2022-06-21 21:28:55
Із новин: "Кабінет міністрів ухвалив постанову, згідно з якою офіційно зареєстрованих безробітних в Україні залучатимуть до суспільно корисних робіт за мінімальну заробітну плату (6 500 грн)".
На шляху до комунізму Україна зробить наступний, досить важливий, крок. Економічну діяльність людей уряд далі заміняє на трудову повинність. Уряд затвердив "трудову повинність" ще у 2014 році, отже це не зовсім новий винахід, це черговий рімейк вже досить старої практики, задіяної ще більшовиками.
Власне, тут ми маємо справу з типовим втручанням у ринок праці і ще одним доказом, що в державі людина не належить собі, а перебуває у розпорядженні чиновників.
Хтось може заперечити, що йдеться про виняткову практику у складний для країни час, а результатом залучення до таких робіт будуть корисні для оброни речі. Це не більше ніж безпідставні фантазії.
Держава такою практикою визначає ставлення до праці, як до покарання тих, хто не прийняв її правил поведінки під час війни - не бере участі у бойових діях на фронті і не отримав дозволеної начальством роботи. Працювати чи ні, визначає сама людина, оцінюючи для себе баланс вигоди від роботи у вигляді зарплати і вільного часу, який є самостійною цінністю.
В умовах, коли держава знищує економіку, все більше людей не здатні продати свої послуги на ринку праці, а тому обирають альтернативну "зайнятість" чи інші форми існування за рахунок альтернативних джерел доходу. Але держава не відмовляється від порочної практики руйнування ринку праці (згадайте заклики до знищення "тіні", де більшість українців знаходять роботу). Замість лібералізації підприємництва влада запроваджує працю, як повинність, відриваючи її від визначеної ринком винагороди і заміняючи на символічну "допомогу".
Згадана ініціатива не додає нічого до обороноздатності, тому що примусова праця не є продуктивною, якісною і ефективною. Тобто, начальство не цікавить результат, а лише процес примусу та залучення на ці "програми" відповідних бюджетів.
Держава багато років морочила голову людям зі своїми програмами відбудови доріг, інфраструктури тощо, але виявляється, що, коли це необхідно, в країні не існує іншого способу виконувати необхідний обсяг робіт крім "трудової армії". Держава не виступає тут як замовник необхідних робіт, робота є лише бюрократичним приводом для створення системи примусової праці в умовах зростаючого безробіття і неможливості для чоловіків виїхати туди, де робота є.
Відсутність професійної армії - це також наслідки загравання влади з давніми радянськими традиціями призову і "контракту" в умовах, коли головним завданням армії є створити "хлібні місця" для генералітету і відтягнути молодих людей з "порожнього" ринку праці (чи не допустити можливості виїхати з країни). Обороноздатність тут ніколи не була пріоритетом.
"Всі мають або воювати і захищати батьківщину, або працювати на перемогу і для фронту", - пояснив прем’єр. Як тут не згадати Жванецького: "Та ми вже давно готові". Не заважайте.
140 viewsSergiy Raczynski, edited 18:28
М
