Get Mystery Box with random crypto!

попільничка

Логотип телеграм -каналу popilnychka — попільничка П
Логотип телеграм -каналу popilnychka — попільничка
Адреса каналу: @popilnychka
Категорії: Тварини , Автомобілі
Мова: Українська
Передплатники: 429
Опис з каналу

Чат: https://t.me/piskogendelyck
Менеджер: https://t.me/vasylgnyda
Зв'язок: @gestorbenbot

Ratings & Reviews

3.33

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

1

4 stars

0

3 stars

1

2 stars

1

1 stars

0


Останні повідомлення 15

2021-12-24 15:45:08 ​​....а ось на стіні навпроти мене моя тінь: чекає, поки я ляжу спати, аби знову присмоктатися до мене пиявкою і шепотіти мені на вухо різні казки та історії, щоб у мене не було більше часу слухати когось іншого, хіба зрідка переказуючи ті страшенні анекдоти: але що не намагаюсь повідати комусь їх, то ніхто не розуміє ні те, якою я мовою розмовляю, ні що означає моя жестикуляція під час розмови.
тихо підкрадається тоненький, мов місячний серпанок, свист у вухах. вони з моєю тінню заручені, а що обидва діють на моє аудіальне сприйняття, то мають доволі багато спільних тем «поговорити» за моїм ранковим чаєм, нахабно користуючись моєю гостинністю.
коли сидиш отак сам- компанія здається доволі приємною, ще й думаєш, що ніколи не проміняв би ні на кого. але щодня, коли приходиш з холоду потаємних міських вуличок – стається одне й те саме. повільно-повільно ніч повертає до тебе дзеркало, аби ти потонув у своїх очах, аби згадав хто ти є, як тебе звати, і чому ти тут.
і ти не хочеш. і кричиш про допомогу. і кидаєш в нього каміння, і закриваєш очі, а простирадла віддирають руки від твого лиця і ти вже волаєш неземним гласом, але все одно дивишся в дзеркало, починаєш судомно сміятись, вдихаючи забагато повітря, і підіймаєш очі на картинки Адама та Єви на ванній кімнаті, котрі свідчать, напевно, про те, що земний рай – це ванна, а боги наші – це комунальники...
74 views12:45
Відкрити / Коментувати
2021-12-24 15:43:10 я з істеричним сміхом, перестрибуючи по три-чотири сходинки за раз, чіпляючись за перила червоними від холоду руками, котрі місцями потріскують, вимащуючи мій яскравий помаранчевий светр вишневим варенням, відкриваю ривком двері, так само різко закриваючи їх і глибоко дихаючи, сповзаючи повільно по стінці. і сміюсь, сміюсь дуже голосно: так аби почули сусіди, аби полопалися крихкі укріплення моїх перемерзлих губ, аби упала морозна тінь зими з мого брудного волосся і тепло газових квіток нарешті заколихало у своїх обіймах.
сиджу так і далі, поки не згадую, що в кишені обважніло лежить пачка цигарок: дістаю, підкурю, і сиджу вже з маленьким каганцем, котрий вихоплює при глибокій затяжці з темряви усілякі різні предмети: картину Адама і Єви, котрі висять на дверях до ванної кімнати, певно, сигналізуючи, що гаряча вода – це ще рай на землі, котрий у нас можуть забрати тільки комунальники за несплату і борги, ящики, повні слоїків з огірками, ненародженими немовлятами, фантастичними звірятками та людськими очима, чорне вікно у невідь, поплямований вишневим варенням светр, палець в шкарпетці, котрий злодійкувато, ніби щур, виглядає з дірявого кросівка.
я не перестаю посміхатись і на всі груди дихаю морозним повітрям прокуреної кухні, впиваючись нестриженими жовтими нігтями у свою тлусту, суху, ніби пергамент, шкіру на долонях. мені не хочеться вставати, мені не хочеться дивитись на себе у дзеркало, чи знати напевно, що я все-таки існував у будь-якому з цих вимірів, (а так точно що в цьому), тому я сиджу далі і слухаю, як нічними метеликами стукається завірюха до мого вікна. іноді я думаю її покликати, аби квартиру замело білим-білим пінопластом, як тим, котрий ми з хлопцями в дворі розламували, коли стало модним утеплювати стіни будинків, і зими тоді були сніжними. і зараз зими сніжні, бо ми впустили її до свого життя і прийняли усім серцем, то от вона тепер і сипле подрібненими метафорами мертвих поетів на наші гарячі голови і холодні руки.
посміхаюсь загадково сам собі, кутаю долоні в светра, заходжу в кімнату і вмикаю пічку: за моєї відсутності тут багато чого змінилось. по-перше, мороз дійсно добряче обсів це житло, коли видихаєш – помічаєш, як пар клубочиться навколо тебе красивими снопами примарного сіна. по-друге, лівий кут біля вікна обсіли біси, з котрими у нас була угода: якщо вони не приходять восени, то взимку все ж буде ціла навала, і буде їх тут стільки, що місця буде мало. ну а я що, вони коли мені це запропонували, то я, в принципі, і не був дуже сильно проти. вони оплачують оренду квартири, а я комунальні послуги. оплата відбувається наступним чином: виривають людину з минулого, ставлять переді мною, а я вже що хочу те й роблю: на те, як то кажуть, моя воля. а живуть вони в моїй голові зазвичай, то ж місця в кімнаті маю достатньо. а що зараз вони в кутку всі – це я тут не був давно і інколи в голові так закипає, що вони вистрибують охолонути трошки.....
80 views12:43
Відкрити / Коментувати
2021-12-19 13:32:20 прокидайся!!!
миколайчик приніс тобі під подушку ніхуя, дулю з маком і два грама курячого гамна!!!
108 viewsedited  10:32
Відкрити / Коментувати
2021-12-15 14:10:47 ​​коротше, поки не забув і мені це не лінь публіканути: приходьте послухати мої віршики у Львові цієї п'ятниці. там ніби має бути загалом цікаво, бо фестиваль молодого мистецтва, круто, бла-бла-бла. (текст на афішу не мій)



можна спостерігати, як всі довгі дороги водночас короткі, і апогеєм цього спостереження стають відлуння людей в трюмах кораблів, що пливуть через атлантичний океан; або відлуння танків полковника флапи; або відлуння тих, що лежать на спині/сидять у вікнах/стоять на балконах і терасах і дивляться в зоряне небо.

трансфіґурації: 17.12.2021, 19:00, щоякнай, фестрепаблік, корпус 10 (?)
47 views11:10
Відкрити / Коментувати
2021-12-13 21:22:31 ​​таке буває, хто зна, чи часто, але ти сидиш цілий день в тісноті власної свідомості, в душній черепній коробці, котра провітрюється хіба зрідка, і то, за допомогою деструктивних занять котрі не приносять ні тобі, ні твоєму організмові користі.
сидиш і дивишся на себе, обводиш зміни вчорашнього відображення в дзеркалі: ага, сьогодні у мене перестав горіти вогник в очах. чи так було вже давно? наркотики і алкоголь вимивають шумом прибою пейзажі спогадів, намальовані на піску великим пальцем ноги. заходиш у солону воду хвилинних насолод і незмінних розваг, колупаєш ножем нарости молюсків-звичок, колупаєш до крові своє втомлене і чисте тіло, а вони ще сильніше присмоктуються, напившись томатного соку з краників безповоротного кінця і щоденної маленької смерті. у висновку, все ж, розумієш безглуздість ситуації і пірнаєш з головою, намагаючись затримати дихання настільки довго, наскільки це взагалі можливо, щоби власні думки про самого себе звучали м'якше і тихіше. коли дихати стає важче і важче, то виринаєш, відсапуючись, слухаєш писк у вухах і дзюркотіння води, котра скрапує з кінчика твого носу в басейн учорашнього дня.
вилізаєш, навколо зібрались якісь люди: або вони на тебе всі дивляться, думаєш ти, або їм на мене абсолютно все одно. думаєш про це, але очі підняти не наважуєшся, йдеш дивлячись собі під ноги, і хочеш випити. два сірнички несуть тебе автоматичну до столу, де лежить купа сміття, банки з недопитим пивом, недопалки, попільнички, бортики від піци, якісь таблетки. береш пиво, падаєш на диван, повертаєш голову і зустрічаєшся з нею очима. хочеш послухати, але з рота виривається тільки оте "ш-ш-ш", тому виходить просто жахливо. "колись я вивчу мову німих і буду спілкуватись голосовими повідомленнями", надувається бульбашка думки всередині тієї черепної коробки. проблеми в тобі приємно лоскочуть мозок, направляючи останні ресурси розумової діяльності на пошук способу вирішити ці проблеми, або ж силу для того, аби поховати їх заживо. маленькі щоденні смерті.
сидиш, до когось посміхаєшся, хтось шипить тобі на вухо, розстібує ремінь на штанах і стає на коліна. спальня приємно теплить червоним на стіни, на тебе, і на її волосся. з байдужим лицем дивишся, видаваючи стогони, ніби вчився в акторському і пішов працювати в порноіндустрію. "прокидаємось, за п'ять хвилин ваша станція", чуєш в навушниках і відкидуєшся на спину, поки вона знімає з себе і тебе одяг, а вже потім робить усе, щоби досягти своєї мети і допомогти тобі в вирішенні нерозв'язаних прикладів та рівнянь. кар'єристка. вона витирає серветкою губи, цілує на прощання в шию, щоб забрати з собою хоча би трошки аромату твого одеколону, і втікає. одеколон подарувала мама, і коли ти ним духаєшся, то постійно про них думаєш: або про тих, хто забирають разом із своїми речима і довірою трохи твого запаху, і про матір.
підводишся на підлозі посеред картонних коробок зі служб доставок, битого скла і брудного одягу. дивишся з надією у вікно, а вона гасне, як сірник: темно, хоч в око стрель, тільки сніг відблискує світлом зірок і місяця. усе знову повторилось, еге ж?
дивишся на годинник: через кілька годин почнеться новий день, а потім ще один, і ще, і ще один. а коли дні перестануть народжуватись, то ти все одно прокинешся, тому що така непотрібна і зайва звичка жити залишилась з минулих років.
30 views18:22
Відкрити / Коментувати
2021-12-13 16:14:31 іноді настає такий настрій, і хоч я й стараюсь минуле забувати і не носити його з собою, але іноді хочеться поностальгувати, як усе ж було насправді і порівняти з тим, як є зараз.

чи на жаль, а чи на щастя, попільничка допомагає у цьому дуже сильно. ця частинка мого серця і того що є всередині, відкрита вам, то ж ви теж іноді можете залізти кудись дуже далеко, якщо захочеться, і подивитись на тодішні мої невпевнені і тихі кроки.

і коли дивишся на все оце що написано, пожартовано, переспівано, прослухано і пережито, то можеш сяк-так і зліпити якусь картинку, від чого стає чи то приємно, що люди про тебе знають з якихось отаких речей, чи то сумно, бо іноді розумієш, що звик з людьми спілкуватися саме так. нещодавно навіть сказали, що слідкують за моєю діяльністю на каналі, щоб перевірити, чи я взагалі живий, лол. тому, напевно, коли я сиджу і передивляюсь хто на мене підписаний, аватарки дивлюсь, то, це, напевно і є для мене спілкуванням, котрого я потребую, ну і на цьому все закінчується.

так от, дякую що ви дивитесь на те все, а комусь ще й навіть подобається.
72 views13:14
Відкрити / Коментувати
2021-12-10 10:10:20 коротше кажучи, київці і кийовки, якщо ви хочте побачити мою мармизу – збираємось на майдані незалежності в середу о 16:00 біля глобусу. побачимось!
87 viewsedited  07:10
Відкрити / Коментувати
2021-12-10 01:32:10 київ, я на тиждень у вас, ви знаєте, що робити
56 views22:32
Відкрити / Коментувати
2021-12-08 00:14:59 ​​у воді
турботи
важкість
шлункових спазмів
залиш

милом
зітри
вичищай
слова вчорашьного
дня

дзеркало
покаже
хто ти
або ким ти не є
вже

постіль
що роз-
простерла
обійми свіжі
і бажані


сон.
120 views21:14
Відкрити / Коментувати
2021-12-06 16:39:54 ну і це теж можна відмітити, будете хоч знати як в кумпанії тости говорити.
68 views13:39
Відкрити / Коментувати