Ostap Drozdov

2022-07-04 10:05:16 Займався підкупом виборців.
Є хронічним кнопкодавом, поміченим у неособистісному голосуванні.
Напарник держзрадника Киви у контрабанді з непідконтрольних територій.
Був одним із 59 депутатів, які через Конституційний суд скасували обов’язок держслужбовців давати пояснення про джерела їх збагачення.
Член коломойської депутатської групи «За майбах».
Фігурант рейдерської атаки на завод «Волан», чим займалося ДБР.
Захисник прав нацменшин, передовсім російської, бо вважає, що «людина сама має визначатися, якою мовою послуговуватися».
Критик дій прокуратури у справі медведчука.
Апологет компромісу з насєлєнієм днр-лнр.
Нуль досвіду в правозахисті. Нуль участі в знакових протестах проти переслідувань в Україні.

Це все, що вам треба знати про нового омбудсмена Лубінця. Уявляю собі його бурхливу діяльність на сторожі прав українців.

Це далі країна лохів і самозванців. Для них дна не існує. Відкрити / Коментувати

2022-07-03 21:22:16 Спекотний на клімат і події тиждень щонеділі завершуємо музикою під настрій. Коли сутеніє – Так хочеться тиші.

Так хочеться тиші, побути самому,
Сидіти й слухати голос вітру й дерев.
Так хочеться тиші, подумати трохи,
Дивитись, як сонце за обрій заходить.
Я сьогодні залишаю всіх людей і все, що маю,
Бо так важко на душі.

А насправді не важко на душі. Душа тягаря не відчуває – вона сама ним стає, коли переповнюється. Просто треба вчасно відчути момент переливання, аби не втонути. Завтра новий день, ще один день до, ще один день плюс.

Війна стискає час, пришвидшує його й скорочує перспективу. Тому іноді все планування може зійтися до одного дня. Саме тому ми вчимося цінувати кожен день. Як на мене, непогана стратегія.

PANCHYSHYN – Так хочеться тиші. Відкрити / Коментувати

2022-07-03 18:18:06 У швейцарському Лугано завтра відбудеться конференція з відновлення України. Від нас там буде колективний корупціонер з амбітними планами просити чимпобільше, аби потім освоювати чимпобільше й бажано без антикорупційного нагляду.

Швейцарські газети відкрито пишуть про узурпацію Слугою Народу права виступати від імені цілої країни. Із 25 делегованих парламентарів 21 – слуги. Партія вождя фіксує одноосібну монополію на тему відбудови України.

Відбудова України буде не справою України – а справою однієї партії. Доступ до цієї теми буде суворо лімітований. Знаючи апетити команди ще по великому будівництву, неважко спрогнозувати, чим це все закінчиться.

На антитезі до Лугано я хочу опублікувати уривок із домашнього етеру з основною думкою: другий термін цієї команди напряму залежить від того, чи вдасться Європі як донору відбудови просунути ультиматум про свій виключний контроль за фондом відновлення.

Я вболіваю за повний контроль Єврокомісії. Бо тоді асфальтникам стане нецікаво займатися великою політикою в умовах жорсткого контролю всіх транзакцій. На кону – монополія вузького кола людей та фірм на цілу кампанію з відбудови України.



Відкрити / Коментувати

2022-07-03 14:09:36 Цьоця всіх дітей низької якості Галка Третякова не вгамується ніяк. Цього разу під її законодавчу гільйотину потрапили мобілізовані солдати.

Третякова й слуги не завжди зрозуміло якого народу підготувати законопроєкт, яким ліквідовується мобілізованим на війну працівникам цивільна зарплата за основним місцем роботи. Досі діяла норма, згідно з якою за тими, кого держава мобілізувала на свій захист, зберігалася середня зарплата за місцем роботи. Тепер слуги її анулюють.

Про аморальність такого урізання навіть говорити несила. Важко уявляю, щоб яка-небудь воююча держава самовільно била по кишені свої захисників. Не по кишені олігархів і власників крупних бізнесів – а по пересічних людях із сіл і райцентрів, де кожна копійка на рахунку. Тим паче, коли мобілізовані чоловіки часто є єдиними годувальниками своїх сімей. Так ні! Треба їм урізати доходи по саме горло, а собі далі купляти броньовані позашляховики.

Зрештою, якщо вдуматися, то військові захищають не лише країну, але й свого роботодавця від знищення окупантами. Тому навіть з такого погляду я за те, аби мобілізовані чоловіки мали свою цивільну зарплату на роботі – в такий спосіб роботодавець платить за свій захист.

Захисник України, який ризикує своїм життям і здоров’ям, повинен отримувати максимум від держави, а не урізання. Ті наверху не нажруться ніяк. Відкрити / Коментувати

2022-06-24 21:54:06 Це той єдиний випадок, коли я заспівав свою пісню. Вона є радше розмовою зі своєю країною.

Осмілюся опублікувати цей виступ у надії, що текст знайде суголосся з клубком внутрішніх відчуттів у кожного, хто має що сказати своїй країні.

Хоч ти отруюєш і спалюєш мене – ні, не шкодую.
Хоч я прийшов до тебе через сотні НЕ – ні, не шкодую..
За те, що я не розчиняюся в тобі – ні, не шкодую.
За те, що молодість минає на війні – ні, не шкодую.
Ні, не шкодую. Для втечі човен не майструю, мій краю.
Від понеділка до неділі – одні надії, одні надії.
Ні, не шкодую. Шаную, дякую, святкую.
За те, що ти є моїм краєм.
Що ти є моїм пеклом і моїм раєм. Відкрити / Коментувати

2022-06-24 19:19:06 Народ занадто лінивий, совковий та інертний, а держава занадто корумпована й самозбагачувальна, аби самих себе міняти. Тому євроінтеграцію я завжди розцінював як шикарний примус, без якого ми б далі були апендиксом рф.

Усі наші здвиги в бік реформ – заслуга лише пресингу ззовні. Наші офшорники (від другого до шостого) навіть копчик не підняли би без тиску Європи та її грошей. І це добре. Тож закликаю перестати викобелюватися.

Ніхто не буде вкладати гроші в не своє. Якщо Європа взялася відбудовувати розграбований нами і розбомблений росією простір, то він має бути європейським. На стику заходу (найкраще в людській цивілізації) і русо-сходу (найгірше) не існує ніякої середини, бо всяка скверна середина – це і є русо-схід.

Тому треба перестати скиглити про «погану Європу». Знайдіть ліпшу, лицеміри. Або лишайтеся навіки на власних руїнах із «третім шляхом» у пащу звіра. Вибору вже не стоїть: або примикаємо до європейського континенту повноцінно й безповоротно – або будемо дотлівати на вічному розпутті.



Відкрити / Коментувати

2022-06-24 16:12:11 Дерев’яні танки з боку Бєларусі мені дуже подобаються. Ідея – зашибісь. Поставити дерев’яні муляжі в повен зріст, аби створити оманливу видимість скупчення – ідея на мільйон.

Я би дуже хотів, аби Бєларусь напала на Україну якраз цими дурілками картонними, себто дерев’яними. Зараз порядні газди яксамраз роблять заготівлю дрів на зиму, і бєларуські фанерні війська здалися би в господарстві. Воно добре горить у твердопаливних котлах усіх типів.

Бєларусі не існує. Народ – ніякий. Повністю профукана держава, перетворена в домініон росії. Втрата Бєларусі – це не переворот і не хунта. Це добровільна згода на поглинання.

Щоб довго не переповідати – послухайте невеликий фрагмент моєї довоєнної програми, в якій я сміхотворними називаю мітинги під пам’ятником леніну на ул. Советской.

Бєларусь – це гіперповчальний кейс, як втрачається державність через втягування в рускій мір. Мудрі вчаться на фатальних помилках сусідів, а дурні повторюють. Відкрити / Коментувати

2022-06-24 13:18:06 Допис-подяка.
Хочу звернутися до всіх підписників, які терплять цей зухвалий неформат ведення tg-каналу.

Наша цифра перевалила за 5 000, і я сердечно дякую кожній людині, яка вбачає певну цінність у тих текстах, які я щодня пишу з метою поділитися своїми думками. Щиро вам дякую, що проводите їх інтелектуальну звірку.

Цей tg-канал я одразу трактував як іменний і суб’єктивний. Тут нема й не буде новинарної стрічки з купою передруків вже на вже. Підозрюю, не всі підписники толерують мої музичні паузи, які я регулярно влаштовую, публікуючи окремі виступи артистів із проекту Lviv Music Room. Доведеться іноді перетерпіти це, бо я без музики жити не можу, а асоціятивні пісні під відповідний настрій і контекст мені бачаться достойним контентом, який теж характеризує автора каналу.

Також припускаю, що не всім цікавими є цитати ювілярів, які я теж іноді публікую в формі афоризмів. А мені вони цікаві. Я змалку любив сентенції відомих і творчих людей, навіть вів блокнот-цитатник. У гонитві за поточним я поганенький бігун. Мене більше цікавить глибінь.

Мене приватно запитували, чому я не відкриваю коментування. Зізнаюся, це є частиною моєї філософії внутрішнього карантину. Мені важливо ділитися думками й поглядами без їх обговорення. Ця односторонність є гарантією моєї внутрішньої свободи висловлюватися не заради схвалення чи провокації, а заради чесності перед собою.

Я вдячний людям, які розуміють про що я. Ціную це. Дякую, що тут зібралися особистості однієї частоти. Відкрити / Коментувати

2022-06-24 10:06:06 Усі донестями тішаться, що Фонд Притули зібрав на два Байрактари за одну добу. А мені сумно, печально, тужливо.

«Цю націю не перемогти!» - захоплено пишуть люди, і їх можна зрозуміти. Я ж додам: нація, яку не перемогти, отак ситуативно не збирає на зброю. Даруйте, але це дуже зле, коли не держава й її привілейовані олігархи, а прості люди збирають по гривні на такі коштовні засоби озброєння, як ударні безпілотники.

У всьому світі Байрактари централізовано закупляють лише уряди й оборонні відомства, а не волонтерські неурядові структури. Це – виключна прерогатива держави. При таких мільярдах західної допомоги + військовому податку, який 8 (!!!) років збирається з кожного українця – доволі дивно, коли прості люди надалі продовжують випотрошувати свої заощадження, тоді як олігархат перечікує на Монаках і Женевах, а держава в ручному режимі й без звітності рулить бюджетами в сотні разів більшими, ніж ті Байрактари.

Готовність жертвувати – похвальна й чудова. Але це оголює недієвість держави. Монопольна відповідальність за безпеку й війну лежить лише на ній. Для того держави й створюються. Коли ти робиш замість держави її пряму роботу – це робить її лінивою й атрофованою.

Не бачу жодної підстави для радощів. Відкрити / Коментувати

2022-06-23 21:58:06 Я можу щедро розсипати навколо тисячі вітань з нагоди статусу кандидата в члени ЄС. Але я волію розсипати навколо тисячі завдань.

Бо статус кандидата означає величезну роботу над нашою відсталістю й ретроградністю в багатьох питаннях. Я б дуже не хотів, аби вступ в ЄС наші люди розцінювали як щось автоматичне. Ні. Суспільству треба попрацювати над собою й своїми стереотипами, а державі – над капітальними реформами не для галочки, а для світоглядних безповоротних змін.

Інклюзія неповносправних; екологічне мислення; ліквідація олігархічних монополій; повна свобода слова замість «марафону»; запуск антикорупційних розслідувань проти топ-службовців; перезапуск судової системи; права меншин; перевантаження Конституційного Суду; боротьба з аудіопіратством; детінізація економіки; повага до свободи самовираження кожної особистості…

Це – далеко не вичерпний перелік усього того, над чим доведеться попрацювати. Я завжди вважав: світоглядні зміни в Україні можуть відбутися лише через тиск зовні.
Суспільство занато ліниве й зіпсуте совком, а держава занадто корумпована й самозбагачувальна, аби самим ставати кращими.

Кандидатство в ЄС я розцінюю як необхідний ультиматум, який змусить лінивців зарухатися. Нарешті. Відкрити / Коментувати