Комунальний заклад "Музейно-виставковий центр Калуської міської ради"

2021-10-06 06:14:52 Відкрити / Коментувати

2021-10-04 18:53:05 Відкрити / Коментувати

2021-10-03 16:08:39 Відкрити / Коментувати

2021-10-03 12:50:42 Щиро вітаємо освітян з професійним святом!
Ваша праця - неоціненна!

Дякує усім своїм вчителям за навчання та настанови.

Миру, злагоди, терпіння. Відкрити / Коментувати

2021-10-01 14:41:32 Запрошуємо відвідати виставкову залу і діючу виставку "Діти малюють".

м.Калуш, вул. Дзвонарська, 5 Відкрити / Коментувати

2021-09-30 11:34:21 Національна бібліотека України імені В. І. ВернадськогоНаціональна бібліотека України імені В. І. Вернадського Відкрити / Коментувати

2021-09-30 11:17:06 Щороку 30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Це свято встановлено в Україні Указом Президента України від 14.05.1998 р. № 471/98, враховуючи великий внесок бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житті суспільства.
У цей день у нас є особлива нагода згадати і подякувати за клопітку працю та високу місію бібліотекарям: виховувати грамотного читача, навчити його орієнтуватися у потоці інформації, уміло користуватися ресурсами та послугами бібліотеки. А вітання з професійним святом приймають бібліотекарі – провідники у світ знань, казок, подорожей, фантастики, наукових відкриттів. Їм відомі секрети класифікації книг, складання бібліографічних довідників та каталогів.
Звичайно, зараз можна завантажити й купити майже будь-яку книгу, але! По-перше, усіх книг не купиш, а в бібліотеці їх можна взяти за символічну плату. А по-друге, в бібліотеці є особлива, чарівна «книжкова» атмосфера, яка об’єднує однодумців. Адже сучасна бібліотека поєднує в собі освіту та інформування, надаючи доступ до свого фонду, та, крім цього, відкриває електронний ресурс для читачів. Її функції стають значно ширшими, адже там проводять виставки, конференції, брифінги та творчі вечори.
Бібліотека сьогодні – це точка опори, на якій будується простір культурного суспільства. Бібліотеки як скарбниці знань та інформації активно впливають на процеси розвитку економіки, науки, освіти, культури.
https://www.facebook.com/groups/Kalushlib Відкрити / Коментувати

2021-09-29 19:58:53 Курт Ебергард, генерал-майор, міський комендант Києва, віддав наказ про знищення євреїв. Потрапив до американського полону, де вкоротив собі віку в 1947 році.
Фрідріх Єккельн, генерал поліції, обергрупенфюрер СС, вищий керівник СС і поліції рейхскомісаріату "Україна". Один з організаторів "гросс-акції", доповідав Гіммлеру в Києві про її хід. Страчений за вироком радянського військового трибуналу в 1946-му в Ризі.
Пауль Блобель, штандартенфюрер СС, командир зондеркоманди 4а, безпосередньо керував розстрілами в Бабиному Яру восени 1941-го. Повішений за вироком американського військового трибуналу 1951 року в Німеччині.
Куно Каллсен, гауптштурмфюрер СС, заступник командира зондеркоманди 4а, один з керівників бійні в Бабиному Яру. Засуджений до 15 років каторжної в'язниці. Відбув термін повністю, помер 2001 року в Німеччині.
Курт Ханс, гауптштурмфюрер СС, командир частини в зондеркоманді 4а. Під час масових страт у Бабиному Яру керував розстрільними командами. Засуджений до 11 років ув'язнення. Відбув два роки, звільнений за станом здоров'я. Помер 1997-го в Німеччині.
Август Хефнер, оберштурмфюрер СС, командир частини в зондеркоманді 4а, брав участь у розстрілах в Бабиному Яру. Арештований американцями. Засуджений до 9 років ув'язнення, після апеляції - до 8 років. Відбув термін повністю. Помер у Німеччині 1999 року від хвороби Паркінсона.
Август Мейєр, оберштурмбаннфюрер СС, начальник айнзатцкоманди 5. Керував масовими вбивствами в Бабиному Яру восени 1941-го. Наклав на себе руки 1960 року після арешту за звинуваченням у тяжких військових злочинах. Відкрити / Коментувати

2021-09-29 19:58:52 Вантажівки відвозили речі на вул. Некрасовську в приміщення школи - всі чотири поверхи були забиті тим, що залишилося від розстріляних. На першому поверсі - продукти, на другому - білизна, на третьому - верхній одяг, на четвертому - коштовності (обручки, сережки, годинники тощо).
З донесення начальника поліції безпеки і Служби безпеки 7 жовтня (гриф "Секретна справа Рейху!"): "Гроші, цінні речі, білизна та одяг були зібрані і частково передані націонал-соціалістичній народній добровільній організації для забезпечення фольксдойчів, частково - комісаріату міської управи для роздачі нужденному населенню".
Того дня розстріли тривали до 18-ї години.
Вижити вдалося одиницям
30 вересня до Києва прибула айнзатцкоманда 5, яка приєдналася до зондеркоманди 4а в справі розстрілу євреїв.
Того ж дня комендант міста генерал Курт Ебергард видав наказ керівникам будинків (кербудам) закрити всі порожні квартири й звітувати про їх наявність районним управам, причому єврейські квартири подавати окремим списком.
1 жовтня вийшов наказ №5 коменданта української поліції Андрія Орлика: всі кербуди мають виявити в своїх будинках євреїв, які не пішли до Бабиного Яру, і здати їх "до найближчих районових Комісаріатів та Команди Української поліції м. Києва, по вул. Короленко, 15, другий поверх". За невиконання - смертна кара.
У місті запровадили комендантську годину.
2 жовтня Бабин Яр відвідав райхсфюрер СС Генріх Гіммлер, який ще влітку 1941-го видав наказ про те, що після загарбання Києва всі євреї мають бути знищені. Нині цікавився ходом "гросс-акції", спостерігав за розстрілами, які тривали.
Про кількість жертв повідомив до Берліна начальник поліції безпеки і Служби безпеки 7 жовтня: "У взаємодії зі штабом групи і двома командами полку поліції "Південь" 29 і 30 вересня зондеркоманда 4а стратила 33 731 єврея".
Це без урахування дітей. І тільки протягом двох днів. А ще ж, крім зондеркоманди 4а, в кривавій бійні брала участь айнзатцкоманда 5.
До того ж 30 вересня страти не припинилися. Вони відбувалися щоденно до 3 жовтня ("Єврейська акція тимчасово проводиться до 3.10.41" - це з донесення відділу Абверу 113-ї сухопутної дивізії Вермахту).
І далі регулярні розстріли продовжувалися ще протягом кількох місяців.
Киянка Ірина Хорошунова свідчила в щоденнику, що євреїв, які ховалися і яких спіймали, возили на вантажівках до Бабиного Яру - а невеликі групи вели пішки - ще й у грудні. І навіть пізніше. Приміром, айнзатцкоманда 5 стратила протягом 12-24 січня 1942 року ще 8000 євреїв.
За національною ознакою знищили все єврейське населення Києва. Тільки одиницям вдалося вижити - за чужими чи підробленими документами.
Бабин Яр став місцем найбільшого масового поховання жертв нацизму в Україні.
Масові страти в ньому тривали усі два роки німецької окупації - там знайшли свою смерть полонені червоноармійці, моряки Дніпровського загону Пінської військової флотилії, радянські підпільники, роми (теж за національною ознакою), українці, пацієнти психіатричної лікарні, заручники з-поміж цивільного населення тощо.
Натомість не існує ніяких даних, що когось з членів ОУН, вбитих нацистами в Києві, розстріляли чи поховали саме в Бабиному Яру. Попри встановлений там хрест, йдеться лише про припущення. Навіть щодо Олени Теліги нема жодних документів, які б насправді пов'язували її з убивством чи похованням у Бабиному Яру.
За спогадами її соратників, вона вкоротила собі віку в камері гестапо на Володимирській, 33. За іншою версію, там була розстріляна. Проте в обох випадках місце поховання достеменно невідоме.
Хоча ЗМІ згадують версію про те, що нацисти розстріляли Олену Телігу в Бабиному Яру 22 лютого 1942 року, а днем раніше там стратили Михайла Телігу та поета Івана Рошко-Ірлявського.
Злочин і покарання
Інколи пишуть, ніби кати Бабиного Яру не були покарані. Це не зовсім так:
Вальтер фон Райхенау, генерал-фельдмаршал, командувач 6-ї армії. Схвалив ідею "акції відплати", прямо відповідальний за неї. Помер за чотири місяці після початку кривавої масакри від серцевого нападу. Відкрити / Коментувати

2021-09-29 19:58:52 Згадана цифра, між іншим, більш-менш відповідає реаліям. У червні 1941-го єврейська громада міста складала близько 235 тис. людей. Частину мобілізували до лав Червоної армії, частина евакуювалася на схід. Всі інші залишилися в Києві.
До них додалися єврейські біженці з західних областей України. Дві останні групи й пішли до Бабиного Яру.
27 вересня виготовили в друкарні Східного фронту дві тисячі листівок - оте сумнозвісне "Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку…". Великий шрифт російською мовою, трохи менший українською, дрібний німецькою.
Місце збору - сучасна Лук'янівська площа - було позначено так: "при вул. Мельника - Доктерівській (коло кладовища)".
Текст складали люди, геть не знайомі з київською топонімікою: назви вулиць списали, очевидно, з російськомовної карти Києва 1936 року, виданої в Москві - там "Дектяревская" і "Мельника", - але не знали, що то помилкові написи. Правильно: Дéгтярівська і Мельникова. Саме так і казали кияни. До того ж на перетині цих вулиць ніколи не було кладовища.
Пекло починається
З донесення начальника поліції безпеки і Служби безпеки (СД) - IV AII-B. №1В/41 g.Rs. від 7 жовтня: "За погодженням з комендантом міста видано заклик всіх євреїв зібратися в понеділок 29 вересня до восьмої години у визначеному місці. Ці заклики були розклеєні членами створеної української міліції по всьому місту".
Листівки зі смертельним наказом з'явилися на стінах будинків 28 вересня.
Хоча вимога "забрати з собою документи, гроші, білизну та інше" натякала на те, що кудись везтимуть. Тим більше в російському тексті велено взяти, крім згаданого, ще й "ценные вещи, а также теплую одежду".
Версію про переселення влада підкріпили чутками, які поширила через своїх довірених осіб. З того ж донесення: "Одночасно також усно було повідомлено, що всі євреї Києва переселяються".
Цілий день і вечір в єврейських родинах висували версії. Одні гадали, що переселятимуть кудись неподалік у гетто. Інші міркували радикальніше: відвезуть до Палестини. Хтось вважав, що німці домовилися з Кремлем обміняти євреїв на своїх військовополонених.
Хай там як, у листівках сказано: "Хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляний".
Ранок 29-го. "На вулицях було незвично багато народу; усі кудись діловито поспішали з речами, - описував Анатолій Кузнєцов у романі-документі "Бабин Яр". - Ті, що від'їжджають, прощалися з сусідами, обіцяли писати, доручали їм квартири, речі, ключі".
Якщо залишали сусідам ключі й просили доглянути за квартирою, то сподівалися повернутися. Передчуття близької смерті в переважної більшості не було.
Людські струмочки з різних вулиць вливалися у великий потік на вул. Артема (нині Січових Стрільців).
"На вулиці Артема вже було суцільне стовпотворіння. Люди з вузлами, з колясками, різні двоколки, підводи, - продовжував Кузнєцов. - Серед вузлів і валіз лежали хворі, гронами сиділи діточки. Немовлят іноді везли по двоє, по троє в одній колясці. Дуже багато було тих, що проводжають: сусіди, друзі, родичі, українці й росіяни, допомагали нести речі, вели хворих, а то й несли їх на запліччі".
Проводжали, зрозуміло, на потяг, а не під кулі.
А щоб легенда про переселення не розвіялася й багатотисячний натовп не здогадався, що на нього очікує, заздалегідь підготовлені люди періодично вигукували: "Швидше! Ешелони чекають! Щойно третій (п'ятий, десятий) відправився!" - ніби вони самі бачили ті потяги як проводжаючі. Майстерна режисура уявної реальності…
Натомість далеко не всі євреї підкорилися німецькому наказові - частина людей залишилися вдома або сховалися. Поліцейські 45-го батальйону обшукували будинки і примусово приводили порушників на Лук'янівку.
Тим часом у Бабиному Яру безперестанно чулися автоматні черги. Есесівську розстрільну команду змінювали щогодини.
Речами загиблих доручили займатися членам української поліції. Їх - дві машини по 20 осіб - привезли з Подолу, де в тамтешній школі розташовувалася казарма. Вони сортували речі, вантажили їх на ваговози. Відкрити / Коментувати