Поясни за Art

2021-10-11 11:25:29 Відкрити / Коментувати

2021-10-11 11:25:16 ​​Живопис старить будь-якого сучасного художника.

Серія жіночих портретів «Для сумних жителів Землі» Юрія Пікуля – сучасного українського художника, виглядає дещо старомодно.

Її стилістика навіяна роботами Ван Гога в період його захоплення британською щотижневою газетою The Graphic та її ілюстраціями соціально-критичної спрямованості.
В його роботах немає складних концептуальних підтекстів, є лише справжня, необрамлена людяність.

«Відверто кажучи, якщо художник хоче займатися сучасним мистецтвом, йому не варто йти в живопис. Що б він не написав, він ризикує бути консервативним, неактуальним і декоративним. У живописі занадто сильне естетичне начало, а сучасне мистецтво — про сенси. Світ ускладнився, і було б дивно говорити про нього мовою, яка була актуальною та адекватною своєму часу ще кілька століть тому. Що стосується мене, я, як і раніше, працюю з живописом, хоча й розумію, що ризикую бути не визнаним в якості актуального художника». — каже він інтерв’ю.

Він каже, що живопис старить будь-якого сучасного художника, ну ок. Але, якщо сам художник ставиться так критично до медіуму, з яким він працює — це вже робить його актуальним. Відкрити / Коментувати

2021-10-07 11:57:00 ​​І найбільш безжальною до Абрамович, на мою думку, виявилась пані Олена Олександра Червонік.

Олена Олександра Червонік – дослідниця, докторантка з історії мистецтва в Університеті Оксфорда, кураторка фонду «Ізоляція».

«Абрамович вже давно та безповоротно продукує масмаркетовський "шлях до просвітлення" - такі простенькі, інтелектуально непереобтяжені рецептики "спірітуальності", зрозумілі середині середнього класу. одним словом, гра в те, як бути "глибокою людиною" для людей, що лише ковзають по інстаграмній поверхні життя та жодної глибини ніколи не запізнають.
але в присутності Абрамович в Україні цікава не сама Абрамович, а, власне, факт її запрошення для комеморації трагедії Бабиного Яру українською стороною. стійке відчуття, що це відтворення сценарію колонізаційних подій якогось 18 сторіччя, коли за брязканя та мерехтіння дешевих побрякушок, що їми потрясали перед очима туземців "високоцивілізовані" білі люди, туземці радо вимінювали на ці квазі-коштовні кристали золото своїх предків.
коротше, якщо це не карго-культ в його сучасному прочитанні, то я навіть і не знаю, як можна назвати цю так би мовити комеморацію голокосту абрамовичевського зразка.» Відкрити / Коментувати

2021-10-07 11:54:45 ​​Зоя Звиняцьківська – мистецтвознавиця, журналістка, літературна редакторка.

«Моя внутрішня мистецтвознавиця цим об'єктом розчарована, трохи роздратована і абсолютно згідна з його критикою, що йде з усіх боків. Притягнутий за вуха, досить безглуздий пам'ятник з досить безглуздими тут ідеями, корінням і навіть забобонами абсолютно іншої та далекої тут повістки - трохи річ з Місяця. Криво і тоталітарно, без поваги закомпоновано в складний ландшафт і лабіринт вже наявних об'єктів. Відданий заморській поп-зірці заради хайпу, без найменшого ресьорчу місцевих, внутрішніх проєктів, що так і залишилися не втіленими десятки років - бачила тільки приголомшливі ескізи АРВМ (Ади Рибачук та Володимира Мельниченка, авторів «Стіни Пам’яті», що на Байковій горі) , але конкурс тоді, в 1960-тих, був широким і хороших проєктів було більше, ніж один, реалізувати один з них зараз було б дуже символічно.
…
Встановлення цього, в загальному, досить невинного, просто образливо слабкого пам'ятника - незначна ціна за те велике звільнення і велику справедливість, які нарешті відбуваються там, в Бабиному Яру». Відкрити / Коментувати

2021-10-07 11:53:04 ​​Так от, що вони кажуть. З їх дописів в фб на особистих сторінках.

Аліса Ложкіна – провідна українська кураторка і арт-критикиня, авторка книги «Перманентна революція. Мистецтво України ХХ – поч. ХХІ ст.»

«Мені здається вкрай невдалим в цьому контексті відсилання до псевдонаукових «лікувань кристалами», яке останнім часом стрімко набирає популярність серед широких народних мас, в тому числі, завдяки вірусним відео в тіктоці. Кристали, звичайно, річ гарна і, може, навіть комусь допомагають, але на місці такої страшної трагедії вся ця ньюейджівська нісенітниця як мінімум недоречна.
Забавно, що на сайті Бабиного Яру досі висить матеріал, де йде мова про «кришталеву», а не стіну з кристалами. Чесно кажучи, я весь цей час щиро сподівалася, що художниця спорудить інсталяцію з кришталю, і ще думала, що це настільки ідіотська ідея, що її було б непогано доповнити стіною навпроти з радянських килимів. Але реальність перевершила очікування. Так глибоко в цінності радянської людини Абрамович не поринала, а все це непорозуміння «кристал -кришталь» - банальний казус перекладу. Цікаво, чи розуміли самі замовники, про що йде мова, коли починали роботу над проєктом, або тупо наосліп погодилися на все, купуючи НЕ меморіальний об'єкт, а просто star name?
У зоні концентрації такого горя хочеться чогось дуже простого. Тиші, порожнечі, делікатності і хоч якусь надію на світло. Барочні надмірності тільки оголюють неможливість розмови про злочини проти людства… Відкрити / Коментувати

2021-10-07 11:47:46 Шось українські критики не дуже радо вітають проєкт Марини Абрамович в Бабиному Яру.
Кажуть, що він безглуздо виглядає в контексті нашої історії, беззмістовний, без поваги до ландшафту..
Захотілось розібратись.

Вчора, 6 жовтня відбулась офіційна церемонія у Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр», де було представлено два нових об’єкти на території урочища:

- «Кристалічну стіну плачу» презентувала художниця-концептуалістка Марина Абрамович. Цей меморіальний об’єкт буде одним із найбільших збудованих у Європі протягом останнього десятиліття. Стіна складатиметься з 75 кварцових блоків, одночасно її зможуть відвідувати 25 людей.
- І «Курган пам'яті»,що стане першим музейно-меморіальним простором на території Бабиного Яру. Він відтворює історію трагедії Бабиного Яру за допомогою технологій 3D-моделювання, розробленого Центром просторових технологій. Вигляд об’єкту нагадує кургани – традиційні для українських степів давні поховання у формі пагорбу із землі і каміння.

Але сьогодні про Абрамович. Відкрити / Коментувати

2021-10-04 23:55:35 Я є маленька краплина в взаємопов'язаному світі. Мій ангел падає в Небо. Глибина вимірює висоту, невимовне. Зброя художника скерована до нутра — епіцентру Космосу. Ніщо дивиться наскрізь картини і збоку займається твоєю космічною здобиччю, як видіннями. Тим, що виходить поза горизонт, тим, який зайшов до забороненої кімнати в палаці — людина знаюча Ніщо.

Львів — місто-пивниця, в якому відбувається карнавальна забава зв'язана з багатьма стихіями, де варвар сидить в кріслі як Орфей і споглядає на свою гру — хвору уяву де щурі вигризли в його тілі дзюри. Орфей в забаві баче світ мертвих, але в ритм його музики і співу не всі вийдуть з спраги і з ядра Землі. Хочу намалювати стогін Землі — і то є правда!!

Яка тривалість неіснування ?!

Не бути — як це є?!

Із маніфесту "Трійця варварів" Мирослава Ягоди. Відкрити / Коментувати

2021-10-04 23:47:25 Мама, яка до останнього приймала Мирося таким, який він є. З усіма причудами, з тим, що він малював, з тим, в яких паскудних умовах він жив.

Вона приходила сваритися за алкоголь і білити стіни.
І в фіналі - пережила його. Зберегла його речі: записи, книги, роботи. Відкрити / Коментувати

2021-10-04 23:43:16 Коли він ще був живим, до нього в гості навідалися львівяни — художники Андрій Сагайдаковський, Сергій Якунін, екс-галерист Георгій Косован та Віра Петрівна — його мама.

Є відео (від якого я плакала).
Великий художник і велика ЛЮДИНА. Відкрити / Коментувати

2021-10-04 23:39:51 Мирослав Ягода — ікона львівського андеграунду, відомий художник, поет, графік, прозаїк.

Творив свої трансгресивні полотна в підвалі-майстерні, де поруч жили десятки «домашніх» щурів. В його картинах видніється відчуття світу, як території страху, з духом катастрофи, гротеску і містики. Він жив як безхатько, виглядав так само. Він виїздив за кордон і був визнаним, але не лишав свого «грязного» способу життя.

Мама приходила до нього й казала «Миросю, як тобі ще вистачає отут *показує на лоба*», а він каже «матінко, то від Бога».

Релігія – гігієна.
Політика є накинута.
Незнана мова – то свідома мова.
Не вимовлена мова – то
Мова смерті та одкровення.
Малювання картини – то як кохання під час автомобільної аварії.
Мистецтво – це є рецепторний люфт - писав Ягода. Відкрити / Коментувати