Поясни за Art

2021-06-01 16:03:36 ​​Цей дядько — хрещений батько стріт-арту. Він був першим «тегером» і згодом на світ з‘явився «теггінг», як один з найпопулярніших напрямків вуличного мистецтва.

Cornbread — це прізвисько, яке йому дали в дитинстві.
У 1965 році Даррел Мак-Крей (справжнє ім‘я) був відправлений в колонію для неповнолітніх на 2 роки. Перебуваючи там, одного разу він вирішив поскаржитися на надто твердий і несвіжий кукурудзяний хліб. Він приходив до кухаря знову і знову, намагаючись випросити свіжий хліб, але після чергової спроби отримати бажане — був безцеремонно викинутий кухарем на вулицю. Ті, хто був свідком ситуації, насміхаючись, прозвали Даррела «cornbread».

Вже будучи дорослим чоловіком, він приймає запрошення мера Філадельфії допомагати боротися з вуличними художниками. Це було в рамках програми Anti-Graffiti Network, ніхто й не здогадувався, що завдяки «кукурудзяному хлібцю» ця програма переросте у найбільшу програму по розвитку стріт-арту в США — The Mural Arts Program.

Даррел залишав теги свого прізвиська на вуличних знаках, на парканах, на всьому... навіть на пузі слона в зоопарку.
Він був сміливим настільки, що забігав у літаки президентського класу прямо всередині тегав, коли ще там були всякі селебріті.

Ясно, одного дня дотегався до того, що «шкідника» забрали у відділок за вандалізм. Але поліцейські при затриманні взяли в нього афтограф:)

Що тут особливого, ну писав він своє прізвище на всьому, що бачив.
Але він був першим. І всі ці теги, які ми бачимо зараз на вулицях наших міст — його заслуга.

Хтось скаже «то от хто винен в цьому неподобстві», але роботи Cornbread продаються на топових авкціонах по всьому світі. Сьогодні Мак-Крей працює публічним спікером та адвокатом для молоді. Він проводить мотиваційні бесіди про свою молодість, про те, як він стикався із законом та боротьбу з наркотиками. Відкрити / Коментувати

2021-05-30 23:34:14 ​​Ця картина в мене асоціюється з першими, по-справжньому бажаними зустрічами з сучасним мистецтвом. З тими моментами, коли я вперше давала собі обіцянки вдивлятися, промовляти подумки свої враження, шукати відголоски з власним емоційним фоном. Не просто дивитися, а пропускати через себе. На той момент я обмежувалася кількома словами: страх, відчай, порожнеча... шось таке.
І як же смачно описала цю картину у своїй книзі «Розпад як суть сучасного мистецтва» Кетрін Ку

Френсіс Бекон «Етюд за мотивами портрету Папи Інокентія Х Веласкеса»

Прозора фігура Папи струменіє і рухається, підкреслюючи присутність порожнечі за прозорим одягом. У «Крику» Мунка ми відчуваємо реальний звук - пронизливий, хрипкий крик; але розкритий рот, що приводить в жах на картині Бекона нагадує нам про ті відчайдушні моменти, коли ми напружуємося щосили аби кричати, але не можемо видати ні звуку.
Фігура дуже неоднозначна; ми не можемо з упевненістю сказати, чи сидить Папа за завісою чи перед нею, чи він оточений цією завісою, чи це тільки проєкція завіси, як це зазвичай робиться при демонстрації фільму.
Форма дематеріалізована і психологічно і фізично. Образ одночасно і рухається, і завмер; він одночасно кричить і мовчить; він одночасно закритий в клітці і вислизає з неї, розчиняючись в навколишній завісі, яка справляє враження надто щільної, щоб пройти крізь неї.

У цьому світі вразливий тільки образ. У сучасному мистецтві людина рідко перемагає. Відкрити / Коментувати

2021-05-29 20:13:57 Немовлята, юнаки і тварини як втілення вразливості в скульптурах американки Крістіни Ботуелл.

Вона поєднує скло та кераміку, адже ці матеріали передають поєднання тіла і душі, процеси народження, смерті й оновлення. Скло пропускає світло, відкриваючи весь внутрішній світ скульптурок. Залежно від кута зору й освітлення це внутрішнє наповнення відрізняється.

«Я думаю про ці фігурки як про душі, кожна з яких вагітна своїм потенціалом, а згодом народжує нові, вдосконалені версії себе». — каже Крістіна Ботуелл Відкрити / Коментувати

2021-05-27 18:24:37 ​​Якщо ви слідкуєте за мною не перший місяць то знаєте, що особливою мішенню для моєї уваги являється не просто образотворче мистецтво, а кроссжанрове, точніше – авдіо-візуальне.
Одна справа, коли виставку якогось художника доповнюють близькі до наративу авдіальні композиції іншого музиканта. Але буває й так, що художник і музикант переплітаються між собою не просто як окремі люди в одному приміщенні, а в рамках одного персонажу, одного індивіду, однієї творчої натури.
Не буду згадувати тут імен зі світової сцени, хто спромігся здобути славу поєднуючи в своїй творчій практиці художнє та музичне начало (ну ладно: Кандинський, Девід Бові, Піт Модріан, Баскія, список реально великий). Просто скажу, що на нашій, українській сцені, є один персонаж, якого точно варто задетектити любителям сенсової музики, стріт-арту й неординарної графіки.

Будучи широко відомим у вузьких колах хіп-хоп виконавцем, Віталій Руппельт, він же БРАТ, він же Аппекс останнім часом все частіше й частіше з’являється на радарах художніх подій.

3 червня в Києві, за адресою Межигірська 23/23 відбудеться відкриття його персональної виставки «ап2екс» , яка триватиме три тижні.

Вхід на неї несправедливо безкоштовний, адже крім якісного й сенсового мистецтва Віталія, на відкритті ще буде два класних музиканти – Ghost Cities та WOOTABI Обоє валять ембіент, але перший — романтичний, а другий — експериментальний та розбавлений качовими бітами.

Є ще інсайдерська інформація, що на відкритті Віталій прикрасить стіну закладу муралом (але нікому не кажіть, бо це не точно).

Знайомтеся! Цілу статтю настукала. Поговорила з художником про те, як йому вдається оце все в собі поєднувати і про наратив виставки, яку організовує культурна агенція kontrabass.promo із моєю кураторською допомогою.

Читайте, ну і приходьте обговорити виставку на відкриття.
Івент з деталями ооотут. Відкрити / Коментувати

2021-05-24 15:10:25 Доволі рідко зустрічаються малюнки котиків, які б виглядали не банально. Котики в стилі nihonga — це інша справа.

Художник Норіякі Кавана працює в японському стилі «ніхонга», тобто використовує в малюнках подрібнені мінеральні пігменти, змішені з природним рідким клеєм і водою.
Мяу. Відкрити / Коментувати

2021-05-21 13:27:52 ​​Фото зліва — сучасне мистецтво, автор Рашид Джонсонс, робота «Безіменна розбита юрба», 2021

Фото справа — сучасне мистецтво, акція «Зупинимо сафарі міліції на Подолі», 2021 Відкрити / Коментувати

2021-05-21 11:01:14 ​​Перепрошую, але в нас тут беркут знову б‘є людей. І цього разу — художника. З 2014 постукали.

В жодному районі Києва немає такої кількості безпідставних затримань (за ніч можуть двічі зупинити і намагатися провести обшук) як на Подолі.
А чому?
Бо на Подолі зконцентрована величезна творча і креативна спільнота. Спільнота людей, яка мислить вільно, яка не боїться ГОВОРИТИ сміливо. Людей, які не прогинаються під систему: не дають хабарів, не мовчать коли бачать несправедливість. Людей, для яких зброя — СЛОВО. Але поліція теж має зброю і чхала вона на наші СЛОВА І ПРАВА.

Сьогодні в 11:00 на Хорива 20 пройде мирна акція проти поліцейського свавілля "Зупинимо сафарі міліції на Подолі".
Ось [івент в фейсбуці](https://www.facebook.com/events/4257418744281963?acontext=%7B%22event_action_history%22%3A[%7B%22mechanism%22%3A%22search_results%22%2C%22surface%22%3A%22search%22%7D]%7D) де детально розписаний весь лютий треш, з яким доводилося жити останній рік (хоч напади на Нижньоюрківській ставалися ще в 2015).

Там же, в описі можна прочитати вимоги акції.

FYI гайд як діяти коли зупиняє міліція — тут.

Співробітники культурних закладів, які ставали жертвами силовиків, неодноразово подавали скарги до правоохоронних органів. Однак, насильство над культурною спільнотою не вщухає, і стати його жертвою можна не лише на території закладів дозвілля. Неправомірні дії міліції усіх, хто гуляє по Подолу та виглядає в очах «правоохоронця» неформально. Неправомірні обшуки, підкидання наркотиків, вимагання хабарів, побиття та перевищення обов’язків стали невід’ємним атрибутом міліції.
Остання крапля – в ніч з 18 на 19 травня на перехресті Кирилівської та Мильного провулку було побито та незаконно затримано Дмитра Бугайчука, художника та музиканта, засновника гурту "Дичка", учасника арт-кластеру Кирилівська 47Б, в 50 метрах від репетиційної студії Дмитра, бо «він підозріло виглядав». За це йому розбили голову, душили, не викликали швидку, протримали на місці затримання 3 години в кайданках без укладання протоколу.
Слідкувати за новинами тут.

Перше фото — таке от сучасне мистецтво, картини написані кров'ю, автор Джордан Іглс.
Друге фото — сучасне мистецтво Подолу. Калюжа крові від побиття екс-беркутівцем художника Дмитра Бугайчука.

На події "Зупинимо сафарі міліції на Подолі" відмітилося за 2 доби 7,6 тисяч людей.

Приходьте. Бо хто, як не ми.
Бо сьогодні Поділ, а потім вся Україна. Відкрити / Коментувати

2021-05-20 15:17:33 Навіть Пабло Пікассо носив вишиванку, а ти?

Вишиванки йому дарувала перша дружина Ольга Хохлова (родом із Ніжина) з якою Пікассо прожив аж 15 років.
Художник вважав українські вишиванки дуже красивими.

Для нас, українців, це не тільки особлива естетика, як для іноземців. Це символ єднання, традицій, вибору. Шана своєму корінню.

Традиції буваю дивними, неактуальними, але традиція хоч раз на рік дістати з шафи стареньку, ще вишиту бабусею, чи куплену на урочисті події вишиванку, розглядати взори й приховані символи — прекрасна.

З Днем вишиванки! Відкрити / Коментувати

2021-05-13 14:31:13 Відкрити / Коментувати

2021-05-13 14:30:40 ​​Мій улюблений перформанс Йозефа Бойса
«7 000 дубів»

Спочатку, у 1982 році до виставки «Documenta 7» в німецькому місті Кассель, Йозеф Бойс насипав гору з 7 тисяч базальтових плит. Прибрати її, за задумом автора, можна було тільки одним єдиним чином — посадити стільки ж дубів через всю Європу, від Німеччини і до Росії, супроводжуючи кожне дерево плитою. Художник планував відвідувати персонально кожне місто на шляху і переконувати місцевих жителів самим посадити дуб. Йозеф Бойс пішов з життя раніше, ніж встиг закінчити проєкт. Його соратники, друзі, родичі поступово продовжували висаджувати дерева. Акція розтяглася на кілька років і завершилася в 1987 році.

В чому ідея?
Треба пам’ятати, що Бойс — один з найкращих практиків і теоретиків постмодернізму. Його філософія зводилася до того, що абсолютно кожна людина — творець, що будь-які проблеми людства є проблемами форми, а мистецтво — принципом формотворчості в усіх сферах діяльності. Керуватися ним і означає бути художником. Тому Бойс створював партії, освітні інституції, саджав дерева і розробляв економічні теорії.
Реалізовуючи проєкт «7 000 дубів» він хотів, щоб якомога більше людей брали участь в будівництві майбутнього, щоб міста ставали зеленішими, щоб люди об'єднувались, щоб кожен міг стати частиною творчого процесу — стати художником.

Чому улюблений?
Бойс — провокатор. Він використовував в своїх перформансах дикі елементи: жир, войлок, живого койота і тіла мертвих кроликів. Називаючи себе «шаманом» він звертався до первісного, осмислював війни і протестував.
А «7 000 дубів» — це про майбутнє, про воз’єднання всіх людей заради спільного ТВОРІННЯ. Це вже не про окремий перформанс в постмодерністському стилі, це про життя у стилі постмодерн. Відкрити / Коментувати