Коли ми говоримо про книжки

2022-12-22 22:41:48 Цього року багато читала Забужко. Мене заспокоює її текст, її спосіб викладання думок, її сторітелінг найвищого рівня і для балансу мене багато що бісить у її книгах.
Тож я перечитала оповідання та вірші, здолала «Музей покинутих секретів» і прочитала «Найдовшу подорож».

Колись дуже давно я писала диплом «Помаранчева революція у публіцистиці Оксани Забужко», з якого майже нічого не пам’ятаю, окрім довгих ночей з енергетиками. Збірка Let my people go була важливою на той час та може й варто її знайти та перечитати - порівняти з сьогоденням.

Колись повернуся і до «Найдовшої подорожі», але поки вам пораджу. Це довгий есей, що допомагає зібрати все, що знаєш у купу та налаштувати фокус, якщо десь маєш прогалини у знаннях. Книга розрахована на іноземних читачів, але нам теж варто погортати.

Поза сторінками, насичена і «Музеєм», думала, що свого часу русифікація через книжки була такою помітною, такою наскрізною. От, наприклад, згадала, що у певний момент з'явилося багато магазинів дешевих російських книжок, дешевих навіть для моїх студентських мінімальних заробітків. І ми скуповували усе, що трохи зацікавлювало в описі, і читали й знову купували. Українських перекладів того часу я пам'ятаю мало, лише сучукрліт (і дякую, що молоді письменники тоді писали те, що мені заходило).

І зараз, звичайно, думаючи про популяризацію читання, насамперед хочу, щоб українські книги та українські видавництва тримали цю оборону. Відкрити / Коментувати

2022-12-22 21:31:37 Якийсь бум акторських мемуарів. Або правильніше бум акторських мемуарів, на які я звертаю увагу.

У січні виходить книга Памели Андерсон і мені дійсно вона цікава, бо нарешті хочеться почути цю історію від першої особи. Питання, чи хтось візьметься за переклад з наших видавництв.


Дізналася про книгу, бо прочитала, що в той самий день виходить документалка. Відкрити / Коментувати

2022-12-22 18:07:27 Вчора була остання у цьому році зустріч книжкового клубу The Ukrainians. Коли їхала додому, думала, що прочитати плюс після обговорити - це зовсім інший рівень читання.

Мені подобається переміщатися між цими рівнями - щось для себе, щось для заміток, щось для обговорення.

Я вже боюся говорити про плани, бо стільки хотіла запустити ще у грудні та вчасно зрозуміла, що мені й дихати важко, але книжковий клуб @divochemedia стартуватиме у 2023. Відкрити / Коментувати

2022-12-22 10:41:13 Як раптом ви помітили, що я зникла з телеграма, то це я у вимушеному київському діджитал детоксі. Оце вперше світло (а значить і мобільний інтернет) дали не о 1 ночі на годину, а о 10 вечора.

Приходьте завтра у книгарню-кав’ярню Сенс, я навіть голову помила і буду дещо схожа на оцю доглянуту дівицю з афіші. Трансляцій не плануємо, але для патронів і патронок рівнів «Скаут» та «Ґуру» зроблю дещо (найважливіше) у текстовому форматі вже після події.

За фото афіші вдячна Оксані, за її дизайн — Сенсу, а за оригінал фотографії — звісно ж, Насті Теліковій Відкрити / Коментувати

2022-12-21 23:23:06 Не могла обрати, яку книгу Сковороди купити, тож обрала за обкладинкою. Відкрити / Коментувати

2022-12-21 12:15:40 ​​Отож масова та елітарна література і що не так з постом Gogol.media

Мене можна виправляти чи доповнювати в коментах:)

Масова література — література, що виникла внаслідок появи масового читача, аби задовольнити його потребу у читанні. Масовий читач з‘явився після появи масової грамотності в епоху індустріалізації. Заводам потрібні були робітники, які могли б читати інструкції, широкі маси населення почали вчитися читати.

Раніше література була інтелектуальною забавкою для освічених верств населення. Але навіть до появи масового читача існувало поняття центру і периферії літературного процесу. Якісь жанри час від часу виходили на перший план, якісь — губились на периферії.

Наприклад, певний час ода була визнана митцями як ідеал жанру, в якому має писати кожен митець, який себе поважає. Але минув час, оди скотились на периферію, стали розвагою для графоманів. 

Іноді певні жанри викочувались в центр літературного процесу з периферії. Наприклад, спершу ніхто не вважав листування чимось особливим. Епістолярний жанр був буденністю, але минув час, і романи в листах посіли центральне місце в літературному процесі («Небезпечні зв‘язки» Шодерло де Лакло — як приклад, якщо не читали — раджу екранізацію "Жорстокі ігри" з Сарою Мішель Гелар, вона того варта). 

Поява масового читача дуже змінила літературний процес і вплинула на жанровий поділ. Виокремились жанри, які могли розважити чи відволікти масового читача від його тривог: є версія, що детективи виникли, аби їх читали в дорозі, щоб відволіктись від думок про аварію на залізниці (прогрес додавав людству неврозів). 

Саме через появу масового читача з‘являються любовні романи, детективи, фантастика тощо. 

Однак лишалась література творчого пошуку, яка не ставила собі за мету розважити читача чи заробити на ньому грошей.

Поняття «бестселлер» виникає тільки після появи масового читача. Є масовий читач — є великі тиражі.
Зазвичай бестселлер — це ще й потрапляння в запити суспільства. Тут приклад — «50 відтінків сірого», які добре продавались тільки в пуританських Сполучених Штатах Америки. Стара Європа, врешті, бачила де Сада, аби вестись на простенькі бдсм-фантазії Джеймс. 

Література творчого пошуку, елітарна література — це не література великих тиражів. Вже Едґар По переймався питанням — як написати текст, який і критиків задовольнить, і широким масам сподобається. 

Жанри, які виникли як відповідь на запити масового читача, і зараз знаходяться на периферії літературного процесу, можуть рано чи пізно вийти в центр. Деякі літкритики вважають, що у центрі літературного процесу зараз знаходиться роман як вид літератури і психологічна проза як своєрідний жанр. 

Елітарна література прагне відгородитись від масової максимально. Зараз масовою є жанрова література, яка велику роль відводить сюжету. Психологічна проза прагне нівелювати сюжет, хоч, звісно, повністю обійтися без нього не може.  

Ми не знаємо, чи не вийде раптом у центр літературного процесу література, яка ще вчора вважалась масовою. Наприклад, фантастика. Уже зараз є, наприклад, Кадзуо Ішіґуро з, по суті, фантастичними романами, який отримав Нобеля. Це те, що літературні критики називають «вийти за межі жанру». Так робив Умберто Еко, коли додавав до детективу культурологічну інтригу.

Звісно, у Ішіґуро тексти глибоко психологічні — тобто він ніби поєднує фантастику з психологічною прозою, а детективи Умберто Еко — аж надто добре написані. В списку Ґонкурівської премії цього року — купа романів-розслідувань. Так, це не детективи, але детективна інтрига там є. 

І варто також зважати, що творчі пошуки можливі тепер і в межах жанру і часто виконуються засобами жанру.

Також складністю є і те, що визначити, що таке якісна література — непросто. Межі між жанровою і нежанровою літературою стираються.

Тому говорити, що масова література — це кліше, простенький сюжет, простота у написанні — речі, які можуть тригернути і авторів, і читачів. І виявитись неправдою. Відкрити / Коментувати

2022-12-20 23:05:05 Був час коли я тут так багато писала про книжки.
До речі всі ці історії можна знайти за хештегом #гастрокнига та в #недільна_читанка тут чи в нашому інстаграмі

А тепер що? А тепер я не тільки перестала писати про чудові книжки, але й, що значно гірше - читати їх. Звісно я читаю окремі статті, телеграм-канали, але не книжки. І таке зі мною вперше. Історичні книжки тригерять і від них болить (вітання недочитаній книжці "Після війни" Тоні Джадта), художні не переносять у всесвіт героїв та карколомних сюжетів. Можу подужати вибірковий розділ з якоїсь монографії, але пірнути в книжку, прочитати на одному диханні не можу.

Аж раптом у фб. натрапила на допис від Світлани Пиркало, яка пише, що виклала у вільний доступ свої книжки, мене аж сіпнуло, я згадала як із захопленням читала її "Кухня егоїста". Книжка, що виросла з колонок Світлани у журналі Главред. Це такі повноцінні якісні матеріали у яких є місце жартам і іронії, спостереженню і аналітиці, фактажу і легкого стилю авторки.

Тому якщо ви не читали її "Кухню егоїста" рекомендую, особливо якщо вам, як і мені важко взятись за читання. Книжка була видрукувана у 2008 році, але нехай вас це не турбує, вона прекрасна.

Даю ось маленьку цитату з неї, аби ви могли відчути ваш чи не ваш текст.

"Я не перша й не єдина людина, яка пов’язує відчуття свободи з конкретними смаками і запахами: згадати хоча б папашу Хемінгуея, який у кожній книзі то рибу їв, то вина пив. Екзальтовані індивіди можуть бути духовно вільними і на Колимі, і в келії, але в суспільстві загалом боротьба за свободу сполучена з боротьбою проти голоду. Голод відіграв трагічну роль в історії родючих українських земель, і більшість суспільнополітичних проблем сьогодення можна простежити саме до голоду, до часів, коли разом із голодними памороками в тіла українців — різного етнічного походження — всотувалося рабство. Наївно сподіватися, що всю трагічну історію України можна виправити, всього лише наївшись омарів до нестями. Але як особа приватна, я не знаю кращого шляху"

Думаю, що також буде цікаво побачити наші 2000-ні, які вже стали історією. Те що тоді тільки-но зароджувалось, сьогодні частина нашої поведінки і культури, якось у цій історії.

Якщо в Києві модно мати джип, то в Лондоні на тебе дивитимуться скоса: мовляв, снобиха, возиш дітей до школи на джипі, створюєш затори та відчуття соціальної нерівності. Та й джип за великого бажання може собі дозволити половина населення, це — не яхта. Тому часто гостромодні аксесуари коштують лише фунт. Сіль у тому, щоб показати свою приналежність до тих, хто в курсі. Нещодавно колега прийшла на роботу із сумкою, на якій написано «I’m not a plastic bag» («Я не пластикова сумка»). Це робота дизайнера Ані Хіндмарш для мережі супермаркетів Sainsbury’s (пізніше вийшов американський варіант для Whole Foods), і двадцять тисяч цих полотняних торб було розкуплено в першу ж годину після їх виходу. Якби в мене також була така торба, то вона багато чого про мене говорила б людям, які в курсі. Вона б сказала: «Світлана виступає за зменшення кількості сміття та непотрібних упаковок. Вона — за те, щоб людство переробляло свої відходи, а не завалювало океани лайном, і за використання багаторазової полотняної торби, а не одноразових пластикових пакетів. Світлана — хоч і в малому масштабі, але все ж ековоїн, і, до того ж, стежить за творчим доробком гостромодних дизайнерів». Але мені не дісталося такої торби, бо я скупляюся по Інтернету, адже, як екологічно стурбована людина, не маю машини.

Читати книжку можна завантаживши з сайту Світлани Пиркало Відкрити / Коментувати

2022-12-20 18:48:08 Видавництво «Віхола» надрукує добірку фронтових поезій української бойової медикині, морської піхотинки Ярини Чорногуз.

Книжку планують видати друком у першій половині 2023 року, а передзамовлення можна буде оформити, попередньо, в лютому. Відкрити / Коментувати

2022-12-20 18:01:14 Відкрити / Коментувати