2021-06-13 18:02:16
Микола Хвильовий: від комуніста-ідеаліста до противника режиму
Микола Григорович Фітільов народився у родині вчителів. Але спільність професії не означала сімейної єдності: батько полюбляв рибалити, полювати й заглядати у пляшку, тоді як матір читала французькою Еміля Золя.
У родині було п’ятеро дітей: двоє хлопців та троє дівчат. Через неможливість утримувати родину самотужки, матір Миколи попросилася жити до сестри та її чоловіка, заможного поміщика. Саме це оточення формувала майбутнього революціонера.
Вчився добре, багато читав. І, звісно, проникся ідеями соціалізму та комунізму. Настільки, що з гімназії довелося піти через зв’язки з соціалістами, і навчання продовжував вдома. Оскільки Микола був людиною творчою і фанатів від М.Горького, то вирішив трохи подорожувати Донбасом (зараз би його назвали цифровим номадом, але Фітільов просто їздив від міста й до міста, працював на важких роботах й дивився на світ).
У 1916 році Микола їде на війну. Як він сам згадує, це були 3 роки жаху, коли він не відчував себе людиною. А лише істотою, єдиною метою якої є бажання вижити та виконувати накази.
Фітільов був переконаним більшовиком, тому після Лютневої революції він бороться саме за червоних, на Харківщині воює проти гетьманців, німців, дроздовців та армії УНР. Після укріплення позицій червоних Фітільов працює у різних державних органах, переважно пов’язаних з текстами й культурно-масовою роботою.
З часом Миколі Фітільову це набридає, він хоче прокачувати свій талант літератора. Для цього переїжджає у Харків. І тут Фітільов перестає бути Фітільовим. З’являється Микола Хвильовий.
Хвильовий пише поезію і активно створює літературні організації. Якби він жив зараз, то точно був би власником сітки телеграм-каналів про літературу :)
Микола Хвильовий був членом-засновником: спочатку «Гарт»; студія «Урбіно»; потім були ВАПЛІТЕ, ВУСПП, «Пролітфронт».
Хвильовий відходить від поезії, і починає писати прозу. Літературознавці характеризують її як постійну дискусію реалістів і мрійників. І чим ближчою була дата смерті, тим більше сатири, іронії й злості було у творах. Він був одним з лідером літературного руху. Коли у тогочасних 30 письменників спитали “Хто ваш улюблений письменник?”, 28 з них відповіли “Хвильовий”.
Хвильовий мислив масштабно й хотів масшабу для української пролетарської літератури та української мови. Але в умовах сталінської влади це було нереально.Хвильовий написав статтю «Про „сатану в бочці“, або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», чим почав літературну дискусію. Питання було простим і навіть класичним для історії України: куди дивитися й прямувати. Хвильовий втопив за “психологічну Європу” і “Геть від Москви”.
Як ви здогадуєтеся, стаття Хвильового, була помічена не лише учасниками літературного процесу. Хоча політики у його баченні розвитку літератури не було, Сталін так не вважав. І саме Хвильовий став антигероєм листа Сталіна до ЦК КП(б)У у 1925 році. З того часу за всіма діями письменника спостерігали й записували.
Хвильовий розумів, що влип, і активно почав відмазуватися: писав статті-зречення, намагався покаятися, але все одно залишався на олівці. Дійшло до того, що Хвильовий покинув літературу й пішов слюсарем на завод. Та це була короткочасна акція.
Останні 5 років життя Хвильового виглядають максимально печально: він зневірився у ідеалах комунізму, бачачи незугарне його втілення в межах СРСР. Він не міг впливати на українське літературне життя: бо видавали його мало, ніхто не хотів ризикувати. У 1933 році заарештували друга Хвильового, Миколу Ялового. Для письменника це стало останньою краплею: він вистрелив собі у скроню, бо не міг це пережити. Це останній протест, який був можливий для Миколи Фітільова. І початок кінця українського літературного Відродження.
128 views15:02
І
