2021-06-17 20:00:11
#НевідривнийКалендар
17 червня 1930 року народився Михайло Горинь (1930-2013) - український правозахисник, дисидент, радянський політв'язень.
Він керувався девізом "Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму".
Народився Михайло Горинь в с. Кнісело Жидачівського р-ну Львівської обл.
Його батько, Микола Михайлович, був головою сільської “Просвіти”, керував районною нелеґальною організацією ОУН, репресований польською та радянською владою.
Родина матері, Стефанії Данилівни (з роду Грек), теж була політично активною.
У грудні 1944-го Михайло з матірю був депортований радянською владою, та по дорозі на заслання їм удалося втекти.
З 1961 року перебував на науковій роботі. Був одним з організаторів першої в СРСР експериментальної науково-практичної лабораторії психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Готував дисертацію, склав кандидатський мінімум.
У травні 1962 р. налагодив контакти з київськими шістдесятниками Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Дмитром Павличком та іншими. Один з організаторів і член президії Львівського Клубу творчої молоді “Пролісок” (1963).
Налагодив виготовлення та розповсюдження в Україні літератури самвидаву, політичної літератури, яка видавалася за кордоном.
Заарештований 26 серпня 1965 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. 18 квітня 1966 року на закритому засіданні Львівського обласного суду засуджений на 6 років таборів суворого режиму. І це був не останній його вирок…
Історик Ганна Черкаська - про дисидентський рух в Україні:
У серпні-вересні 1965 р. стався перший покос інтелігенції. Шквал арештів окошився на дисидентів.
4 вересня (у день оголошення Леніним червоного терору) 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» відбулася премєра кінофільму Параджанова «Тіні забутих предків». До аудиторії звернувся правозахисник Іван Дзюба з повідомленням про таємні арешти молодої інтелігенції, оголосив прізвища заґратованих.
Присутні офіційні особи розгубилися, але виступ підтримав В’ячеслав Чорновіл, кинувши до залу: «Хто проти тиранії – встаньте!». Частина присутніх піднялася з місць. Після демонстрації фільму заклик до протесту підтримав Василь Стус.
Реакція влади була миттєвою:
Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь»;
Вячеславу Чорноволу за «політичне хуліганство» оголосили сувору комсомольську догану і запропонували подати заяву про звільнення з роботи в редакції «Молодої гвардії», тоді ж він «вилетів» із аспірантури;
Василя Стуса відрахували з аспірантури Академії Наук «за систематичне порушення норм поведінки».
19 січня 1966 р., на Водохреща, у Луцьку, Львові, Івано-Франківську, Тернополі почалися судові процеси над 20 учасниками українського дисидентського руху.
На закритий суд у Львові приїхала Ліна Костенко.
Викликали В’ячеслава Чорновола. Він переїхав на Галичину старшим редактором передач для молоді на львівському телебаченні. Вячеслав Чорновіл заявив, що Конституція УРСР не передбачає закритих судів, тому участі у протизаконній справі брати не буде. Після цього роздав підсудним букетики підсніжників.
«Найсправедливіший суд світу» ухвалив рішення про випровадження Чорновола із зали засідань і про притягнення Вячеслава Чорновола до відповідальності як хулігана. Так Чорновіл отримав першу судимість: три місяці увязнення. Тоді він вперше лишився роботи журналіста, влаштувався у Львівському відділі охорони природи.
Другий «генеральний покос» української інтелігенції влада провела з 12-го на 13-е січня 1972 р.
На фото: Михайло Горинь з В'ячеславом Чорноволом, кінець 1980-х.
Цікаві та маловідомі факти з історії нашої держави представлені у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.
Замовлення книг: 063-430-57-85 (дзвоніть або пишіть на Viber)
Всі видання нашого Книжкового Клубу: https://razygrali.biz/knizhnyj-klub.html
2.6K views17:00
Д
