2021-03-11 12:56:37
Маленька оаза духовності українських жінок в «собачих» умовах ГУЛАГу.
У багатьох спогадах жінок різних національностей, що перебували в ГУЛАГах чи нацистських таборах, підкреслюється, що українки відрізнялися тим, що цілеспрямовано намагалися наблизити свій побут до нормального: якось вимити, обладнати, впорядкувати і навіть причепурити свої бараки.
Жінки, які опинилися в повоєнні роки у таборах, були засуджені на тривалі терміни (від 10 до 25 років). Це були здебільшого молоді жінки і дівчата з Західної України, так чи інакше причетні до націоналістичного підпілля. Вже тоді вони вважали себе опозицією радянській владі і знали, що навіть за колючим дротом, їх головне завдання — не дати зламати свій дух.
Важко вважати себе частинкою світу, коли ти від неї відірвана, коли немає новин і звісток, коли доступ до знань перекрито. Тому, дівчата таємно творили, аби не зійти з розуму: вишивали, писали вірші, малювали. Жінкам вдавалося виготовляти з чорного хліба вервечки, із зубних щіточок — хрестики, вишивати на якихось клаптиках тканини іконки, до яких вони зверталися як до справжнього церковного образу.
У тих умовах їхня потреба в Службі Божій як формі колективного спілкування з Богом була сильніша за приписи церковного канону.
І ці образи святих, наповнені незламним духом, потужним спротивом проти ворога і щирою, безумовною вірою — вражають свідомість більше, ніж елегантна, красива бурштинова іконка, куплена на території якогось сучасного храму.
"О Мати Божа, визволи нас із тюрми", авторка невідома, 1940-і
915 views09:56
П
