2021-06-03 11:15:20
знаєте, постійно чогось та й не вистачає у великих містах, котрі користуються попитом у провінційної молоді з амбіціями. найчастіше – грошей, простору, спокою, тиші, людяності, зірок. звичайно ж, зірок і грошей найбільше. я ж бо це знаю чи не найкраще, адже втілив у життя дитячу мрію: став астрологом. перша професія, котра прозвучала чітко з моїх уст з прийменником «я» та дієсловом «хочу», що й стало результатом сьогоднішньої моєї бідності, інтроверсії та ін.
коли стаєш науковцем, то крім величезної макітри нікому непотрібних сучасних знань у тебе більше нічого і немає, хіба що копійки, котрі соромно віддати жебракам на вокзалі. і ти пензлюєш собі нічним містом з роботи, бо вже остогидла і обсерваторія, і колеґи, і всі ці меркурії і марси, так от, пензлюєш ти собі, і дивишся на небо. а на небі – хіба полярна зірка. за це я ненавиджу Теслу і всі ці ваші комунальні підприємства. у мене забрали мій друшляк, через який макаронами стікала до мене сила і наснага, така необхідна під час чергових нічних походів.
на третьому-четвертому курсі після зустрічі з колишнім однокласником я прийняв дипломатичне рішення: почати сильно бухати. пив тільки найдешевше, найсмердючіше пійло, для того аби свою ущербність підкреслити. закушував чорним хлібом. на свята хліб підсмажував і додавав «12 овочів». коли я його зустрів у кафе в шикарному піджаку зі сракою якоїсь шмати в шкіряній спідниці, мені стало сумно, і рішення це з’явилось саме по собі. знайте: людина, котра працює в сфері науки, і котру, можливо, згадають лише в одній строфі підручника, напишуть в газеті «сільська правда» статтю, або чиє прізвище навіть не містить гіперпосилання в вікіпедії, дуже багато п’є. відмовляю в попойці навіть колеґам, хоч це і люди, з котрими можна собі подискутувати досить плідно, використовуючи нікому не потрібні знання, яких у нас вагон і маленький візочок.
життя схоже на казку, тому що люди котрі заробляють багато грошей і народжують дітей, як лабораторні щури, (до 800 ос./рік), навіть не задумуються, що хтось вивчає хімічний склад планет і зірок, живе в однокімнатній квартирі, котра назавжди просочилась запахом смерті моєї баби, та й очікує, коли ж це хуйне, (вибачаюсь, не втримався), на сю гнилу і паршиву планету яка-то комета для закінчення усієї цієї неймовірної казки.
коли мені казали про зарплату, подальшу життєву путь, час, згорблені пози над книгами – мені було чхати. я п’яний лежав і дивився на прекрасне зоряне небо, котре обіймало мене, ткало теплого пледика, заправляло в боки, а місяць я собі брав за подушку. приємно було. зараз коли напиваюсь на вулиці, то мовчки лягаю на лавку, дивлюсь в небо і бачу хіба що віддзеркалення усіх цих оранжевих і синіх ліхтарів, котрі цілу ніч жеруть електроенергію і наші з вами податки. дуже складно зорієнтуватись в Києві, наприклад, коли - ніч, а коли - день.
кілька разів, коли алкогольне рандеву моє досягало неймовірного розмаху і виходило на кульмінацію, я писав петиції з приводу введення години для споглядання зірок, коли усі міські електромережі вимикаються і на вулиці темно. а я не користуюсь соц.мережами, тому ніхто мою ідею так і не підтримав. та й усе одно було, якщо чесно.
під час чергової білки я прийняв рішення втекти в ліс, де ловить вайфай і стати астрологом. я все одно в зірках більше дупля ріжу ніж ті дури солом’яні, а людей обманювати за їх же бажанням не так то й важко.
так от, якщо хтось це читає, то знайте, мене можете не шукати, хіба що знайдете популярного астролога, котрий аскетує десь в українських лісах чи горах.
P.S. Директор мій – підарас і кінська сперма.
338 views08:15
П
