Архієпископ Віктор (Коцаба)

2021-08-09 20:36:32 О Крестном ходе, ситуации в Украине и визите патриарха Варфоломея.

Информационно-просветительский отдел УПЦ опубликовал перевод интервью епископа Барышевского Виктора греческому изданию news-politics.com.

О Крестном ходе

Православный народ Украины, не вдаваясь в богословские тонкости, сердцем и душой чувствует благодатное присутствие Святого Духа именно в УПЦ. Доказательства? Владимирская горка Киева и заполненные крестоходцами улицы и тротуары города 27 июля. Это свидетельство безусловного доверия верующего народа нашей страны Украинской Православной Церкви. Вне сомнения, УПЦ – самая большая религиозная конфессия в Украине. И не надо абсолютно никаких соцопросов, чтобы понять это. Очевидно, что убеждать общественность после празднования дня памяти князя Владимира и Крещения Руси в том, что большинство верующих Украины поддерживает какую-то другую конфессию, а не УПЦ, может либо слепой, либо откровенный лжец. Ни одна другая религиозная организация страны не способна собрать на улицах столицы столько народа, сколько вышло в поддержку УПЦ, особенно если учесть те условия, в которых мы существуем... Ведь Сам Господь сказал, что Он посреди двух или трех, собранных в Его имя, – а нас собралось несколько сот тысяч! Крестный ход в 2021 году стал настоящим свидетельством нашего единства и торжеством нашей веры.

О ситуации в Украине на сегодняшний момент

... Сразу же после предоставления патриархом Константинопольским Варфоломеем Томоса об автокефалии двум раскольническим структурам нашей страны, в течение первых нескольких месяцев наши верующие пережили всплеск небывалого ранее давления на Церковь... Всё это происходило при попустительстве или молчаливом согласии предыдущего правительства.
С приходом к власти Владимира Зеленского ситуация стала несколько иной. В частности, на уровне центральной власти была попытка выдержать определённый паритет. По крайней мере, так было до тех пор, пока Зеленский не пригласил патриарха Варфоломея в Украину. А вот на уровне местной власти, к сожалению, во многих случаях проблемы никуда не исчезли. Долгое время нашему Президенту удавалось сохранять нейтралитет, который сейчас в какой-то мере нарушен в пользу «ПЦУ». Однако такая позиция заведомо проигрышная, о чём свидетельствуют итоги правления предыдущего президента Украины Порошенко... Война против Церкви – это не только борьба с Богом и вызов собственному спасению, но и конец политической карьеры и стабильной жизни. Недаром Священное Писание говорит отдавать кесарево кесарю, а Божье – Богу.

О визите Константинопольского патриарха Варфоломея в Украину

... Наши верующие уже научены горьким опытом и знают, что этот визит принесёт страдания миллионам православных украинцев. Уже неоднократно высказывались опасения, что после приезда Константинопольского патриарха произойдёт смена политического вектора и возвращения на тот курс, которому следовала предыдущая власть страны до 2019 года. Это означает, что количество захватов храмов может существенно увеличиться, а значит возрастет и уровень насилия по отношению к УПЦ.
Ведь патриарх Варфоломей не может не понимать, что его приезд в Украину будет воспринят националистическими радикальными силами как призыв к действию. И если он говорит о любви ко всем украинцам, то ему следовало бы воздержаться от запланированного визита.
С другой стороны, глава Константинопольского патриархата, как первый среди равных по чести епископов Вселенской Православной Церкви, мог бы публично осудить акты насилия по отношению к УПЦ, призвать своих духовных чад из «ПЦУ» прекратить порочную практику захватов храмов, избиения верующих УПЦ. Он мог бы остановить целевой поток оскорблений, клеветы и злости, направленных на нашу Церковь. Однако он этого ни разу не сделал.
Естественно, что в сложившихся обстоятельствах его приезд не может вызывать одобрения со стороны миллионов верующих нашей Церкви... Відкрити / Коментувати

2021-08-08 17:15:49 Афон, УПЦ та «ПЦУ»

Наші паломники, які побували останнім часом на Святій горі Афон, після повернення розповідають досить цікаві речі.

Так, проблема визнання «ПЦУ» нікуди не ділась, проте на даний момент вже майже відсутні будь-які суперечки з цього питання. І не тому що воно не цікавить афонітів, а тому що вони вже визначились і стало цілком зрозуміло хто "за" і хто "проти".

Монастирі Каракал, Філофей, Констамоніт, Пантелеімона, Хіландар, Зограф, Дохіар категорично виступають проти визнання українського розколу (саме так насельники згаданих монастирів називають представників «ПЦУ»). В приватних розмовах проти визнання «ПЦУ» висловлюється також ігумен монастиря Ватопед Єфрем. На цій же позиції наполягає практична більшість келій та скитів Афона.

Цікаво, що під час розмови з монахами монастиря Сімонапетра, ігумен якого підтримує «ПЦУ», представники УПЦ почули такі слова: "Ми вас розуміємо, але зрозумійте і ви нас". Іншими словами, монахи Сімонапетра натякнули, що вони є заручниками певних обставин, тому їхні "симпатії" до «ПЦУ» диктуються саме цими обставинами, а не власними переконаннями.

Досить часто умовою перебування в монастирі, келії чи скиту Афона є приналежність до УПЦ. Наприклад, ігумен Констамоніту відмовляє у видачі документів представникам «ПЦУ», а в келії, яка розміщена в безпосередній наближеності до скита святої Анни, у наших паломників прямо запитали якого митрополита вони згадують під час богослужіння. Почувши ім'я Блаженнішого Онуфрія, монахи заявили, що це єдиний і канонічний митрополит Київський, Предстоятель Української Церкви.

Разом з тим афоніти розповідають, що на Фанарі було прийняте рішення надати можливість представникам «ПЦУ» поселятися на Святій Горі, а саме в скиту пророка Ілії. Це стало однією з причин того, що на інтронізації нового ігумена (після смерті попереднього) Филимона був присутній митрополит Халкідонський Еммануїл (Адамакіс) та два ігумени монастирів, які підтримали «ПЦУ». Сам отець Филимон не є прибічником визнання «ПЦУ», а тому, як кажуть афоніти, фанаріоти намагалися його "переконати" в неправильності такої позиції. В той же час, більшість афонських монахів сильно незадоволені можливою перспективою поселення на Святій Горі представників «ПЦУ» і готові зробити все від них залежне, щоб не допустити цього.

Крім того, велика кількість грецького духовенства та мирян жорстко критикують визнання «ПЦУ» з боку Елладської Церкви. Серед віруючих Греції з'являється все більше тих, хто вважає помилковим це рішення. Саме така позиція, як кажуть на Афоні, призвела до того, що під час святкування 1033-ї річниці Хрещення Русі Елладська Церква не направила свого представника в Київ на запрошення «ПЦУ».

Вся вище наведена інформація, повідомлена духовенством та вірянами нашої Церкви після паломництва на Святу Гору Афон, вкотре наводить на висновок, що ситуація з "українським церковним питанням" породжує внутрішні проблеми у середовищі тих, хто визнав «ПЦУ», і посилює як церковне, так і особистісне розділення. Очевидно, що у такий спосіб, яким пішов Константинопольський патріарх Варфоломій, час не тільки не вилікує цю рану, а тільки поглибить її. Тому що вилікувати можна виключно соборним рішенням. І до тих пір поки на Фанарі це не зрозуміють, Православна Церква страждатиме від розколу. Відкрити / Коментувати

2021-08-06 18:56:14 СВЯТІ БОРИС І ГЛІБ ПРОЙШЛИ ШЛЯХ ХРИСТА, І ЦЯ ЖЕРТВА НАРОДИЛА МІЛЬЙОНИ ПРАВОСЛАВНИХ ХРИСТИЯН НА НАШИХ ЗЕМЛЯХ, НА НАШІЙ БАТЬКІВЩИНІ, У НАШІЙ КРАЇНІ.

Проповідь в день пам’яті святих благовірних князів і страстотерпців Бориса і Гліба.

https://www.youtube.com/embed/xamx7xYhUyQ Відкрити / Коментувати

2021-08-05 06:36:55 ВІДЕО. Всенічне бдіння напередодні дня пам'яті ікони Божої Матері "Почаївська" у Спасо-Преображенському соборі Свято-Успенської Почаївської Лаври.



Відкрити / Коментувати

2021-08-02 07:24:52 На какое "небо" был взят пророк Илия?

В день памяти пророка Божия Илии многие спрашивают, как надо понимать текст из 4 книги Царств, в котором сказано, что он был взят на Небо живым: «вдруг явилась колесница огненная и кони огненные, и разлучили их обоих, и понесся Илия в вихре на Небо» (4 Цар. 2, 11).

Ведь, согласно другому тексту Священного Писания, «никто не восходил на небо, как только сшедший с небес Сын Человеческий» (Ин. 3, 13). Что же это за «небо», куда был взят пророк Илия?

Ответ на этот вопрос мы находим в тексте Библии, переведенном на церковнославянский язык с греческой Септуагинты (перевод Ветхого Завета, осуществлённый 70 толковниками еще до Рождества Христова). Там мы читаем: «И бысть идущема има, идяста и глаголаста: и се, колесница огненная и кони огненнии, и разделиша между обема. И взят бысть Илия вихром яко на небо» (4 Цар. 2, 11).

Это незначительное, казалось бы, слово «яко» проливает определенный свет на то, что произошло с пророком Илией на самом деле. Так, святитель Иоанн Златоуст отмечает, что «Илия восходил как бы на небо, потому что он был раб, а Христос вознесся на самое небо, потому что Он был Господь». Согласно святителю Кириллу Иерусалимскому, «Тот “аки на небо” (4 Цар. 2, 11), а Иисус прямо на небо». Также и святитель Фотий Константинопольский пишет, что «и Илия, как раб, бысть взят на воздушную высоту, но не на небо, а “яко на небо” (4 Цар. 2, 11). Господь же, как Владыка всяческих, не яко на небо вознесеся, но действительно на небо вознесся».

По мнению преподобного Симеона Нового Богослова – это некое особое и сокровенное место: «Илия был взят на огненной колеснице и прежде него Енох, не на Небеса, а в некое другое место, хотя и не сам по себе, однако же был преложен». Его мысль подтверждается и уточняется святителем Григорием Двоесловом: «Илия был восхищен на небо, но на воздушное, которое отлично от эфирного… так что он был отведен в сокровенную область земную, где должен обитать в телесном и душевном успокоении дотоле, пока при кончине мира паки явится на земле заплатить долг смерти».

Другими словами, пророк Илия был взят «яко на небо», то есть в некое сокровенное место, которое только символически названо «Небом». И там, в этом месте, он ждет того часа, когда выйдет на проповедь о Втором Пришествии Христовом. Відкрити / Коментувати

2021-08-01 10:15:17 "Молитва, пост, бдение и всякие другие дела христианские, сколько не хороши они сами по себе, однако не в делании только их состоит цель нашей христианской жизни, хотя они и служат необходимыми средствами для достижения ее. Истинная же цель жизни нашей христианской состоит в стяжании Духа Святого Божьего.

Пост же, и бдение и молитва, и милостыня, и всякое Христа ради делаемое доброе дело суть средства для стяжания Святого Духа Божьего. Только ради Христа делаемое доброе дело приносит нам плоды Святого Духа. Все же не ради Христа делаемое, хотя и доброе, мзды в жизни будущего века нам не представляет, да и в здешней жизни благодати Божией тоже не дает. Вот почему Господь Иисус Христос сказал: «Всяк, иже не собирает со Мною, тот расточает» (Мф.12:30, Лк.11:23).

Доброе дело иначе нельзя назвать как собиранием, ибо хотя оно и не ради Христа делается, однако же добро. Писание говорит: «Во всяком языце бояйся Бога и делаяй правду, приятен Ему есть» (Деян.10:35)..."

Преп. Серафим Саровский
(память 1 августа) Відкрити / Коментувати

2021-06-30 22:30:00 І знову декілька слів про справжній патріотизм

Вчора національна збірна України з футболу в напруженому матчі, у драматичній боротьбі на останніх секундах буквально вирвала перемогу у збірної Швеції. Вирішальний м'яч забив молодий 24-річний хлопець Артем Довбик.

В післяматчевому інтерв'ю Артем сказав, що не усвідомлює себе героєм, а перемога збірної – це перемога для всієї країни, завдяки якій весь світ почує про Україну. Гарні слова звичайного українця.

Проте, ці слова не сподобалися великій кількості тих, хто вважають себе "патріотами". Не сподобалися тому, що сказані вони були російською мовою. Протягом дня на хлопця вилили величезну кількість бруду, обізвавши його "московитом", "марсіанином" та відмовивши йому в праві називатися патріотом України.

І тут варто вкотре зазначити, що справжній патріотизм – це не вміння розмовляти українською. Це - любов до своєї Батьківщини. Так, саме любов до рідного, а не ненависть до інших.

Справжній патріотизм - це коли людина любить свою країну, працює для блага своїх співгромадян, справно платить податки, не краде, намагається сумлінно виконувати свої обов'язки, щоб прапор країни майорів високо та почесно. Зрештою, бути патріотом - це виконувати Заповіді Божі та намагатися зробити все можливе, аби Україна процвітала. Іншими словами, патріотизм - це не мова, а конкретні справи. Адже, можна щоденно грабувати Україну, при цьому прекрасно володіючи українською, а можна чесно працювати на її благо, розмовляючи так як навчили батько та мати.

Україна – поліетнічна країна, в якій проживають багато народів та представлені різні національності. Наші предки завжди намагалися зберігати мир та злагоду в державі, тому що розуміли – добре жити можна тільки в єдності та взаєморозумінні.

Так, мову країни, де ти живеш, потрібно знати. Проте, ще більше потрібно знати, що не мова нас єднає, а любов до Бога, до Церкви, до свого народу та країни. Тому всі, хто зараз вимагають від молодого хлопця, завдяки вирішальному голу якого наша збірна вийшла у 1/4 фіналу Євро-2020, розмовляти українською (бо тільки це мова "патріота"), нехай чесно зададуть собі питання: а що я особисто зробив для України?

Нехай дадуть і відповідь на інше питання: чи не є ці слова про "неправильну" мову черговою спробою посіяти розбрат між українцями і розділити нас? Плоди постійних розділень останніх років ми вже пожинаємо. Невже ще не прийшов час єднати, а не ділити? Відкрити / Коментувати

2021-06-30 10:39:47 Несколько слов об экуменизме

Сегодня все чаще многие православные иерархи, преимущественно из греко-язычных Церквей, говорят о важности экуменизма и единства христиан перед лицом секулярного мира. При этом, экуменизм понимается как некое универсальное средство, способное предолеть все разногласия, разделяющие христианство уже на протяжении многих веков. Разногласия не в традиции, не в культе, а в догматах веры. Другими словами, речь идет о разногласиях мировоззренческих, а не о культурных или обрядовых.

Однако, на заре своего возникновения, экуменическое движение имело несколько иной оттенок. Тогда речь шла о создании некой площадки для диалога между различными христианскими деноминациями. Эта площадка (и диалог) должны были помочь христианам понять друг друга, помочь осознать что же действительно их разделяет, и найти пути, которые способствовали бы единению. При этом, само единение понималось не как механическое соединение различных частей, а как результат определенных изменений внутри тех или иных христианских деноминаций.

Православие, в этом смысле, понимало единство только в контексте отказа протестантских и католических деноминаций от своих догматических заблуждений, возникших много позже и утверждения Символа веры, и святоотеческого восприятия евангельских истин. Единственным условием молитвенного общения с инославными могло быть только возвращение к «точке расхождения» - и ничего больше. Экуменическое движение воспринималось, в этом смысле, как движение переосмысления протестантами и католиками своих воззрений, которое (переосмысление) должно было вернуть их к традиции и догматам древней (первой) Церкви, неповрежденно сохранившихся в Православии.

Сегодня же, к сожалению, мы видим совершенно другое понимание того, что такое экуменизм. В понимании многих православных иерархов – это движение навстречу механическому, внешнему единству с католиками и протестантами. Догматы веры,евангельские истины воспринимаются не как условия единства, а как препятствия к его достижению. Единство мыслится исключительно в категориях "договоров", "союзов" и "формул", но не в категориях отказа от догматических заблуждений и искажений.

Вот на днях папа Франциск на встрече с митрополитом Халкидонским Константинопольского патриархата Эммануилом (Адамакисом) заявил о том, что католикам и православным для того, чтобы достичь единства, пора "сломать стену предрассудков" и "преодолеть вредные споры".

На наш взгляд, догматы – это не предрассудки, а фундамент нашей веры. Если сломать фундамент, то тут же разрушится здание, построенное на нем. И это во-первых. А во-вторых, мы - православные, ни с кем не желаем вступать в споры, мы просто живем и своей жизнью стараемся проповедовать и показывать истину.

Поэтому, экуменическое движение только тогда может быть жизнеспособно, если вернётся к действительно конструктивному диалогу, построенному на святоотеческих принципах и пенитенциарной догматической и канонической дисциплине. Ибо все иные пути просто не пройдут рецепцию верующего народа и принесут только вред Церкви. Відкрити / Коментувати

2021-06-28 22:00:56 О смысле «апостольского поста»

Верующие люди часто спрашивают о том, какой смысл "апостольского поста", то есть поста, который начался сегодня и предшествует дню памяти апостолов Петра и Павла?

Действительно, каждый пост готовит нас к какому-то очень важному событию в истории нашего спасения. Через Рождественский пост мы готовимся к встрече с Богомладенцем Христом, через Пасхальный – к встрече с Воскресшим Спасителем, через Успенский – к встрече с Богоматерью. Неужели через "апостольский пост" мы готовим себя "всего лишь" к празднику в честь святых апостолов Петра и Павла?

Для того, чтобы ответить на этот вопрос давайте вспомним, что неделю назад мы впервые после длительного перерыва произнесли вместе с Церковью слова: "Царю Небесный, Утешителю... прииди и вселися в ны". Пятидесятница считается Днем рождения Церкви Христовой. Но каким образом Церковь родилась? Только ли через сошествие Духа Святого на апостолов? Если бы так, то Церковь до сих пор состояла бы только из апостолов или иерархов. Но, получив дар Духа, апостолы не замкнулись в себе, в своей маленькой общине, а пошли с проповедью о Христе Воскресшем ко всем народам земли. Церковь, в каком-то смысле, и родилась через эту проповедь.

Мы знаем, что в древности пророки, праведники и все те, кто пытался угодить Богу, перед свершением какого-то важного дела постились. Постился Моисей перед тем, как получить Заповеди, постился Иоанн Предтеча перед своей проповедью о грядущем Мессии, постился и Сам Мессия перед тем, как выйти на проповедь. Пост – это приуготовление души на особое служение Богу. И в этом смысле, "апостольский пост" установлен Церковью для того, чтобы приготовить каждого христианина к тому подвигу, который подъяли на себя апостолы – подвигу проповеди о Спасителе мира.

Другими словами, мы постимся перед тем, как выйти с миссией в мир, перед тем, как стать соучастниками апостольского труда по просвещению «всех языков». Да, кто-то скажет, что не обладает даром слова, плохо знает Священное Писание, замкнут в себе и вообще не имеет свободного времени. Но проповедь Христа - это не только слова, это – сама жизнь. Тот, кто живет так как должен жить христианин, уже проповедует Христа – даже без слов, без красноречивых слов. Проповедует своей жизнью. И в этом смысле пост способствует тому, чтобы мы привели себя в "духовный порядок", то есть исправили свою жизнь покаянием и очищением от греха. Тогда, вместе с апостолами, мы сможем выйти в мир и не только рассказать о Воскресшем Христе, но и показать Его. Відкрити / Коментувати

2021-06-28 17:21:21 Сьогодні, коли в Україні відзначається день Конституції, варто вкотре нагадати про деякі речі, безпосередньо пов'язані не тільки з основним Законом держави, але й із законністю взагалі.

Людство завжди керувалось певним набором правил, які були покликані регламентувати життя людини відповідно до того, що вважалось нормальним. Досить тривалий час той, хто мав владу, встановлював закони. Аж поки на горі Синай народ Божий не отримав абсолютний Закон – не від людини, а від Самого Бога.

Абсолютність його полягає не в контексті правових норм, а в контексті владних повноважень Того, Хто цей Закон дав. Іншими словами, Синайський Декалог є обов'язковим та незмінним набором правил, які мають виконуватися незалежно від часу, політичної та історичної ситуації.

Саме таке ставлення до Закону подарувало людству тверду опору для подальшого існування. Більше того, опираючись на 10 заповідей, людина створила цілу низку інших правил, які зрештою допомогли сформувати як сучасну цивілізацію, так і сучасну культуру. А найголовніше – Закон Божий виокремив той факт, що людина має стійкий зв'язок із своїм Творцем, а відтак володіє певними атрибутами, притаманними Йому – свободою та творчими здібностями.

В цьому сенсі і Конституція України виникла як безпосередній результат творчої переробки Закону Божого, заснованого на принципах свободи та поваги до людської особистості. Її покликання – не привести нас до Царства Небесного, а зробити так, щоб країна, в якій ми живемо, не перетворилась на пекло.

Конституція не працює сама по собі. Не працює вона і тоді, коли займає почесне місце на поличках можновладців чи має особливий день для всенародного вшанування. Працює вона тільки за однієї умови – її потрібно виконувати.

Конституція не спасає, Конституція захищає. Захищає від свавілля, від утисків, від беззаконня. Захищає право вільно сповідувати свою віру чи не сповідувати нічого взагалі. Іншими словами, захищає свободу, честь та гідність людини. Захищає, а не дає, тому що свободу і все, що витікає з неї, дав людині Господь.

І хотілося б, щоб наші чиновники та можновладці завжди пам'ятали про це. Їхнє завдання не розповідати нам про важливість дотримання Конституції, а показати власним прикладом як це потрібно робити. На жаль, не завжди ми бачимо це. Особливо по відношенню до Української Православної Церкви та її віручих.

Тому, згадуючи сьогодні про Конституцію нашої держави, слід пам'ятати, що не тільки вона повинна захищати нас від беззаконня, але й ми повинні захищати її. Від порушень та зневаги. Відкрити / Коментувати