Провулок

2022-12-25 18:30:01 Ви знаєте, як пережити смерть
У холодні і зимові ночі?

Немає інтернету, немає інтернету,
Піди і перевір може включили світло?
Немає інтернету...

Ви ж знаєте, як бути без інтернету.

Ви знаєте як жити без мереж?
У них все видно і наскрізь.

Ось люди знамениті, за всіма простеж...
"Я - живий" - десь чути через слизь,
За всім простеж!

Та ви вже знаєте як жити без мереж!

—
#ВасилишинТарас • #поезія
навігація • графік Відкрити / Коментувати

2022-12-25 18:29:01 Це все через комп'ютер

Отакий він - вимушений детокс від світової павутини через відключення електроенергії! Дійсно, іноді дуже важко перебувати наодинці з власними думками, хочеться скоріше поринути в прірву забуття і контенту. Василишин Тарас ділиться враженнями та досвідом в зв'язку з такими умовами. Тож і ви не соромтеся, діліться своїми залежностями в коментарях!

"Вітання усім мученикам нового покоління! Думаю я не один такий, який поки немає світла, шукає куток, де ловить інтернет, а його ніде немає. Після починається ломка і ти проклинаєш, все на світі. Далі починається стадія прийняття і ти тупо втикаєш у стелю, через деякий час починають приходити різні думки. Ще через який час ти починаєш розуміти, що ти навіть не така нудна особистість і ти вмієш шось трошки думати. І коли ти доходиш до кульмінації свого благословення, вмикають світло і ти повертаєшся у брудну мережу. І так кожен раз по кругу. Відчуття ніби попав у замкнуту петлю часу. Хоча ти не відчуваєш часу, бо ти перебуваєш то у мареннях інтернету, то у мареннях власної довбешки, яка тільки і подає безумні ідеї. Чи має хтось ліки від таких випадків?" Відкрити / Коментувати

2022-12-25 13:31:05 /circle/
pro:
повітря у місті таке прохолодне і рідне свідомості
що попри всю фізику нашого метафізичного світу
тіло ламає пороги земного тяжіння у стан невагомості
думки сходять з розуму
розум же сходить з орбіти
саме між цими будинками з їхнім життям та історією
саме між цими деревами з їхнім корінням могутнім
тіні похованих спогадів сходяться фантасмагорією
згадується минуле
загадується майбутнє

I.
у кожного з тих хто деталями створює простір
у кожного з тих хто виходить з тобою в перервах на каву
навіть у неї
в частині тебе яка ділить з тобою постіль
траплялося щось жахливе
траплялося щось цікаве
іронія в тому що все і у всіх відбувалось однаково
іронія в тому що лик архетипу різниться лиш фоном
дивись
не дивись
дешифруй мову символів
знаків
ганяйся за власним хвостом
переходь рубікони
до тебе вже сто поколінь пролетіло цей спринт
мільйонами писана наших років хрестоматія
мільярдами зроблені висновки
кинута нить в лабіринт
поріз на долоні від неї -
уся хіромантія
життя - геометрія часу що коло вивчає в деталях
історія - завжди голодний та злий уроборос
у підсумку все що нам треба - просто йти далі
у підсумку все що нам треба -
слово та голос
які нам даються із подихом першим
зникають - з останнім
які і є нами
є тим що ми звемо собою
ножі що розв'язують війни
ґвинти що тримають кохання
людей найболючіша точка
людей найсмертельніша зброя

ІІ.
невпевнені спроби
невпинно йти далі без сумніву й страху
шукати свій шлях
навпомацки борсатись в кублі зі зміями
пізніше дізнатись - це те що у них називається шляхом
і найжахливіше -
це те що у них називається мріями
дощі прохолодні омиють тіла покалічені богом
зіллється замучена кров у єдиний широкий потік
і доки тебе ще несуть завжди втомлені ноги
іди
переходь нескінченний
перехідний вік
зрікайся всіх ідолів поглядів віри
вмикай лаконічність
навчися втискати життя в кілька фраз на листку біографії
народження через страждання
рух і статичність
щасливі усміхнені лиця в затертих німих фотографіях
двори будмайданчики простір шкільних коридорів
ілюзія легкості та зрозумілості всього що буде
засни
і прокинься у невиліковний світ хворих
візьми сигарету
уперше пусти її в груди
і ніби усе набуло ясносірості
стало багатосерійним
у сни лізуть кращі моменти твого існування
дитинство та друзі
двір
ігри у війни
хто ж знав що це все було лиш
тренуванням

ІІІ.
мій страх
перед чистим листом
як на ньому з'явилась вона -
весь сенс непридуманих та недописаних книг
в країні стає прохолодно
в країну приходить війна
вона залишається ним
я - її власний бліцкриг
на вулицях хаос зі зляканих лиць та безликих військових
із танків
вагонів
землею ідуть ешелони
у паспорті - фото її кишенькове
в думках - її очі
обличчя
тендітні долоні
у снах відчуваються всі її гострі хребці
дивлюся у дзеркало - я є іржавим залізом
вона за спиною стоїть із ножем у руці
і мені під лопатками робить надрізи
суть в тому що кожен із нас має схожих людей
суть в тому що люди ці - вікна
вливають у темряву колір
ми всі - безкінечний ланцюг із народжень
кохань
та смертей
ми всі у таблиці віків лиш порядковий номер
це все вже було
це все вже траплялось раніше
історія з часом - два спільники багатовічної змови
про це вже писали підручники
про це вже складалися вірші
напишуть іще
бо це трапиться знову

epi:
прощається ніч і відходить за обрій з останньої колії
повітря і досі як рідне хоч пахне смолою та потом
західний вітер приніс пересолений смак меланхолії
землею і досі ходиться
і буде ходитися потім
саме між цими кварталами з їхніми битими стінами
саме між цими дворами із їхнім світанком безлюдним
саме у цій безкінечній країні з містами-руїнами
згадується минуле
загадується майбутнє

-
#ІванБережний • #поезія
навігація • графік Відкрити / Коментувати

2022-12-25 13:29:02 По-колу

Якийсь із законів діалектики стверджує, що наш світ працює за принципом спіралі, тобто повторюється все: і історія, і події, і суспільні тенденції. Проте все одно цей досвід є чимось унікальним для цілих поколінь, проте в парадигмі усього людства - щось, що вже ставалось. Про це і вірш Івана Бережного, який повчає: головне не наступати на одні й ті самі граблі...

"Кожне життя є колом. Повтором подій, емоцій та переживань - нових, для окремої людини, але таких знайомих усьому людству. Адже народження, становлення, кохання, розпач, страх та інші емоції переживає кожна людина. І чи не дивно те, що нас ці відчуття продовжують дивувати? Народяться нащадки - теж це переживуть. По новому для себе, але так заклішовано для універсуму. Це і є коло.
Історія теж ходить колом(можливо, саме через вищесказане). Не слід цього забувати і варто час від часу нагадувати про це іншим і собі самим, щоби не повторювати помилок(які ми все одно повторюємо)" Відкрити / Коментувати

2022-12-24 18:00:59 Їду в потязі
Зліва від мене двома сидіннями вперед сидить пара
Спілкуються мовою жестів 
Усю дорогу зчитують емоції один одного
А я їду сам
І чую і бачу і говорити можу
Та чи важить це
Коли за всю дорогу не сказав ні слова
Не було кому 
І серед чуючих і серед бачущих я один
І німим легше сказати про свою самотність
І глухим легше почути, що вони не одні

—
#ВаняБондарюк • #поезія
навігація • графік Відкрити / Коментувати

2022-12-24 17:59:02 І знов самотність

Спокійна, ніким не порушена, але з'їдаюча і болюча. Хочеться виправдатись, мовляв, є вагомі причини цього усамітнення. Та, спостерігаючи за тим, як кипить життя навколо, мимоволі просочуєшся заздрощами і смутком. І тепер ти готовий віддати навіть голос, аби тільки забути почуття самотності, або розчинитися на піну соціуму-моря. А можна просто вилити переживання у вірші, як це зробив Ваня Бондарюк, та поділитися із вдячною публікою Провулку!

"Поїзд Ворохта – Коломия. Літні вечірні хмари опустилися низько і супроводжували мандрівнків. Тобто мене і пару людей, що спілкувалися мовою жестів. Я їхав сам і спостерігав свою самотність і їхню досконалість у тому моменті. Вони вміють жити по-справжньому. Вони не скажуть люблю один одному голосом, бо так вони влаштовані, але є один у одного. Я не скажу це нікому, бо в мене немає нікого." Відкрити / Коментувати

2022-12-24 16:02:02 Пам'ять

Ви опинилися в кімнаті
Подихом збурили пил
Затьмарили повітря
Зняли відбитки в самотнього променя.
Лишилось лише підшукати злочин в якому він винен.
Лунко й недоречно робите пару кроків: клац-клац-клац.
Ви розбудили тишу
Вона здригнулася.
Впала.
Розбилася на сотні літаючих осколків, що заметались.
Розтривожилися. Роздразнили кутики очей. Затарабанили в коваделко.
Стук-стук-стук
Врешті заспокоїлися. Зависли
Спостерігають
Вивчають
Приклали врешті вам до вуха мушлю
Міраж моря
До берега - від берега
До берега - від берега
Аж захотілося роззутися
І підступити аж до лінії розмежування
Ближче до дотиків хвиль
Лагідних настільки
Настільки тужливі пальці пустоти
Здається, покажеш їм клаптик теплого тіла - Заберуть
Вкрадуть
Затягнуть в найглибше з відомих їм невідоме
Туди, де повітря ще необхідне щоб дихати, але вже цілком непридатне до того, щоб
говорити.

Вперед-назад
Хитається густа павутина
М'яка, як торочка, що звисає зі старого светра.
Запилена
І по самотньому затишна.

Слова тут злочин
Хтозна проти кого.
Проти чужої пам'яті
Як образу пам'яті вашої
Проти вашого порожнього будинку
І кожної з його порожніх кімнат
Проти їх розбитих шибок
І темніших прямокутників підлоги
Які все ще не забули вкрадених у них речей
Не забули їх
Але ніколи б не подумали зберегти сліди тих злодіїв
Бо
Їх
Там
Ніколи. Не. Мало. Бути.

Мушля все ще торкається вашої скроні.
Ще кілька кроків
Частка світла вихопила секундну криску важкого годинника

Треба допомогти їй втекти

Тік-так, тік-так

Вона буде повертатися
Перетинатися
Знову
Знову
Але цей дім
Він
Зберіг ваші сліди
Щоб ви ніколи про це не дізналися

—
#ViburnumOpus • #поезія
навігація • графік Відкрити / Коментувати

2022-12-24 15:59:02 Здичавілий простір

Авторка цього чарівного твору надає перевагу не називати його віршем, або ж верлібром - радше замальовкою. Вона несе в собі шепотливу лірику і красу образу самотньої кімнати, яка за довгий час перетворилася на окрему нерухому екосистему. Тому пропонуємо вам спробувати приборкати твір дівчини з псевдонімом Viburnum opus, але робіть це дуже ніжно і обережно, лише самими кінчиками пальців.

"У кожному домі є своя кімната, наповнена дзвінкою тишею — місце виголоднілого тужного затишку, куди не запрошують гостей.
Не забувайте зачиняти двері" Відкрити / Коментувати

2022-12-23 23:00:26 Оппі

"Тут
Не бруд із глини - руді пустелі,
Не скелі - скелети храмів.
Та радію щиро життю без стелі,
Бо дім мій - зверху і прямо!

Альбедо?
Буває, живу за третини.
Повітря? На смак червоне.
У побратимів, здається,
Тіні танцюють під Кейджа Джона."

Так
Співав у залі космічний пульт
Де космічні проєкти, космічні плани,
Космічні цілі, а проти - культ:
Не хрест, а земля й кайдани.

Так їм
писала душа самотня,
Чекала сигнал, як опій.
Мила, читала Гнєдого й сотні
Миль проходила Оппі.

"Я бачила тут такі шахти й кар'єри
Кохана, побачиш і..." Знов
На панелі пил, як відбиток ери.
"Не сонце крадуть. Любов!"

"А які камінці-сувеніри тобі?!
Це ж не назавжди мій скит!"
Наждачний вітер і терпить біль
П'ятдесятидвогерцовий кит.

"Я буду скоро." Відмовчує безвість
"Я й не таке раніше!"
Та лише "пі-іп" поринає у всесвіт:
"Батарея сідає. Темнішає".

art: @shashapaeva
—
#НікітаМуляр • #поезія
навігація • графік Відкрити / Коментувати

2022-12-23 22:59:01 Передсмертні слова марсоходу

Звичайно всі ми займаємось дайвінгом, проте без аквалангу та трубки, занурюючись у себе задля дослідження власного Я. Замість кольорових рибок Червоного моря, а задля зустрічі зі своїми особистими проблемами та задля пошуку відповідей на деякі питання, що ми ставимо самі собі. І виявляється, що цей дайвер, який завжди самотньо плаває дном моря, це наче рибалка, який сам і створив цю ферму з незакритих гештальтів заради власного хобі - занурення в себе. Вірш Нікіти Муляра якраз і створений завдяки цьому процесу, порівнюючи власне сприйняття дому й еміграції з марсоходом Оппі...

"Для мене завжди цікавою і важливою була тема самотності та відчуження. Я давно живу далеко від місця, де народився і виріс. І хоча ми і є свідками світу розвинутої транспортної інфраструктури і вбиваючого відстань інтернету, така своєрідна "бездомність" все ще не дає мені спокою. Я поступово намагаюсь дослідити, що відчуваю і думаю про такий номадизм, поки що без великих успіхів.

Історія марсоходу Оппортьюніті теж несе в собі деяку "романтику емігрантської ніяковості". Апарат, кинутий на Марс, щоб декілька місяців досліджувати геологію червоних пустель, пропрацював натомість 15 років і "пережив" багато аварій і пилових бурь. Свою діяльність Оппі (як її лагідно називали в НАСА) закінчила у 2019, потрапивши у піщаний шторм і надіславши технічним працівникам сигнал про зміни навколо і погіршення внутрішніх показників. Саме це прийнято трактувати, як передсмертні слова марсоходу.

Сподіваюся, що кожному, хто колись відчував себе так само втрачено, вдасться знайти свій шлях до улюблених планет." Відкрити / Коментувати