Ostap Drozdov

2022-08-30 20:22:06 Холуї не дремлють. У першому читанні слуги малоросійського народу за підтримки ОПЗЖ і парламентського болота проголосували законопроєкт, яким повністю відновлюється руский язик на ТБ і радіо.

Холопи з монобільшості відкрили всі шлюзи перед московським говором.
Можна буде вільно порушувати мовні радіоквоти.
Знімається заборона на пісні рос.виконавців.
Ліквідовується чорний список рос.артистів, і вони вертаються на екрани і в етери.
Також вертаються всі рос.фільми (про ментів і другу армію в світі).
Також піде показ фільмів рос.мовою без перекладу.
Вертається безлімітний окупантський продукт на ТБ і радіо.

Лобістом мовного перевороту є московський попихач Потураєв. Сурков, колишній помічник путіна, у зламаному хакерами листуванні називає Потураєва вельми екзотично: «точка входа».

Нікіта був у верху списку тих, кого кремль бачив перспективним контактом, зацікавленим у співпраці. Як бачимо, під час війни шикарно відпрацьовує. Зараз він хвацько закручено буде пояснювати, що там усе не так. Але на практиці буде якраз так.

Легальне заведення рос.язика на всі медійні рівні знецінює війну. Язик окупанта, який литиметься з кожної праски, робить національний спротив беззмістовним. До 21% окупованих територій додасться 100% окупованих етерів.

Цей закон під час війни з росмовним ворогом дорівнює валуєвському указу. Точка безвиході. Відкрити / Коментувати

2022-08-30 17:37:21 Нині 36 років святкує Максим Бережнюк.
Глядачі Lviv Music Room згадають його по оцьому відео. Максим є творчим натхненником гурту The Doox, який став без перебільшення моїм вау-відкриттям.

Максим Бережнюк – фанат і гуру народних духових інструментів. Один із небагатьох віртуозів, який опанував понад 50 інструментів (сопілка, денцівка, дводенцівка, окарина, телинка, пан-флейта, дримба, кавал, флояра, бансурі, ней, ріжок, хулусі, баву, дуда, гайта, сакпіпа, шалмей, цинк, дудук).

Гурт The Doox два роки тому дав потужний онлайн-концерт на Lviv Music Room – власне, уривком із нього я привітаю Максима з уродинами.

Спочатку ви почуєте акапельне виконання народної пісні з максимальним збереженням автентичного голосовидобування, і одразу за цим – смачний етно-рок. Відкрити / Коментувати

2022-08-30 13:43:21 Лисе одеське яєчко Геннадій Труханов – проти знесення пам'ятника імперській курві Єкатерині Вторій, яка зруйнувала Січ, закріпачила українців, але одеситам нравицця.

Прошу звикати. Ще не заговорили харківський, криворізький, миколаївський, дніпровський, нікопольський, кропивницький та інші ватні-напівватні мери. Які оце зараз набирають собі балів під шумок – але коли дійде до діла, то увімкнуть старі й перевірені стоп-крани опирання всьому українському.

Труханов для всієї цієї лінійки русифікованих градоначальників у в’язаних шапочках придумав нову мульку-відмазку. Тепер услід за одеською головою всі інші голови почнуть торочити: ми - не проросійське місто, ми – інтернаціональне.

І нічо ви їм не зробите, бо вони пережили ракетні обстріли й мають моральне право нести високий стяг русо-інтернаціоналізму. Грядущий крен у бік інтернаціональної самосвідомості всього південно-східного поясу країни – це фактична легітимація змосковлення як статусу-кво.

Ідея інтернаціоналізму – співпраці націй во ім’я добра – завжди використовувалася загарбникам як задурення народів і підміна понять. Зауважте, в Одесі творили представники понад 120 національностей – але трухановці бережуть пам’ятники не їхнім світочам, а лише руским (Катька, Гагарін, Пушкін тощо).

І так по кожному місту: їм розходиться на русофілії. Інші національності – для галочки. Ось чому так званий інтернаціоналізм – це обман. Насправді все впирається у збереження ворожої топоніміки та спадщини.

Захищатимуть їх мери, які під шумок війни покращили свої репутації, але лишили гнилими своє нутро. Відкрити / Коментувати

2022-08-30 09:39:11 Ейфорія стосовно активного контр-наступу ЗСУ видає дилетантуру з головою. Я далечезно-далекий від воєнних справ, та навіть при всій профанності мені ніяково і навіть соромно чути оці примітивні «Давай Херсон, давай Крим» і в тому ж дусі.

З позиції стадіонного глядача, ніби за матчем якимось, це виглядає дуже нешанобливо – всі ці «ми прорвали перший редут оборони, ану-ка піднажміть, хлопчики!». Чесно, хочеться в рило за таке дати, бо всім цим уболівальникам ще сємок бракує для повноти картини.

Або ці вічні жіночі розчульно-немічні заклики падати на коліна і весь день молитися, читати тропарі й кондаки недільні, а також коліноприклонні акафісти до Архистратига Михаїла та інших пресвітлих заступників. Ризикну сказати, що на війні боги закриті на ремонт.

Із позиції ура-шапкозакидательства не варто пустословити на тему наступів, контратак і відвоювань. Це в якійсь мірі принижує геройський чин наших захисників, яким кожен метр уперед дається титанічною ціною. Не певен, що коли-небудь наші герої спроможні будуть вербально описати це пекло.

Краще послухати професійних військовиків, які на хлопський розум тлумачать, що всі наступальні дії армії мають підвищені загрози життю. Це не азартні змаги, не чемпіонати з призовими місцями, не турнір на кращий підбадьорливий вигук із тилу.

Треба тримати марку. І цінувати кожен метр, орошений еритроцитами наших воїнів. Справжня підтримка не може перетворюватися в сліпе давай. Можна дати хіба тягла. Відкрити / Коментувати

2022-08-29 20:58:06 Це інтерв’ю для каналу Свіжа Історія було записане до героїчного вознесіння херсонського зрадника ковальова. Але про нього там згадувалося. Частіше треба накаркувати.

Мене запитували про смерть телебачення, Гордона, Кісєльова та іншу русифікаторську клоаку. Не маючи ні найменшої охоти всує згадувати весь цей медіа-гербарій із породи лускокрилих, довелося все-таки пригадати, чим усі ці 20 років займалися всі ці росіянці - чи часом не накликанням війни?



Відкрити / Коментувати

2022-08-29 17:49:11 Сьогодні – День пам'яті захисників України. Цей поминальний день новообраний кавеен запровадив у 2019 підкреслено й демонстративно маніпулятивно у прив’язці до Іловайської трагедії.

Це було зроблено свідомо, тому навіть у такому благородному почині, як ушанування пам’яті всіх полеглих у війні, закладена нездорова підколка (цілком у стилі великоасфальтних какіразніц зразка 2019).

У геббельсівщині це називається інструменталізація горя. В це грають лише бєзпрєдельщики. Хочете поставити крапку в цій кривавій біді – повнота влади дозволяла це зробити. Але провальну з погляду воєнного стратегування подію отак перетворювати в усенародне смакування прорахунків із натяком на зрозуміло кого – підленько.

Бо минув час, і Іловайськ став мініатюрою в порівнянні з тим же Маріуполем та азовцями. Може, день здачі Півдня варто проголосити національним днем щорічної жалоби? Або день відведення військ із Золотого. Або день закриття ракетної програми по лінії Міноборони. Або день захоплення Запорізької АЕС ухвалити щорічним днем йодиду калію-125.

У політичних цілях інструменталізувати горе – річ остання для останніх. Іловайськ треба пам'ятати й розслідувати. Як і теперішні про…би в незчисленно страшніших виявах. Бо не одними тріумфами пишеться перемога. Відкрити / Коментувати

2022-08-29 13:54:06 Ці дві начебто різноорбітні теми я хочу об’єднати в один допис не через лінощі, а через їхню наочну показовість.

Убивство зрадника ковальова там.
Переслідування генерала Кривоноса тут.

Не хочу електронну шпальту тратити на херсонського колаборанта. Маю повне право зловтішатися, бо перше, що зробив цей виродок, - усунув мене з 4 каналу. Більше нікого не рухав. Розходилося йому, щоб вата могла спокійно готуватися до окупації. Отаких-от слуг народу ми мали перед війною.

До чого тут генерал Кривонос?
Слуги – майстри з усування. Це в них така корпоративна риса, розвинута до непристойних «пунктиків». У політичному тераріумі України ми бачили дуже різних шакалів. Там умудрялися співіснувати навіть мастодонтові важкогабарити, і кожному вдавалося виборювати свій куток. Але не ці. Ці мають бути єдиними.

До чого тут генерал Кривонос?
Наші партизани в умовах ворожої окупації усувають ренегатів. А деякі хлопці тут, в дистильованих умовах одновладдя, усувають тих, кого навпаки залучати треба до оборони.

Не в майні діло. А в критиці по ділу. Так діло не піде. Так не можна. Відкрити / Коментувати

2022-08-29 09:20:14 Цей грьобаний совок ніколи не закінчиться. До Дня Незалежності, оказується, за старою звичкою і в гірших традиціях роздачі орденів за дружбу й лояльність Банкова озолотила дощем державних нагород усю свою придворну шайку-лєйку.

Орден князя Ярослава Мудрого отримав Олександр Богуцький, багаторічний медіа-смотрящий від Пінчука.

Орден За заслуги І ступеня отримали: фанат кірілла Усик, коломойський ведучий Юра Горбунов, два невідомі нікому спецкори 1+1 і, тільки не смійтеся, Іван Хутірний – головний консультант Департаменту держнагород (сам себе вписав у список чи як).

Орден За заслуги ІІІ ступеня отримали: кварталівці Жека Лисий Кошовий і Олександр Пікалов, евакуаційна віце-прем’єрка Верещук, цифровий віце-прем’єр Фьодоров, одіозний міністр інфраструктури Кубраков, ковідний міністр Ляшко, міністр МВС Монастирський, прокурор у справі Надії Савченко О.Банник. А ще - Вєрка Сердючка, Віталька Козловський, Мірзоян, Півоваров, Скрипка, Піанобой, Пономарьов і кілька закадрових працівників 1+1.

Орден княгині Ольги ІІІ ступеня отримали: Наталка Могилевська, Злата Огнєвіч, Роксолана, Тарабарова, ведуча 1+1 Раєвська (не знаю такої).

Вважаю аморальною цю роздачу призів своїм пажам і фрейлінам. У час війни державні нагороди мають отримувати лише люди, напряму зав’язані в війну.

І взагалі – галімою совдепією тхне від усіх цих дуполизних звань. Відкрити / Коментувати

2022-08-28 21:33:06 Традиційно щонеділі – музична розвантажувальна пауза. Прозвучить Ой по горі роман цвіте. Причому акапельно.

Роман – це ромен, тобто простонародна назва ромашки. Багато хто вважає цю пісню народною – та насправді вона шевченківська. Автор слів – Тарас Григорович. Ця поетична замальовка присвячена приятелю Федору Черненку.

Якраз на його квартирі щонеділі збиралася укр.громада Петербурга. Після смерті Шевченка вся його домашня бібліотека була передана на зберігання саме Черненку.

Пісню Ой по горі роман цвіте виконує Андрій Підлужний – знаний композитор і співак, засновник легендарного гурту Нічлава Блюз. На початку війни Андрій вступив до лав 44 окремої артилерійської бригади імені Данила Апостола.

А шевченківську народну пісню Ой по горі роман цвіте Андрій Підлужний заспівав акапельно, без супроводу, на сцені Львівської Опери під час концерту пам’яті Владіслава Левицького, в цілковитій тиші, під завмиральне пульсування самого часу. Відкрити / Коментувати

2022-08-28 17:45:20 Мав нагоду в етері ГІТ (Громадське Інтерактивне Телебачення) пройтися по новонавернених патрійотах і нагадати, що, як не крути, доведеться під ніж пустити олігархат як такий. Бо він, поки не знищений і незнищенний, - запорука поразки.

У країні-переможниці не може бути місця олігархічній моделі. Й як би заяложено не звучали ці заклики, від них нікуди не дінешся. Виборена, відвойована, відстраждана, але міцно олігархічна країна – явно не варіянт.

Пошук «хороших олігархів» рівноцінний пошуку «хороших руских». Нема таких.
Це лише одна з тем мого виступу на ГІТ. Ділюся посиланням


Відкрити / Коментувати