2022-07-08 23:16:43
Виховательки в садочку кажуть, що я занадто мілітаризований.
Торговий центр. Іду без настрою. То буває день, як день, суцільні українці навколо, а буває навпаки. От сьогодні оце навпаки. Куди не повернися. Треба швидше купити продуктів і заховатися додому від оцього всього...
Коли це на зустріч жінка в «зеленому» з шевронами. Веде за руку хлопчика. І одразу потепліло на душі. Не знаю звідки це відчуття «свого». Свої і все тут. Всміхнулася їм, завернула у відділ, вони пішли собі. Коли це чую за спиною:
- Пані Ларисо, а де можна ваших «Незламних мурашів» узяти?
Повертаюся – вони. Вернулися.
- Мурашів? – перепитую. – У мене можна взяти. Якщо маєте хвилин 15-20, погуляйте, зараз принесу.
Сходила по книжку. Зустрілися у скверику на лавочці.
- У нас була така, - каже матуся, - але з цими переїздами, хтозна де вона тепер. Ми були у Вас на презентації в Дніпрі.
Малий тим часом одразу за книжку, відкрив:
- Знаю я цих ворогів. Хотів у вас запитати, а чому тут вороги не з автоматами, а з дубинками?
- Розумієш, ця книжка писалася на початку війни одразу після Майдану… – кажу, а мозок водночас думає, як це дитині доступно пояснити купу незнайомих слів, ще й провести історичні паралелі?
- А, ясно, - каже малий, - я якраз після Майдану народився у 2015. Це ж з Майдану всі на війну пішли.
Мої очі як блюдця.
- Ну раз ти такий знаток, то так, ми з художницею в цій книжці поєднали майдан і початок війни. На Майдані всі ходили з дубинками. А з автоматами вже всі почали ходити на війні, то в нас вийшло в малюнках таке поєднання: і дубинки ще як на майдані, і зброя вже як на війні.
- Все ясно, каже малий.
- Ну, раз ти такий розумний, розкажу тобі ще дещо. Ця книжка раніше трохи інакше називалася. Зараз вона «Незламні мураші», але я перебирала багато назв і до друку була готова назва «Непереможні мураші». Проте, я передумала. Вирішила, що українці мали різні періоди: то ми перемагали, то нас перемагали. По-всякому бувало. Але хоч нас і перемагали, нас ще ніхто не зламав. А непереможні – це якось трохи не те.
- Все правильно, - каже малий, - Незламні мураші – краще. Нас не зламали і не зламають.
Мабуть він бачить мій вираз обличчя, бо каже:
- Що думаєте, я дуже малий, да?
- Та ні, навпаки, я дивуюся, який ти розумний і дорослий!
- Справді думаєте, що я розумний?
- А давай спитаємо оцю дівчину (саме йшла тротуаром, років 15), що вона знає про Майдан?
- Що, думаєте, що не знає?! – малий проводжає дівчину поглядом.
- Думаю, що ні.
- Та, отож, виховательки теж в садку на мене кажуть, що я занадто мілітаризований.
Сміюся.
- Це щось неймовірне! – кажу матусі.
- Ви знаєте, ми йому про все з малку розповідали. Чоловік служить. Я теж..
- Парамедик – вставляє малий.
- Зате, коли все почалося, - каже мама, - у нього не було, як у інших дітей, істерик, страху, паніки, стресів…
- Я сьогодні на гелікоптері катався, - радісно каже малий. – А ще мені подарували Шеврон зі станції Вернадського, уявляєте? Я сьогодні з дядьою познайомився, який там працював з пінгвінами, уявляєте?
- Оце-то круто, - кажу, - тобі пощастило. А ти знаєш, що нам цю станцію подарували, колись її в нас не було. Отак, як зараз у нас немає деякої зброї, і нам її дарує Британія. Отак і раніше, в нас не було станції, її нам Британія подарувала.
Малий слухає дуже зацікавлено.
- Ти мені скажи, - питаю, - ти українською завжди розмовляєш?
- Ага.
- А в садочку як розмовляють?
- Переважно російською.
- Це діти, чи виховательки?
- Ні, діти. А я їх вчу як українською розмовляти. Мирона навчив.
- А виховательки якою мовою розмовляють?
- Українською – каже малий.
- Нічого собі, - дивуюся.
Але тут уже матуся додала, сміючись:
- Ну, з цим у нас строго. Ми з татом в садку провели роботу.
Знову сміюся. І так мені хороше біля цих «своїх». Багато ще про що говорили, про що тут не можна розповідати.
Обнялися на прощання.
-------------------
А Ви вже маєте «Незламних мурашів»? А родичі мають? А діти сусідів? 250 грн. Пишіть мені.
256 views20:16
Л
