Українська поезія📖

2021-01-24 19:09:03 Я тебе не люблю
 
Я ніколи тебе не любив.
Це лиш тільки гормони, горілка і кава.
Грім ударив зненацька
І блискавкою засліпив
І здалося на мить,
Що це зірка щаслива упала.
 
Я тебе не люблю...
Я ніколи тебе не любив.
Просто взяв що тоді
Опинилось мені під рукою.
Випадкове весло
І мій човен кудись понесло,
І за зіркою я загадав
Хай пливе...
Тільки поруч з тобою.
 
Я тебе не люблю...
Я ніколи тебе не любив.
Це лиш відблиски суму,
Тільки відзвук юнацької мрії.
Просто зірка дурна
Поламала мій спосіб життя.
Ми зустрілись намарне,
Лиш початок був вартий надії.
 
Я ніколи тебе не любив.
Недоцільно, ніяк.
Все в нас різне, все проти.
Не варто... не треба.
Це лиш дим у очах.
Випадковість - це жах.
Kраще йди і забудь мене швидше.
Так краще для тебе.
 
Все чудово, іди.
Най щастить без біди.
Я ніколи тебе не любив.
Всім так легше тепер буде жити.
...
Він гарніший і край. Прощавай.
Я ніколи ...
Не можу без тебе ...
 
Лишися…
 
Юрко Покальчук Відкрити / Коментувати

2021-01-23 22:43:52 Оксана Забужко:

«Сьогодні - 100 років від дня вбивства Миколи Леонтовича. І, за збігом, - 130 років Павлу Тичині. Тож хай тут побуде цей Тичинин, не публікований за життя, вірш-голосіння, написаний невдовзі по смерті товариша.»
---------------------------------------

"Микола Леонтович говорить: - Лежу. Сам. Прострелене серце зотліло. О як земля поволі опадає - в труну, на мене: тепер ти мій! Так: грудочка по грудочці: тепер ти мій! Земле, - кажу я, - а коли ж я та не твоїм був? - Мовчить земля. Лиш нагорі, я чую, - пісня. Лиш нагорі, як прислухатись, ледве чути спів: Ой пряду, пряду. То дружина в сусіда мого, який увечері прийшов додому, наспівує тихенько: Ой склоню я головоньку на білую постілоньку - може ж я засну... І ледве доторкаючись руками до вервечок, заколисує дитину. А сама ласкаво скоса на чоловіка поглядає... Така ж бо знайома мені та пісня - пісня вечорова (ох, тут в могилі нема ж ні вечора, ні ранку!). Пісня та лине до мене, уривочками долітає, а я все вгадую - чия? І хто її на ноти поклав? Вона ж така мені знайома, а я її й на голос не зведу, - землею засипаний, на голос не зведу, - спатоньки хочу..."

Павло ТИЧИНА

1921 Відкрити / Коментувати

2021-01-23 13:37:29 Я сказав тобі лиш слово —
Вколо ж шум який піднявся:
В небі сонце задзвеніло,
Гай далекий засміявся.
Подививсь я в твої очі.
Стиснув руку в любій муці.
Білі гуси ген за ставом
Розлетілися по луці…
Заглянув я в твою душу.
До серденька притулився.
Бачу — вишні розцвітають.
Чую — тихий спів полився.
Ах, це десь весна танцює,
Розтопивши білу кригу! —
Переповнений любов’ю,
Я одкрив кохання книгу.

Павло Тичина Відкрити / Коментувати

2021-01-21 15:33:06 Обніми мене руками,
Пригорни мене крильми,
Вкрий цілунками-листками,
У свій сон мене візьми.

Спи спокійно до світання,
Не тривожся, не будись,
Щоб тривало в сні кохання,
Мов на явині колись.

І вчини, щоб з того мління,
Замлівання, сновиття,
Маревіння, сновидіння,
Не вернувсь я до життя.

Павличко Відкрити / Коментувати

2021-01-18 13:07:59 Вона не знає як я її люблю,
А я не маю слів, аби все сказати,
Але щоразу, коли вона вже і тут,
Мені до неї хочеться промовляти
Мовою снігів лагідних, світанків ясних,
Мовою пісень щирих, поезій високих,
Аби знала вона, що серед людей усіх
Лише вона мій вогонь й неспокій,
Лише у ній все слабке моє і хоробре,
Вона не знає як я люблю. І добре.

2021

Сергій «Колос» Мартинюк Відкрити / Коментувати

2021-01-16 12:54:50 "Я не кіборг – я вчитель історії.
Я багато читав про війни.
Тут таких, як я, – тисяч сто. І їм
дуже хочеться бути вільними».

«Я поїхав туди, де ціляться,
хоч ніхто мене не просив.
Я не кіборг – я хлопець із Вінниці.
В мене скоро народиться син».

«Кажуть, кожен тут буде, і був, і є,
хоч соромляться – всі герої.
Я ж не кіборг – удома я був водієм
і ніколи не чистив зброю».

«Ми за тих, хто далеко десь там, внизу
божеволіє від напруги.
Я не кіборг – я плачу, коли несу
покалічене тіло друга».

Що нам культи осіб і чужих богів?
Вся країна із дня у день
тихо молиться не за кіборгів –
за звичайних своїх людей.

(2014)

Тетяна Власова

___

16 січня — День пам‘яті захисників Донецького аеропорту. Відкрити / Коментувати

2021-01-15 23:04:52 Як білий дух, метався сніг,
І раптом склав блискучі крила,
І знемощів, і ничма ліг...
Невже звестись йому несила?

Здавалось, тільки на часинку
Лицем припав він до землі;
Здавалось, вітер оддалі
Його підніме, як хустинку.

Аж ні! Упавши на бур'ян,
Лежить холодною марою,
І ним побілений курган
Його здається головою.

Ну що ж? Плямуйте ніжне тіло,
Топчіть одеж його срібло,
І ріжте полозом, і сміло
Клейміть незаймане чоло, —

А він, коли настане час,
Вмить перекинеться потоком
І дзвінко посміється з вас,
Зливаючись з Дніпром широким.

Володимир Свідзінський Відкрити / Коментувати

2021-01-15 10:44:06 + + +

Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу.
Навіть більше – їхня самотність для них і є головною.
Тому хай буде пора, коли їм важливо буде збиратися разом.
І хай цю пору вони називають, скажімо, зимою.

Доки чоловіків тримає тепло ведмеже,
доки жінки тихо звіряються книгам,
хай у них буде межа, за якою все буде як вперше.
І хай цю межу вони, скажімо, називатимуть снігом.

Доки тут ще діється щось незвичайне,
доки я сам бодай чимось тут володію,
треба їм дати що-небудь радісне і печальне.
Радісне і печальне. Скажімо, надію.

Жадан Відкрити / Коментувати