відкрити / Коментувати

2022-07-17 09:01:39 ми думали це була зірка що падає
тому довго проводжали її поглядом
а наступного дня почали боятися
дивитись у нічне небо

ниточка між кущами
не завжди є павутинкою
тож ми перестали вірити стежці
як і жіночому передпліччю
на якому постійно проступають синці:
чотири поруч один окремо

найбільше ми боїмося
дивитися на годинник:
тріщина там пролягла
між часом де люди є
і часом де їх немає Відкрити / Коментувати

2022-06-05 17:55:05 Трішки помовойоблю

Чисто мої думки, без жодного наукового підґрунтя.

---

В школі мені випало вчити англійську. Багато. Щоб ви розуміли — в нас були окремі уроки англійської і американської літератури. До сих пір ненавиджу їх.

І більшість вправ, крім вивчення лексики — по суті вчити і розповідати тексти. Як вірші.

Ну, умовно, є текст: май тавн із сітуейтед он зе пікчуреск бенкс оф зе рівер Дніпер. І ти маєш розповісти цей текст. В старших класах — написати і розповісти.

Проблема з таким підходом — віра в "правильний варіант".

І не тільки правильний варіант перекладу, а й правильний варіант того, що ти хочеш сказати. Умовно, ти думаєш, що хочеш сказати, а затим думаєш, як це перекласти. Від цього паторочні конструкції, суржик і всі думають, що ти трохи гальмо. Це стрес.

Ця ж проблема є в людей, які хочуть перейти з російської на українську.

Вони намагаються в голові перекладати з однієї мову на іншу під час розмови. Це складно, ти завше десь помилишся.

Прикол в тому, що коли ти говориш рідною мовою, то думки збираєш не зі слів, а ніби з базових блоків, які в тебе в голові. Наприклад, "то є" чи "як ся маш". І ти не продумуєш всю думку одразу, ти ніби складаєш цю думку з того, що є. Якщо в певний момент у тебе нема слова, то ти в голові міняєш конструкцію на іншу. Із того, що пам'ятаєш.

У випадку іноземної мови ти ж починаєш шукати переклад. Що складніше, як на мене.

Для іноземної мови тобі теж треба нахуярити собі отих базових блоків. На кшталт, there are, none of this чи both a and b. А затим на них вже класти вокабуляр, якщо треба.

Якщо ти задумаєшся, то в тебе в голові на кожне відоме тобі слово є асоціація, пісня чи рима, яка тримає то все купи. Справа в тому...

Тобто, не варто вчити "пательня", "багатьма" чи "залучати". Поговорюй одразу:

- Зараз візьму пательню, і як в'їбу.
- Хотіли яєшню, але не мали пательні.
- Злочин із багатьма невідомими.
- Ми поговорили із багатьма людьми на вулиці, щоб дізнатись різницю між ретриверами і бордер-колі
- Ми залучаємо людей до волонтерства традиційним способом.
- Відсоток залучення аудиторії в моєму тік-тоці їбе.

І от вже з цими конструкціями перемикатися на певну мову.

Навіть прекрасно, якщо твоя українська буде не схожа на російську. Так і має бути, це показує, що в голові формуються інші конструкції.

---

Ну, і ще. Суржик — то акт зґвалтування російської мови. Не треба його соромитись, якщо переходиш на українську.

---

І ще ще. Вчи, якомога більше мов. Це прикольно.

@theytoldme Відкрити / Коментувати

2022-06-05 17:55:05 Не поезія, але най буде) Відкрити / Коментувати

2021-12-07 15:03:52 Я не носила у косах квіти, хіба кульбабки — і ті для фото,
Боялась тіней, шукала світла, у час серпневий чаїла подих.
Любила літо, чекала осінь, щоб на маршрутці — в місцевий вирій,
Там теж не тепло, там теж морози, та чай з шипшини завжди зігріє.

Там в ніч безхмарну зірок не видно — торгові центри забрали ролі.
А в нас до чаю густе повидло і трохи сонця для всіх навколо,
Яке повернеться нам в усмíшках поодиноких людей в трамваях.
І хай життя там гучне і спішне, воно як небо — ясне й безкрає.

О шостій ранку понад віконцем там не щебече маленька пташка,
А я на Київ дивлюсь з балкону. От-от злетіла б, та поки страшно.
Я трохи мавка з лісів Волині, мене ще тягне туди, де трави.
Та тут я вперше відчула крила. Це моє місто. Справді.

26 листопада 2021 Відкрити / Коментувати

2021-10-26 23:04:14 вот уже месяц лечишь свою простуду –
чай и малина стали любимым блюдом,
глушишь таблетки, сладкий сироп от кашля.
это октябрь.
ты в курсе, что будет дальше.

жухлое золото, первые хлопья снега…
больше ни слова о бунте или побеге.
прячешься в кокон из тёплого одеяла,
горечь глинтвейна
бродит в тебе устало.

больше ни слова о море и кругосветке,
смотри телевизор, громко чихай в салфетку,
Бергман и Триер стали тебе как братья…
в общем, всё тщетно.
не вылезай из кровати.

бледное солнце - будто пятно на шторе,
какие техасы, какие ирландские горы.
знобит не по-детски, осень ведёт на плаху.
какой рок-н-ролл…
теперь ты включаешь Баха.

пижама и свитер, смородина и душица,
скоро зима. не вздумай опять влюбиться,
держи своё тело в уютной тюрьме квартиры.
хватит мечтать.
ты не объедешь полмира.

вот уже месяц – кризис, тоска, разруха,
глушишь таблетки, ругаешься как старуха.
мёрзлое утро, люди в шарфах из фальши.

это октябрь.
ты в курсе, что будет дальше.

pola (полина шибеева) Відкрити / Коментувати

2021-09-19 22:48:54 Це не було кохання з першого погляду. Ні з другого, ні навіть з третього. Якщо чесно, я навіть не дуже пам'ятаю нашу першу зустріч і вже точно не згадаю, як закохалася в тебе. Це сталося так непомітно і...природньо (звісно, якщо так можна сказати у нашому випадку). Ти просто був поруч. Навіть тоді, коли поруч не було більше нікого. Особливо тоді.

Ти бачив мене різною. Бачив, як я йшла до універу, не дуже впевнено почуваючись на підборах, і як поверталася вже в кросівках, завбачливо покладених у рюкзак. Слідкував за мною, коли я голосно сміялася у кав'ярні з подружками і коли гуляла парком, упівголоса розповідаючи деревам історію свого безнадійного кохання. Спостерігав, як я ставала все більш дорослою, красивою, впевненою, і знав (о так, ти добре знав), що саме ти був причиною цих змін.

І я теж бачила тебе різним: бадьорим і сонним, спокійним і стривоженим, розімлілим від сонця і змоклим від першого холодного дощу. Адже я теж завжди була біля тебе. Більше того — я була в тобі, досліджуючи потаємні куточки твого єства. Я була над тобою, дивилася на тебе з висоти пташиного польоту, точно знаючи, що і ти дивишся на мене — майже фізично відчувала твій погляд. Я була з тобою, насолоджуючись кожною миттю. Я була тобою. І в один момент усвідомила, що люблю.

Бо як тебе не любити, Києве мій? Відкрити / Коментувати

2021-08-27 12:10:55 Думати тільки про тебе щодня і щоночі,
Часом крізь сон шепотіти: "Це все через осінь",
Тихо молитись, аби лиш зі мною був, поруч,
Вірші писати про те, що сумую досі,

Потім спалити їх всі у каміні у спальні,
Щоб разом з ними згорала надія повільно.
Це не любов. Для любові це надто банально,
Це більше схоже на сценарій дешевого фільму.

З часом полегшає, час — кращий лікар, насправді,
Поки ж тобі віддаю своє серце сповна,
Слухаю дощ, шукаючи в мріях розради.
Це не любов. Господи, це ж не вона?

31 серпня 2019 Відкрити / Коментувати

2021-07-26 19:24:51 Поступово життя розбиває усі ідеали,
Ми стаємо дорослими, а дорослі не вірять в казки,
А дорослі читають звіти і оплачують комуналку,
Хоч, здавалося б, так недавно ще грошима були листки.

А дорослі уже не мріють, не рахують овечок в ліжку,
Залишились в дитинстві щирість, справжня радість і простота,
Їм давно вже не сняться лижі чи за школою гра у сніжки,
А дорослі уже не вміють посміхатися просто так.

А дорослим уже не личить із кульбаби плести віночки,
Чи питати зозулю в лісі, скільки ще їм лишилось літ.
У дорослих в руках цигарки, а у шафах — пляшки рядочком.
Чи ж такими хотіли стати ми тоді, як були малі?

І без сенсу тепер казати: не спішіть у дорослість, діти,
Не тікайте раніш, ніж треба, із-під батьківського крила!
Я прошу, постарайтеся тільки зберегти хоч частинку світла,
І у світі дорослих стане на краплиночку більш добра.

30 травня 2020 Відкрити / Коментувати

2021-07-07 21:14:07 Знайшла якесь творче завдання з літератури з 8-9 класу. І по-моєму, це прекрасно

Коли ми продали зелену корову Маньку, ми вирішили купити козу. Козу продавав лише дід Трохим. Але мати не хотіла купувати в нього козу, бо казали, що його кози дають молока, як кіт наплакав. Але коли наш кіт Барсик наплакав ціле відро сліз, мати вирішила все ж придбати тварину. Так у нас з'явилася фіолетова коза Мілка. Я прив'язав її неподалік від дому. Але в перший же день вона відірвалася і обгризла кору на нашій вербі, яка родила такі великі і соковиті груші. Потім зламала тин, на якому висіла корзина. І потім я пів дня бігав за тією корзиною по селу. Бо незважаючи на свої тонкі та короткі ніжки, вона досить швидко бігала.
Наступного дня мені довелося відвести козу назад, бо мати не захотіла терпіти вдома цього, як вона сказала, фіолетового диявола. Мені жаль було прощатися з Мілкою, бо я встиг прив'язатися до неї. Хоча через неї я щодня мусив ремонтувати тин. Але козі, мабуть, було байдуже до моїх почуттів. Бо поки я згадав ці години, що ми провели разом, вона уже з'їла декілька наших груш. І ми пішли пакульською дорогою до діда Трохима. Відкрити / Коментувати