Гайдукевич

2023-03-01 17:39:17 Ми не могли уявити взимку 2015, що команда Нового Війська зможе зрушити цілі пласти. Мріяли, що подужаємо, але не могли уявити, наскільки це круто. Навіть коли Петро Порошенко підписував в небі на облавку літака на Слов'янськ концепцію ребрендингу одностроїв і символіки ЗСУ, теж не вірилося, що ми змогли зрушити гори....
А тепер... знову Слов'янськ і ще одна бригада ДШВ (81) отримує свій прапор із символікою. Ретельне вибудовування айдентики, формування стилю... все це було і є не дарма.
Ці прапори наодинці - краса. А коли їх зібрати разом (а це точно буде, бо ми допомагаємо прапорам відбутися, а решта вже царина командирів і командувача)... це велично.
От так із естетики емблем, кольорів беретів і мундирів, символізму знаків, оксамиту прапорів, металу і креативу коїнів і постає мілітарний бренд ЗСУ.
Далі буде. Кому цікаво, як все розвивалося від 2015 року, заходьте до НОВЕ ВІЙСЬКО - там зберігається історія змін. А ми творимо далі, є ще багато планів. Відкрити / Коментувати

2023-03-01 01:11:32 Емоції, песимізм, оптимізм, дії:
Песимісти бачать, як ми ходимо граблями по колу. Оптимісти вірять, що резерв див ще не вичерпаний. І ті, і інші мають правдиву емоцію щодо реальності. Хочемо іншу реальність? Маємо творити МИ, яке єднатиме навколо цінностей, ідей і бажання це реалізувати.
От коли громадянин, який заявляє, що йому потрібна політична якість, знайде\створить свою ідейну спільноту і буде вкладати в неї СВОЇ знання, час, ентузіазм, гроші… коли громадянин скаже «я консерватор\християнський-демократ\ліберал\... - це моя партя». От тоді в політиці з’явиться МИ та усі ті взаємозв’язки, про котрі писали Берк і Скрутон.
Підказка – українці вміють спільнодіяти на користь спільноти - ЗСУ. Творити політичне МИ треба так само.
#нотатки_консерватора Відкрити / Коментувати

2023-03-01 01:11:08 Ми. Про песимізм, оптимізм і «що робити».
(багато літер, гортайте далі)
Теорія:
Ми живемо у спільнотах. За малим винятком, безпека та щастя людини залежить від її спільнот. Великих, середніх, малих – різних. Ми зростаємо, змінюємо спільноти, або ж спільноти передають нас як суспільну одиницю по ланцюжку. Сім’я – роду, рід – школі, школа – тематичним спільноткам, що формують нашу ідивідуальність, потім – інтересові, фахові, громадські, релігійні, політичні спільноти, суспільство, нація…
Соціальна приналежність до тих чи інших спільнот говорить про те, ХТО ми є. Наша якісна динаміка в спільноті говорить про те, ЯКИМИ ми є. Ми формуємо свої спільноти, але і вони формують нас. Ми зацікавлені в тривалості спільнот, бо вони дають нам реалізацію і безпеку.
Важливо – спільноти є вільним вибором. Стаючи частиною спільноти, ми зголошуємося діяти на її розвиток, але й погоджуємося із її правилами, традиціями, законами. Тобто ми свідомо беремо на себе зобов’язання обмежувати себе як індивіда – дотримуватися правил спільноти. Це про відповідальність.
Успішна спільнота – вільний союз раціональних істот, які мають власну ідентичність. Тобто успішність МИ, це конструктивна взаємозалежність інтересів спільноти і інтересів особи – взаємне стримування і доповнення прав та обов’язків.
Практика:
Совок угробив здібність брати на себе відповідальність за ухвалення рішень в спільноті. Особисто ми вигрібали як могли, але як доходило до делегування повноважень, до відповідальності, ми одразу здувалися, ставали «простими людьми», від яких нічого не залежить. Ми підсвідомо давали згоду, що все вирішує хтось: політбюро, впливові дяді, «верхи», політики, президент.
Парадокс, при цьому існувала емоційна опція самоорганізації та обурення – майдан. Але протест заявляв – є проблема, і не конвертував спротив у сталий розвиток. Ми швидко спалахували, але так само швидко розчаровувалися. Вимагали нової якості в суспільстві, в політиці, в державі, але розраховували, що її нам зробить і принесе хтось.
Хрестоматійний приклад – партії і політики. В обговореннях останніх днів знову виплила теза - країні потрібна політична якість (не інша, не нова, а просто – якість). Ок – очевидне. От тільки констатуючи - «потрібна» - ніхто не шикується в чергу цю якість втілювати. Ми знову стаємо в позицію «простих людей» і розраховуємо, що явиться Нове Лице, Технократи, Спаситель і все зробить замість нас.
Не явиться. Не зробить. Тому що політична якість, це політичні спільноти – партії. А спільноти (як було сказано вище) формуємо ми. Потребуємо якісних спільнот? Значить маємо знайти\зробити ту, що відповідає нашому світогляду (!), долучитися (в тій чи іншій ролі) і творити її. Творити = діяти на розвиток цієї політичної спільноти, приймаючи її ідеї, цінності, візії. Розвивати, фінансувати, реалізовувати і популяризувати ці ідеї. В міру свого часу, хисту, ролі і амбіцій в спільноті. Відкрити / Коментувати

2023-02-28 01:04:15 #не_для_усіх гортайте далі. Говорячи мовою олдскульного "Променя", тут трохи "година меломана". Як компенсація емоційних гойдалок в різних обговореннях. Зрештою, якщо дахом попливуть небайдужі в тилу, то хто допомагатиме фронту? Отож.
Тому, якщо є можливість - природа і музика. Звук вінілу взагалі має магічну властивість - те, що лікар прописав після мережевих розпачів...
12 треків. Одна радіогодина, щоб привести до себе до ладу:
1. Help Me Through The Day від Bernard Allison



2. L'Indifference від Cafe Accordion Orchestra



3. Secret by Madonna (Morgan James Cover)



4. Chris Bell Blues - Cold Hearted Woman



5. Corcovado - Denise King, Massimo Faraò Trio



6. Buddy Guy, Mick Jagger, Gary Clark Jr., and Jeff Beck Perform "Five Long Years"


7. I Loved Another Woman - Henrik Freischlader



8. What's a Woman Vaya Con Dios



9. What a Wonderful World · Denise King · Bob Thiele · George David Weiss


10. Vigon Bamy Jay - Can't help falling in love (Session acoustique)



11. Haunt Me · Sade



12. House of the Rising Sun- Ghost of Johnny Cash



Coda Відкрити / Коментувати

2023-02-20 15:45:58 Завтра була війна
Комусь від ранку 24 лютого. Комусь за кілька тижнів чи місяців до того, коли навчені люди вже все розуміли і подекуди вийшли «в поля» робити справу… інколи як власну ініціативу, а не за наказом і планом.
Іншим війна почалася першими «зеленими чоловічками» без знаків розрізнення в Криму. Путінська медаль за участь у вторгненні датується 20 лютого 2014.
В центрі Києва війна почалася тоді, коли в таборі беркутів малювалися вказівники із російськими містами на Груші, коли горіли БТРи, Профспілки, Маріїнка, Небесна Сотня, снайпери…
До того війна теж була – ми її програвали тихо, по кабінету, по папірчику потрібних Москві законів, по контракту розпроданого майна ЗСУ.
Ні, ми інколи пробували пручатися – Тузла, придушення Мєшковщини. Але цього «інколи» було вкрай мало.
Наша війна віддзеркалювалася під телецентром у Вільнюсі, неодноразово - в Грузії, в Ічкерії…
Поламане радянською окупацією суспільство не могло зрозуміти – війна тут. Більшість не думала, що російська «фантастика» про війну з Україною, це не фантастика, це був анонс. Ми не думали, що «старі пісні про головне», засилля совко-ностальжі – це вже була війна, тільки нас вбивали через очі і вуха.
Війна була тиха, часом хитра, часом зухвала прямолінійністю. Можливо збиття ТУ-154 над морем, яке повісили на Україну, розтяжки на котрі поставили Кучму – це вже була війна. Здача цілих галузей економіки, методичне переселення потрібного Кремлю населення в наш Крим, дискредитація кримських-татар і їх повернення (хто це пам’ятає?) - то вже була війна.
Табачник – це вже була війна. Російська агентура на керівних посадах МО і СБУ – це вже була війна. Розкладання суддівської, бізнесової, чиновницької, політичної ланки через російські гроші – теж війна.
Ми не помічали, але проти нас вже воювали. І в цих непомітних боях не було нічого новаторського – «не потрібно знищувати ворога, достатньо позбавити його рішучості вступити в бій» - Сунь Цзи. Давно прописано.
Вбивство Стуса, Івасюка, спонукання до сексотництва україномовні еліти, концтабори-заслання для найбільш впертих, русифікація – то була війна.
Другі визвольні, полювання за українськими лідерами в еміграції, використання українців як гарматного м’яса в Другу Світову – то була війна.
Перші визвольні – це та сама війна.
Конотоп, Батурин, зваблення і перекуп українських еліт, Сагайдачний під Москвою, Острозький під Оршею - це нинішня війна, лише дещо раніше.
В школі ми дивувалися, як може бути війна 100 років між Британією і Францією? Але ми не помічали, що із перервами, паузами, наступами, відступами, перемогами, програшами, тріумфами і катастрофами, українці ведуть бій із загрозою зі сходу багато століть.
Можливо ця війна триває 854 роки, відколи (в 1169) Андрій Боголюбський (Володимиро-Суздальский князь) атакував Київ.
Можливо перша російсько-українська була тоді? І з того часу ми не повернулися з війни?
Ми примудрялися забувати, що у нас війна щоразу, як видавалося перевести подих. Ми не пов’язували війну битв і війну смислів-ідей-літер-паперів. Але все йшло на нове коло – пропущені чи програні «тихі» бої за голови, робили невідворотними «гарячі» війни за територію і існування. Як правило.
Завтра була війна. Чи остання… Відкрити / Коментувати

2023-02-18 00:51:05 От, нещодавно писав про Маріїнку, а тут Тиждень видає матеріал. Прочитаємо і чекаємо, коли прибиратимуть Щорса... https://tyzhden.ua/ne-lyshe-vatutin-iaki-shche-mohyly-ta-motoroshni-symvoly-z-radianskoi-epokhy-zalyshaiutsia-v-mariinskomu-parku/?utm_source=fb&utm_medium=cpc&utm_campaign=ne-lyshe-vatutin-iaki-shche-mohyly-ta-motoroshni-symvoly-z-radianskoi-epokhy-zalyshaiutsia-v-mariinskomu-parku Відкрити / Коментувати

2023-02-16 18:22:12 68% опитаних допускають амністію для вчителів-колаборантів? Ну можна допустити лікаря чи праівника собесу, але вчитель, який насаждав в головах дітей російську окупантську матрицю і пробачити?
Ні, я не довіряю цифрам Рейтингу, як аж надто затято (янмд) обслуговує (легітимізує потрібну позицію під виглядом соціології) Банкову, але... от так прямолінійно транслювати, що 68% українців готові подарувати сприяння ворогу вчителям, чия колаборація є встановленим фактом? Це як, мало було пограбовано музеїв, мало було спалено бібліотек, мало було уроків зомбування?

А Ви як вважаєте - має бути амністія педагогам-колаборантам?
І взагалі - а кого можна амністувати, а кого ні?

Джерело інформації - УП Відкрити / Коментувати

2023-02-15 16:47:02 Окупанти. Десь так виглядає картинка російських окупантів десь на Донеччині. Звісно, із правкою на час - одяг та екіп трохи інші, ніж в Кабулі , але суть незмінна - окупанти.
Загальновідоме - СРСР до Афганістану покликав Амін. СРСР прийшов і в першу чергу ліквідував самого Аміна і поставив більш кишенькового Кармаля (привіт колаборантам - логіка Москви до таких є незмінною - розходник). А потім були 10 років війни, за імперські понти. Проти радянської окупації в 1979 світ був проти словом і трохи ділом (бойкот олімпіади), а прямо допомагали опору Пакистан, Іран, навіть Китай, не говорячи вже про США.
Спроба радянської окупації Афганістану тривала майже 10 років. Було до 30 тисяч знищених\зниклих окупантів. Для СРСР війна стала початком кінця. Ясна річ, що народу кремлівську авантюру подавали як шляхетний обов'язок. Атаку на сусідню державу знову назвали "інтернаціональний долг".
Хтось потрапляв в окупанти примусом, але було вдосталь таких, що йшли з власної волі. Корупція і мародерство тоді в армії окупанта були такі ж, як і зараз - "обмежений контингент" ставав трампліном в кар'єрному зрості по партійній лінії, а подекуди і майновим.
Через два роки після завершення війни СРСР помер. Але культ називати окупантів інтернаціоналістами, а окупацію - "долгом" - лишився. Усі українські влади дотепер включно воліли оминати категоричне вирішення ставлення до питання. Не хотіли викликати негативної реакції колишніх "афганців", які піднялися в різні рівні політики та бізнесу і завжди були потужними лобістами своїх інтересів. Наводилось безліч аргументів, що ці люди кимось стали і щось корисне зробили за 30 років вже для України, виходили на Майдан, були такі що серед перших пішли на війну як в 2014, так і в 2022. Зрештою звучав аргумент - їх примусили, вони не мали опції відмовитися. Все це так - і робили користь Україні, і захищали її, але ДО ТОГО були радянськими окупантами. Така реальність, частина трагедії бездержавної окупованої нації (СРСР - окупація 1921 - 1991) - бути інстальованими у військовий, державний та інші апарати країни окупанта.
Щоб вилікуватися від окупації, суспільство має набратися сили і назвати речі своїми іменами. Це як спокута гріхів - так, українці також були окупантами в рамках радянських окупаційних контингентів скрізь, де вони існували офіційно і неофіційно. Афганістан - в тому числі. Зараз ми можемо бачити, як виглядає "інтернаціональний долг па Масковскі".
Тож для тих, кого замололи жорна агресій Імперії Зла, ТАКА сторінка біографії більше трагедія і смуток, а не гордість і героїзм. До слова, числені пам'ятники "воїнам інтернаціоналістам" цілком можна було б переосмислити як пам'ять про загиблих у військово-політичних авантюрах радянського режиму. Відкрити / Коментувати

2023-02-14 13:35:29 Ну от, власне і відповідь, чого позитивні блогери б'ються в пір'я, захищаючи Повітрофлотський проспект. Ось вона причина, чого посполитий люд в інтернетах пише "а що тут такого, ну Повітрофлотський, що тут комуністичного...". Тому, що історія в Україні, якимись там "експертами" вважається не обов'язковим предметом для знання абітурієнтами. З одного боку, що ще можна чекати від парафії плагіатора Шкарлета... а з іншого - і цей випадок нічому не навчить широкий загал. Відкрити / Коментувати

2023-02-09 16:39:31 Сьогодні, нарешті, Ватутін знятий з постаменту. Присутність окупанта в трьох кроках від Верховної Ради було чистим блюзнірством. Присутність його на землі, де поховані жертви радянської окупації – лютий абсурд, бо Маріїнський парк – забута більшістю братська могила.
Ми звикли до Маріїнки, як до красивих доріжок-лавочок, але парк, це некрополь. Десь там поховано троє членів Центральної Ради, молодший син гетьмана П. Скоропадського – гетьманич Павло, січові стрільці, оборонці Києва кінця жовтня 1917 року, загиблі в бою під Мотовилівкою, загиблі під час заколоту більшовиків на Арсеналі, як українці, так і зрадники.
Але більшість - жертви більшовицького терору 1918 – 20 років. Скоріш за все йдеться про кількість до 5 тисяч людей.
Чи реально виявити ДЕ САМЕ були місця масових поховань? Питання до профільних фахівців. Але єдиним пам’ятником, що має право бути в Маріїнці зараз, може бути пам’ятник українцям, що віддали своє життя в боях за Україну або були закатовані окупантами і поховані на території парку. І слід від окупантів продезінфікувати. https://www.istpravda.com.ua/articles/5c5d4c0c08c47/ Відкрити / Коментувати