2022-07-13 11:02:54
Книга Євгенії Кузнєцової “Спитайте Мієчку” по-справжньому гайпова. В моїй книжковій бульбашці також. І щоразу, як я чула, що книга не вартує витраченого часу, я все сильніше жадала її прочитати. І так, я її таки взяла й прочитала. Та відразу скажу
(упс, спойлер), що ні граму не пошкодувала.
Живуть собі люди. Горя не знають. Ну, можливо знають. Ще і як знають. А іноді й через власні вчинки. Та коли в житті настає повна жопа, дуууже велика
(хоч й в кожного вона своя), виникає бажання втекти. Сховатись. Знайти свій притулок, де ти укриєшся від страшного та ненаситного світу.
Ось так і починається літня “пригода”
(якщо це можна назвати пригодою) двох сестер — Мієчки та Лілічки. Вони, потонувши в буремному й тривожному існуванні та лишившись на певному роздоріжжі у своєму житті, збираються та їдуть у свій власний притулок, що заріс кущами. До бабусі в село. Потім з'являються й інші жінки в цій хаті, але ви з ними подружитесь. Ну або ж зненавидите, як карта ляже. І коли б здавалось, що тебе нічого
(чи ніхто) не знайде у твоєму сховку… то все може піти шкереберть.
Книга не про глобальні проблеми, карколомні події чи надзвичайно послідовний сюжет. Книга про емоції та можливу рефлексію над собою та/чи героями книги.
Можна навіть сказати, що книга без динамічного перебігу подій. З'їжджається частина жінок з родини в одне місце. В кожного вже своє життя, своя історія. Хтось мудріший, хтось ще не дійшов до цього. Потім по черзі приїжджають їхні чоловіки, які виглядали покаліченими, змученими, закоханими. Та все ж — це історія про 5 жінок, їх аналіз прожитого та не прожитого життя, вчинків та моменту зараз.
Я, почавши читати книгу, готувалась до найгіршого. Проте зустріла дуже теплу історію про жінок, які пов'язані сімейними вузлами (
і не тільки ними), і багато спогадів про літо в бабусі. Та, якщо бути щирою, то не лише це. Можливо тому, що іноді якісь мінімальні вчинки чи слова героїв були почасти моїм віддзеркаленням. Можливо тому, що мені бракувало історії, яка поверне в якісь дуже давні
(дивні) безтурботні часи. Можливо тому, що мені треба було прочитати саме цю книгу. Енівей, варто повернутись до початку.
Завжди цікаво читати про переживання людей в книгах. Щоб це виглядало реально, не поетично чи фантастично, не награно чи натягнуто. Тому, що всім властиві одні й ті ж емоції, та кожен відбиває їх по-різному. Та коли, умовна я, в дуже схожій ситуації зробила ось так, то герой книги зробив геть по іншому. І я така: “а так можна було?”. Герої, які виглядають реальними, зі своїми вічними провалами, завжди заслуговують на місце в серденьку. Чи принаймні — пам'ять про них.
Якщо говорити в цілому, то так, книга мені сподобалась. Навіть дуже. І навіть рекомендувати буду всім, хто хоче чогось легкого, на один літній вечір, про спомини в селі у бабусі, про щось смішне, незначне, сімейне. Історія допомагає розслабитись і забутись.
512 views08:02
М
