Іронічний історик

2022-05-22 12:04:37 «Ми повинні це сказати. Росія - фашистська держава.» — з таким заголовком була опублікована колонка Тімоті Снайдера. Снайдер — дослідник історії Європи, спеціалізується на історії України.

Я вибрав найцікавіші моменти (це суб'єктивно, звісно). Що ж він там написав?

«Фашизм ніколи не був переможений як ідея. ... Ми помиляємось, обмежуючи свої страхи перед фашизмом певним чином, сформованим Гітлером та Голокостом. Фашизм народився в Італії, був дуже популярний у Румунії (там фашисти сповідували православ'я і мріяли про очищувальне насильство), мав прихильників по всій Європі та Америці. І у всіх своїх видах він ґрунтувався на ідеї тріумфу волі над розумом.»

І це правда: у 30-х роках в Європі фашистські партії були буденністю: Британський союз фашистів, французька народна партія. Існували навіть дві українські фашистські партії: Союз українських фашистів та Український Фашистівський Здвиг (подивіться на її герб )

«З огляду на це фашизму важко дати єдине визначення. Люди розходяться, часто різко, щодо того, що таке фашизм. Проте сьогоднішня Росія відповідає більшості критеріїв, щодо яких дослідники схильні погоджуватися. В Росії існує культ одного конкретного лідера — Володимира Путіна. У Росії присутній культ мертвих, збудований навколо Другої світової. Росія має міф про минуле золоте століття імперської величі, яке необхідно відновити за допомогою лікувального насильства, а саме — кривавої війни в Україні.»

«Україна не вперше стає об'єктом фашистської війни. Захоплення цієї країни було головною метою Гітлера в 1941 році. Гітлер вважав Радянський Союз, який тоді керував Україною, єврейською державою. Він планував замінити радянську владу своєю власною і претендував на родючі сільськогосподарські землі України. Радянський Союз подихав би від голоду, а Німеччина стала б імперією. Він уявляв, що це буде легко, тому що Радянський Союз, на його думку, був штучним утворенням, а українці — колоніальним народом.»

Ну, ви в курсі, хто блокує порти й не дає експортувати зерно

«Мандрівнику у часі, який прибув би до нас з 1930-х років, не склало б труднощів визначити режим Путіна як фашистський. Символ Z, мітинги, пропаганда, війна як очисний акт насильства та ями смерті навколо українських міст — все це дуже зрозуміло. Війна проти України — це не лише повернення до традиційного фашистського поля битви, а й повернення до традиційної фашистської мови та практики. Інші народи існують, щоб їх колонізувати. Росія ні в чому не винна через своє давнє минуле. Існування України – це міжнародна змова. Війна - це відповідь.»

«Як і в 1930-х, демократія відступає у всьому світі, і фашисти вже почали нападати на своїх сусідів. Якщо Росія переможе в Україні, це означатиме не просто руйнування демократії грубою силою, хоча це було б жахливо само по собі. Це деморалізує демократію всюди. Ще до війни друзі Росії – такі як Марін Ле Пен, Віктор Орбан, Такер Карлсон – були ворогами демократії. Перемога фашистів на полі бою стане сигналом, що правда справді полягає в силі, що розсудливість для невдах, що демократія приречена.»

Напевне, нічого нового для нас тут не написано. Але для світової спільноти цей текст, я сподіваюся, допоможе зрозуміти, проти кого бореться Україна. Відкрити / Коментувати

2022-05-19 11:39:05 ​​Сьогодні день вишиванки!
Зі святом усіх, хто святкує це день.

А зараз буде історія, як на Галичині була створена традиція носіння "народного" одягу. Прямо-таки дистильований опис "винайдення традиції" від очевидця. Галичина, 1860-ті рр.

"Багато клопоту робило всім громадам убиранє „по народньому“. Поляки убирали ся по свому, по шляхоцьки, в контуші,срібні пояси з Костюшком або з польським орлом. Очевидно і руська молодіж хотіла убирати ся по свому, але як? От над чим ломали собі громадяни доволі довго голову.

Замісь Костюшка або срібного орла польського можна було причепити собі золотого руського льва, але що далі? Конець-кіпцем увійшло в звичай убирати ся „по козацьки“, „по українськи“. З Украіни прийшов до Галичини весь рух літературний, отже з України мусїли прийти і моделі національної одежі. Мережана сорочка, широкі сині шаравари, „українськіц свита звичайно з кутасом і козацька шапка з аксамітним дном і золотим кутасом, шовковий пояс синьо- або червоно-золотий і такий же „жупан“, - такий виробив ся з часом народний спосіб убираня.

Але тут новий клопіт. В великій части Галичани сорочок вишиваних не носять; як тут приложити украінську сорочку до народнього строю в Перемишлі або в Тернополі? Сукна синього тяжко було дістати. „У нас сукна нема такого, - жалують ся з Перемишля, - бо хлопи ходять у полотнянках, тай ще до того лиш у білих сорочках.“ З тих клопотів студенти вийшли в решті в той спосіб, що убирали ся як попало, аби лиш виглядало по народньому, бо до народнього, особливо українського привязували велику вагу, хотівши виманіфестувати ся і на зверх як поклонники народнього стремліня.

„Хлопці у Перемишлі жиють славити Бога! Сорочки дали собі вже пошить, і я хотя й старий, а таки справді дам ушити собі, коб ще на старість поиосить доки мож буде сьвятую сорочку. Бо-ис вона й з сьвятого краю й сьвятіі люди у ній ходили! Прошу Тебе, шли нині як найскорше модель на шаравари, на свиту, бо що дня допитують ся хлопці як буде виглядать, а я хотяй би з душі хотів одвітить, то годі!...“ пише один приятель-богослов до Будеволї з Перемишля"

Уривок з книжки Остапа Терлецького "Галицько-руське письменство 1848-1865 рр. на тлі тогочасних суспільно-політичних змагань галицько-руської інтелігенції".

За наводку на текст дякую Вадиму Назаренку.

Фото вишиванки з Опілля, перша половина 20 ст. Відкрити / Коментувати

2022-05-17 12:37:11 Поранених азовців продовжують виносити з підвалів Азовсталі. Сподіваюсь, під наглядом світової спільноти їм справді забезпечать належне лікування.
Маріупольський гарнізон своє надлюдське завдання виконав.
Дочекайтесь нашої перемоги, хлопці! Відкрити / Коментувати

2022-05-17 12:37:11 Я знаю, що ці кадри ви побачите з сотень інших каналів, але я маю це залишити тут, оскільки це — надлюди. І їхня жертва не марна. Відкрити / Коментувати

2022-05-08 16:26:34 Відкрити / Коментувати

2022-05-08 16:26:08 26 жовтня 1944 року повною поразкою японського флоту закінчилася найбільша в історії чотириденна морська битва. З острова Лейте розпочалось звільнення Філіппін силами армії США і місцевих партизан, яке тривало до середини серпня наступного року.

А за 16 000 кілометрів від острова Лейте, у Любомльському районі на Волині, в той же час закінчувався сезон сільськогосподарських робіт. Селяни уже готувалися до зими: прибрали поля, займалися підвезенням дров, щоб було чим топити грубки. У липні, 3 місяці тому, Любомльський район було звільнено від нацистів. За час господарювання на цій території німців місцеві бачили багато: вбивства, зґвалтування, спалені будинки, вбивства українцями поляків та навпаки.

Червоній армії бракувало бійців, тож на звільнених територіях почали мобілізувати людей. 8 листопада 1944 року у місто Любомль до районного військового комісаріату приїхало пару десятків чоловіків, серед них — 44-річний чоловік. Частина новобранців потрапила до 6-тої гвардійської повітряно-десантної дивізії. Одним з таких був і 44-річний чоловік — мій прадід Міщук Степан Іванович.

Вдома у Степана Івановича залишилася дружина й 3 малих дітей, найстаршому з них було 14 років. Моєму дідуню Михайлу — 11 років.

Міщук Степан став стрілком, навіть отримав чин командира відділення. Протягом листопада 1944-го по лютий 1945 року він перебував у центрі підготовки в Борисоглібську Воронезької області. Документи кажуть, що з 6 березня 1945 року він почав воювати у складі 2-го Українського фронту.

Наприкінці грудня1944 року дивізія, у якій воюватиме мій прадід, брала участь у прориві сильно укріпленої смуги оборони на північний схід від Будапешту. А потім форсувала річку Грон, вела важкі бої за утримання плацдарму на її західному березі, але врешті дивізія змушена була відійти на східний берег.

Вдруге річку Грон дивізія форсувала аж 25 березня 1945 року під час Братиславсько-Брновської операції. Саме тут відзначився мій прадід. Степан Іванович був першим, хто форсував річку Грон, і взявши на своє відділення вогонь ворога, цим дозволив усій роті переправитися на берег роті, де він служив.

Прорвавши оборону ворога, дивізія звільнила місто Шурани та ряд інших населених пунктів на території Чехословаччини, подолала Західні Карпати та оволоділа австрійськими нафтовими промислами в районі Цістерсдорфу.

За цей прорив 25 березня 1945 року прадіда представили до медалі "За відвагу".

Другу медаль "За відвагу" Степан Іванович отримав за те, що під час відбиття нічної атаки в районі гори Цістерсдорф ручними гранатами вбив трьох солдат, і ще двох взяв у полон. Це сталося 19 квітня 1945 року. За 9 днів до цього він отримав легке поранення (швидше за все — контузію).

Цікаво, що існує 2 звіти про смерть мого прадіда. Обидва говорять про те, що він загинув 16 квітня 1945 року, під час боїв за місто Грац (Австрія). Але це неправда: мій прадід повернувся з війни, і прожив ще більше 20 років.

Пам'ятаємо
Слава героям України Відкрити / Коментувати

2022-05-03 11:26:34 Я думаю, ви чули вчора заяву міністра закордонних справ Росії, що Гітлер мав єврейське коріння, як і Зеленський.

Якби пан міністр цікавився цим питанням, він би знав, що як мінімум до 3 коліна в роду Гітлера євреїв не було.

А якщо вам цікава постать Гітлера, рекомендую прочитати книжку-дослідження про Адольфа Алоїзовича.

А саме книжку Буллока А. "Гитлер. Исследование тирании."
Її б не завадило й міністру Лаврову читнути. Відкрити / Коментувати

2022-04-30 12:56:33 Чи є питання з історії, на які ви не знаєте відповіді?
Або не знаєте, де шукати?

Наприклад, через якийсь тейк губитеся, коли спілкуєтеся з ватними родичами/росіянами тощо?

Мені цікаво дізнатися й допомогти вам Відкрити / Коментувати

2022-04-29 22:33:24 Всім привіт!
Мене звуть Микола і я рядовий 2-ї роти 5-го взводу, майбутній зв'язківець.

Армія — це трагікомедія.
Наче і все серйозно, але трешу достатньо.

Нас (майбутня гордість ЗСУ з Одеської області) набралось аж семеро. Потягом з Одещини ми прямували до навчального центру. По приїзду в Львів виявилося, що ніхто з місцевих військових не збирається везти нашу групу куди треба. Довелось зробити внесок в покращення обороноздатності та економічної потужності нашої країни, скинувшись по 100 гривасів на таксі.

Навчальний табір знаходиться під Львовом. І він досить великий, поділений на зони. Орієнтуватися складно: всі вказівники або зняті, або замінені на расово правильні. Тому таксист ще півгодини кружляв по табору, дойобуючи кожного зустрічного солдата поки ми не приїхали куди треба. Ваш покірний слуга примудрився виділитись, спитавши у чуваків з іноземного легіону "Do u know where is location of military town?"

Як виявилось, з усієї машини цю геніальну фразу зміг вимовити я один. Наслідком цього стало те, що при прийомі документів наш майор ткнув в мене пальцем і заявив, що я знаток англійської. Ну ахуєть тепер. Ще прикріплять до батальйону індусів.

Тепер про серйозне. Одна з казарм військового містечка розйобана обстрілом. Видно це той, який стався паралельно з обстрілом шиномонтажу у Львові. Тому до повітряних тривог тут ставляться СЕРЙОЗНО. Але не будемо забігати наперед.

Приїхали, здали документи, поєблували. Поїли. Кормлять норм. Крім першого і другого видають маленький "Садочок", паску і яблуко.

Навчання наше почалось сьогодні з неочікуваного. З будівництва халабуди в лісі. Так, сьогодні 25 чуваків (а взагалі більше сотні) займались тим, чим діти люблять займатись влітку. А саме будували хуйню з гімна і палок, під якою може сидіти і не намокнути цілий взвод.

Це веселе заняття продовжувалося десь до п'ятої години. Після чого ми повечеряли і приготувалися до душика. Приготування до душика, це коли 125 лобів по черзі виходять, стають в стрій (з милом, шампунями і рушничками), а потім ідуть на помивку. Перший взвод вже помився, другий був в процесі, третій і четвертий шикувалися, а п'ятий (наш) потихеньку вибирався назовні коли хуйнула сирена.


ТРИВОГА, БЛЯТЬ!


Добре, що моє ліжко недалеко. Я встиг схопити куртку і рюкзак (з водою і перекусом) перш ніж побігти в ліс. Мої співчуття другому взводу, які саме милися.

Практична порада!
Аби не сидіти в лісі в піжамі:
1) спіть в одязі
2) майте рюкзак і куртку під рукою,
3) в рюкзаку мають бути лише документи, вода і легкий перекус. Бо з ним вам треба бігти.

Сиділи в халабуді ми трохи більше двох годин. Чувак на ім'я Вася (вродє), повар з Києва, розважав нас ахуєнними історіями про підаркуватих переселенців і вчив толерантності до тарганів. Ну і похуєсосили москалів. Після чого таки повернулись і сходили в душик.

Ілюстрації:
1) заряджання телефонів в казармі,
2) ноги Миколи в казармі. Відкрити / Коментувати

2022-04-29 21:38:10 Мій друг Микола пішов добровольцем в ЗСУ, і зараз починає проходити навчання, щоб стати доблесним воїном й захищати Україну від ворогів.

Я попросив, а Микола не зміг відмовити, тож тепер ви періодично будете читати історії про службу Миколи.

У текстах вояка-добровольця будуть матюки, сподіваюся, ви не образитеся й не сприймете за неповагу. Відкрити / Коментувати