2021-05-23 22:28:31
не знімаючи навіть одягу,
хтось стане у передпокої
мокрим нічийним псом,
слідячи на підлозі.
його черевики били,
звідусіль летіли камèні,
кров мішалась зі слиною,
хвіст щемили безжалісні двері.
він залізе в собачу петлю,
спогадів карусель і вражень,
підкосить лапи ламкі востаннє,
підморгнувши вулиці на прощання.
тихо дивиться місяць в монокль,
інспектує людські сновидіння.
малює дощем косі лінії,
сипе листя в калюжі осіннє.
пес, уже молодий чоловік,
радісно встане і посміхнеться.
нам усі ці часи брехали:
бо сміється не зовсім останній.
той, хто помер, найгучніше сміється.
340 views19:28
П
