Поясни за Art

2021-09-02 13:14:10 Омг..
"Сave Dreaming" із серії "The Rite of Spring" Відкрити / Коментувати

2021-09-02 13:12:04 «Тіло. Жах» — серія знімків австралійця Джозефа Хаксана.

На них легко і водночас виснажливо дивитися.
Багато людей — але жодної індивідуальності.
Лише їх форма, стадо, зліплене в окультний образ.
Пустота і водночас повальна міць пітьми.
Могутність жалюгідного тіла в своєму злитті з абсолютом, з найсильнішим і наймудрішим – з природою.

Він вважає, що природа й окультизм нерозривно поєднані між собою, саме на вивченні цих взаємодій він і концентрується, слідкуючи як стародавні вірування і сучасне людство взаємодіють в тіні цих сил. Відкрити / Коментувати

2021-08-30 18:43:37 2. «Твій тунель часу» — це серія арок, з яких збудована головна брама, ширина якої дозволяє проїхати двом вантажівкам одночасно.

3. «Твій вогняний візерунок» — символізує невидиме тепло, що виділяється в процесі виробництва.

4. «Матеріал — це рух». Знаходиться в головному виробничому цеху заводу, своїми круглими й еліптичними формами жовтих світловідбивних дисків. Інсталяція підноситься над головами робочих як сонце, що сходить.

5. «Твій міст роздумів». Співробітники комплексу бачать незліченну кількість своїх відображень на стінах і стелі, проходячи крізь дзеркальний перехід. Відкрити / Коментувати

2021-08-30 18:41:38 Що спільного в галереях TATE Modern, МоМа і дніпровського заводу Інтерпайп Сталь?

Скрізь залишив свої роботи всесвітньо відомий ірландець — художник Олафур Еліассон!

В дніпровській промзоні аж 5 його робіт, виставка діє постійно.

1. Інсталяція «Дніпровський схід сонця» являє собою штучне сонце 60-метрової висоти, яке видно з будь-якої точки горизонту. Воно підсвічується на заході і на світанку, тому дуже схоже на справжнє. Відкрити / Коментувати

2021-08-29 11:38:30 Львівський культурний вандалізм.

Це фото з часу проведення легендарного фестивалю нонкомформізму «Вивих» у Львові 1992 року.
«Символом «Вивиху» 92-го року став «вивихнутий» будинок, що знаходився на площі Марійській під номером 10. Будівля згоріла ще за рік до фестивалю та стояла напівзруйнованою, тому було вирішено її розмалювати. Малярські роботи провели за одну ніч. В мерії боялись, що розмальована будівля спровокує людей писати знизу похабщину, але практика показала протилежне: люди підходили з цілими збірками поезії і переносили їх на стіни.» — пише Амнезія.

«Сунуться марища й журяться…» — це ж Леся Українка
«Якось так воно все у глибокій дірі…» — Самійло Немирич (в гурту Плач Єремії був трек з цими рядками)

Більше не впізналось нічого.. а вам? Відкрити / Коментувати

2021-08-27 23:50:14 Мелодія, 1900 (Німеччина)
Оскар Цвінчер

Не люблю символізм. Особливо німецький. Але, часом те, від чого тікаєш, привалить прямо до долу і вже немає сил та й простору для пручань.

Тут нудна стилістика, не мій типаж персонажів. Але МОМЕНТ! Вся увага на ньому.

У них там вечоріє, чути струмочок води (ну і нехай штучний), жива музика молодого і привабливого юнака підтримує легальний рівень блаженства молодої пані. Але хто тут ця страшна жінка в чорному? Третя зайва? Вона ніжно прихистила в себе на колінах бліде й оголене тіло, і вже й не ясно, чи зайва вона, чи взагалі - музикант.

Мелодія, близькість і загадковий морок. Нічого зайвого, все просто ідеально.

А німецький символізм всерівно не полюблю) Відкрити / Коментувати

2021-08-15 23:16:39 Чихару Сіота – японська художниця, відома своїми перформативними інсталяціями, в яких вона плете павутину розміром з людину з чорною нитки, перетворюючи цілі галереї в лабіринт.
Роботи Чихару включають в себе набір об'єктів: стілець, ліжко, валізу і човен – тобто об'єкти, які символічно дозволяють людям отримувати доступ до різних внутрішніх і зовнішніх світів через спогади. Глядачі можуть увійти в інсталяції, які тригерять почуття тривоги, тиші і забуття. Відкрити / Коментувати

2021-07-23 01:27:12 Один з улюблених фотографів - Абелардо Морелл.
Його незвичайні фото створені з використанням давньої камери обсукура занурюють у світ, спроєктований на стіни кімнат і предметів інтер'єру.
Найбільше вражають його фото з проєкціями в спальні. В найінтимнішому місці в домі. Спальня, як ніщо інше, показує тобі справжню реальність. Коли ти залишаєшся наодинці зі своїми хаотичними польотами думок, зі своїми холодними страхами, пекельними бажаннями та крихкими секретами. Морелл накладає на власну реальність фрагменти чужої.

Уявно поміщую себе на отой стілець з першого фото, чіпляюсь за мерехтливий обскурний світло-тунель і легітно відлітаю подалі від своїх дурнуватих заморок. Відкрити / Коментувати

2021-07-20 16:04:58 Експресивні ікони у виконанні сучасної української художниці Олени Смиги.

Традиційний іконопис це цікаво, але цікавіше, коли традиції не консервують, а переосмислюють, розвивають і трансформують, залишаючи суть.

"Доволі тривалий час я дистанціювалася від того, аби називати свої роботи молитвою. Для мене це звучало як спекуляція, що намагається виправдати низький художній рівень та прагне уникнути об’єктивної критики. Бо ж молитва завжди є поняттям внутрішнім, суб’єктивним і критиці не підлягає. А я поважаю здорову конструктивну дискусію та завжди очікую на неї як стимул розвитку. Та якось в моїй вірі стався переломний момент усвідомлення і власне моя творчість була тим основним шляхом до пізнання Бога. Я зрозуміла, те що я роблю — таки молитва. Часто болюча, вистраждана, слабка, але максимально правдива, така, що не боїться критики."- каже Олена в одному із своїх інтерв'ю. Відкрити / Коментувати

2021-07-19 17:23:34 ​​Щоб її повернення до авдиторії власного блогу було «феєричне», вона три тижні перебирала, ігнорувала, відбирала а потім знову безсовісно забувала про найцікавіші знахідки.

Інколи бувають періоди, коли нічого не дивує. Нічого не здається вартим уваги. Але вона змогла. Бо нарешті побачила просто квінтесенцію свого внутрішнього стану і повістки дня на малопомітній картині з нудним пейзажем, загубленій в оберемку творів німецьких живописців.

Безжальна спека, здається, випарувала всі соки життя. До першого прохолодного дня «дожив» лише скелет. Свідомість тяжіє до води і свіжості, а організм лише до вдоволення базових потреб існування.
Це картина «Пісяюча смерть», Макс Клінгер, 1890 рік.

Отак я встрибую в перший вагон потягу, який вже рушив на могилу мого блогу, вгризаюсь в плечі водія і розвертаю цей локомотив під іменем «вигорання» на 180 градусів.
Привіт, я знову з вами) Відкрити / Коментувати