Історія України

2023-04-01 21:10:24 1 квітня 2022 року від ворожого мінометного обстрілу на Луганщині загинув Юрій Руф (Юрій Дадак) — український поет, видавець, сценарист, стрілець ЗСУ 24 ОМБр.

У перший день повномасштабного вторгнення російських окупантів, Руф вступив до лав 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ і поїхав на Луганщину. А вже 3 березня відбувся перший у його житті бій. Про це він сам написав на своїй сторінці у Facebook: «наша бригада кришить сепарську і російську мерзоту».

Юрій був громадським діячем, незмінним ведучим фестивалю «Холодний Яр» та власником бренду одягу «Гвер». Почав писати вірші у 14 років, обрав собі псевдонім «Юрій Руф». Заснував літературний проект «Дух Нації», був незмінним ведучим фестивалю «Холодний Яр».

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Вічна слава та пам'ять Герою!

Тінь Сонця - Новий Світанок (feat. Юрій Руф) Відкрити / Коментувати

2023-04-01 16:12:32 1 квітня 1907 року народився Дмитро Грицай (псевдо – «Перебийніс», «Дуб», «Олег», «Сірко»), генерал-хорунжий, керівник Головного військового штабу УПА.

Родом із Дорожева Самбірського району на Львівщині. Середню освіту здобув у Дрогобицькій гімназії. У 1928 році вступив на фізико-математичний факультет Львівського університету. Навчання перервала мобілізація до польської армії. Під час служби Дмитро закінчив польську старшинську школу з відзнакою.

Із часу навчання в гімназії був членом «Пласту» (курінь «Чорноморці»). У 1928 році включився у діяльність Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів. У 1933-му Грицай очолив військову референтуру Крайової екзекутиви ОУН. Вже наступного року за причетність до ОУН польська влада засудила його до ув’язнення у спеціальному концтаборі для українців – Береза Картузька. У ній Дмитро Грицай став одним із перших в’язнів і відсидів два роки. Після звільнення відновив навчання в університеті й отримав вищу освіту. У 1939 році – другий арешт й ув’язнення в Березі Картузькій, звідки вийшов на волю із початком Другої світової війни.

1934 року Дмитро Грицай познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією Козак із Хотина на Івано-Франківщині. Вони зустрілися у студентському гуртожитку у Львові після одного з виступів Степана Бандери. Одружилися лише 1938-го. У них народилося двоє синів – Ігор й Олег. У листопаді 1945-го народився третій син – Богдан, але батько його вже не побачив...

Після другого звільнення Дмитро Грицай став членом Революційного проводу ОУН й учасником ІІ Великого збору ОУН. У 1941-1943-му вів партизанську війну проти нацистів. Із осені 1941 року очолював Крайовий військовий штаб ОУН, який працював над викриттям тактичних планів німецького командування, створенням складів зі зброєю і боєприпасами, підготовкою офіцерських кадрів для майбутньої української армії.

4 грудня 1942 року його арештувало гестапо. Утримували Дмитра Грицая в тюрмі на Лонцького у Львові. У вересні 1943 року Роман Шухевич дав наказ Службі безпеки ОУН розробити план звільнення Дмитра Грицая. Спецоперацію виконувала боївка ОУН на чолі з Костянтином Цмоцем («Град», «Юра», «Модест»).

Восени 1944-го спільно з Миколою Дужим опублікував «Бойовий правильник піхоти», інспектував повстанські загони, проводив перші збірні присяги воїнів УПА.

У січні 1945-го очолив Головний військовий штаб УПА, а 1 листопада йому присвоїли звання генерал-хорунжого.

19 грудня 1945 Дмитро Грицай потрапив у засідку чеської поліції при переході чесько-німецького кордону. Він виконував завдання Української головної визвольної ради й повинен був зустрітися в Німеччині зі Степаном Бандерою та Ярославом Стецьком. Дмитра захопили в полон і стратили в Празі 22 грудня 1945 року. Існує й інша версія загибелі Грицая: його планували передати совєцьким спецслужбам, але напередодні він повісився у тюремній камері.

Посмертно УГВР нагородила Дмитра Грицая Золотим хрестом заслуги УПА. Відкрити / Коментувати

2023-04-01 07:45:20 1 квітня 1917 року за ініціативою Центральної Ради в Києві відбулося Перше Українське Свято Свободи. 100-тисячний мітинг патріотичних сил на Софійському майдані засвідчив устремління українців до національного самовизначення та підтримав територіальну автономію України.

«Великими ріками й малими струмочками з 10 годин ранку текли люде з усіх кінців великої столиці України до головного пункту – Володимирського собору, де вище Київське духовенство, тепер з власної ініціативи, правило панахиду по Шевченкові, – повідомляли «Вісті з Української Центральної Ради» у номері за 3 квітня (21 березня) 1917-го. – А перед собором стояло українське військо під козацьким прапором, маяли численні знамена й прапори організованого по групам українства (робітники, чиновники, шкільна молодь з учителями, селяне і інш.)».

Процесія розпочинається о 12-й. «Попереду йдуть представники Центральної Української Ради, Українського Військового Комітету та комісар при Київському Виконавчім Комітеті п. Обручів. За ними військо, за військом громадянство, знову військо, знову громадянство, – військо, громадянство, без ліку, без краю…».

14 військових оркестрів і 7 хорів то грають, то співають «Ще не вмерла Україна», «Заповіт», навіть «Марсельєзу». Пройшли Бібіковським бульваром до Хрещатика, привітали міську думу, а потім по Трьохсвятительській вийшли до пам’ятника Богдану Хмельницькому, на площу перед Софійським собором. Залунали дзвони.

Освятили корогву Українського війська, а тоді розпочалося «перше вільне прилюдне Українське віче, на якому головою обрано було тов. Антоновича.

Репортери перелічують виступаючих: «від духовенства священик, який казав на тему, що «в своїй хаті своя сила і правда і воля», від Київського війська підпоруч. М. Міхновський. Після цього від селянства, організованого в кооперативи, говорить п. Стасюк, що кличе стерти з пам’яти і з п’єдесталу монумента Хмільницькому слова «волімо під царя московського»…».

Після виступу Михайла Грушевського віче одноголосно ухвалило резолюцію, а «п. Демид Куницький заявив, що він жертвує десять тисяч на будівлю української гімназії… Радісно розходились люде – яких було на святі біля 100 тисяч (бо одного війська тисяч 30) – та гомоніли, що скоро за Вільну Україну до бою вже мілійони побірників стануть».

Українська маніфестація стала кульмінаційним моментом відродження національно-визвольного руху. Вона досягла своєї мети, виявивши масовий характер руху.

«Кожний з учасників походу, лягаючи спати того вечора, бачив перед очима сотні блакитно-жовтих прапорів, які рвались від подихів вітру до ясного неба і кричали про нашу силу і наше завзяття… А встаючи ранком до щоденної праці свідомий українець не чув вже самотності і не був одиноким – він переконався наочно, що в ногу з ним іде сотня тисяч щирих і завзятих побірників волі», – писав новий часопис українського студентства «Стерно».

У «Споминах» Михайла Грушевського є такі слова: «Своїм грандіозним характером, своїм одушевлінням, своїм ентузіазмом вона перейшла всі наші сподіванки… Українська маніфестація була переломним моментом в розвитку українського руху в Києві». Відкрити / Коментувати

2023-03-31 20:31:02 Стаття «Голод на Східно-Українських Землях».

«Український націоналіст», Прага, ч. 2–3, жовтень-листопад 1933 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. № 3, інв. № 6744-О Відкрити / Коментувати

2023-03-31 15:53:23 31 березня 1922 року у Києві режисер і драматург Лесь Курбас створив студію-театр «Березіль», що стала флагманом модернізму в українському театральному мистецтві.

На хвилі згортання українізації Леся Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі», формалізмі та відриві від російського театру. Наприкінці 1933 року його звільнили з посади художнього керівника театру, а потім заарештували. 9 квітня 1934 року вироком суду Курбас отримав п'ять років ув'язнення. Покарання відбував на будівництві Біломор-Балтійського каналу, згодом — у Соловецькому таборі.

Влітку 1937 року особлива трійка Управління нквд Ленінградської області ррфср засудила 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення, серед них і Курбаса, до страти. Він був розстріляний на початку листопада 1937 року в урочищі Сандармох, разом з іншими 1 111 представниками української культури і мистецтва, що дістали назву «розстріляне відродження».

У 1935 році театр «Березіль» був перейменований у Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який працює і понині. Відкрити / Коментувати

2023-03-31 11:50:53 Вас обманювали! Історію України совєцька влада переписувала неодноразово! Але канал ІстФак допоможе вам дізнатися правду.

Ми розповідаємо:

• Чому Україна відмовилась від ядерної зброї в 1994р [Читати]
• Справжня причина Другої світової війни [Докази]
• Таємниці геноциду українців 1932-1933 років [Деталі]
• Архівні фото, які довгий час тримали в таємниці [Переглянути]

Ми розкриємо правду про історію України, яку ховали від нас. Підписуйтесь на наш канал, якщо хочете знати більше! Відкрити / Коментувати

2023-03-31 10:15:32 31 березня 1929 року Українська Академія наук прийняла новий "скрипниківський" ("харківський") правопис української мови. У діаспорі його здебільшого називають «правописом Голоскевича», за іменем укладача та видавця «Правописного словника».

Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Всеволод Ганцов, Микола Наконечний, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко й інші. Членами правописної комісії були такі українські письменники, як Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий та інші.

У 1933 році цей правопис був визнаний «націоналістичним», був перероблений та наближений до російської мови. Відкрити / Коментувати

2023-03-31 08:07:42 Виписка з агентурного донесення «Антон», 21 березня 1930р.

До робіт на промислових гігантах українців не допускали, на це скаржилися Остап Вишня та Павло Тичина:

«…О. Вишня и П. Тычина неоднократно в разговорах с украинскими писателями жаловались, что на Днепрострое «натаскали москалей», там мало украинских рабочих». Відкрити / Коментувати

2023-03-30 22:31:02 Сьогодні виповнюється 9 років легендарній пісні “путін-хуйло” харківських уболівальників футбольного клубу “Металіст”, яку вони виконали на спільному марші з ультрас донецького «Шахтаря».

Вперше її було виконано 30 березня 2014 року.

Як стверджує Максим «Ковбой», лідер угруповання харківських футбольних фанів «Free Land Ultras», текст пісні — це Римейк старої приспівки уболівальників «Металіста» про екс-президента ФФУ Григорія Суркіса. Відкрити / Коментувати

2023-03-30 20:57:44 30 березня 1920 року українське посольство у Ватикані підписало Меморіал на ім’я Папи Бенедикта XV.

У документі висвітлювались події національно-визвольної боротьби українців в останні роки та наводились приклади репресій проти українців з боку польської влади.

Були сподівання домогтись підтримки Ватикану у справі захисту українських інтересів на міжнародній арені. Відкрити / Коментувати