⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)

2022-07-25 20:01:48 Аміна Елшорафа підготувала для вас новий цікавенький каверочок, який ви матимите змогу почути вже цієї суботи на поетичному вечорі в "Morok bar". Відкрити / Коментувати

2022-07-25 14:13:56 А пам'ятаєш, зорі були біля нас блискучі – немов карасі дзеркальні – у висоководді неба?
Тоді я почула, рідний, твоє чарівне «Кохаю» – нічне, шепотливе, перше, несміле, але гаряче. Вистрибнуло б з грудини серце, якби не ребра.

А пам'ятаєш зливу, яка усім зливам сонце? Закохані та щасливі ми разом тікали від неї,
Віддаючи неспокій і все, що в душі накипіло, бігові від стихії й вітрам весняної алеї.

А пам'ятаєш звивисті хвилі злюбів у тиші нічній на балконі?
На глибині насолоди у морі взаємних доторків – чакри та родимки, серце, ключиці, скроні.

А пам'ятаєш теплі, м'які вовняні шкарпетки – на кожній з яких – по птаху?
У них я проводила, рідний, з тобою, вітряні вечори листопада – перші під спільним дахом.

Здавалося, вітер ставав за вікном навшпиньки і затамовував подих – боявся злякати ідилію.
В пухнастому пледі мій Ти – із кучериками неслухняними – у ніжно-безмежному захваті від цього стилю я.

А пам'ятаєш зими – не зими, а білі втечі від побутових айсбергів і холодів на серці?
Вкриваюся теплою ковдрою, рідний, з твоїх обіймів, ловлячи два відчуття одночасно: крил і фортеці.

Із кожним таким «Пам'ятаєш» ми стаємо одне одному на плюс нескінченність ріднішими.
З тобою я вивчила мову самого Бога: він щиро говорить до мене віршами.

Тетяна Осіпенко Відкрити / Коментувати

2022-07-25 14:07:32 Снишся знов. На уявних зупинках
Зовсім рідний, близький, не ворóжий ти.
Мирно спиш. Я підходжу навшпиньках,
Бо боюся твій сон розтривожити.
Зупиняюся. Майже не дихаю,
Наче окунь, що гине на березі.
Серце сповнене ніжністю тихою,
Мов колись у далекому березні.
Хоч цим маренням душу розрáдив знов,
Врятував від лютневих морóзів ти...
Уві сні посміхаєшся лагідно,
Наче хлопчик малий від морозива.
Думи дивні зі спогадів зіткані
Крають серце тугою жорстокою –
Мов шкарпетки, недбало розкидані
Хаотичні порушники спокою.
Плаче пам'ять пташиними зойками.
Небо синє зажурою хмариться.
Ти, мов степ з кавунами солодкими, –
Недосяжна й омріяна марниця.
Вже не раз захлиналася болем я –
Тим, що криється в серці закритому.
Небо знає: я – хмиз, а ти – полум'я,
У якому я вічно горітиму.
Рік котри́й вже в душі моїй опади?
Щем пульсує у скронях і вилицях.
Промовляю молитвою: "Господи...
Я б весь вік свій на нього дивилася".
Хоч у снах би твій образ утримати.
Сум – ріка, що з роками не витекла.
Ком у горлі, мов чокер невидимий,
Заважає і вдихам, і видихам.
Марно гине душа, мов самітниця,
Що сама своїх бід винуватиця.
Не жени, дай у снах залишитися,
Щоб тобою одним милуватися.
Спи спокійно, мій втомлений ледарю...
Зорі сон берегти твій приречені,
Бо ім'я твоє в серце не крейдою
Хтось вписав, а залізом розпеченим...

Чекарьова Марія Відкрити / Коментувати

2022-07-25 13:53:19 Дівчинка мружиться, ставши навшпиньки:
"Мамо, цікаво чи є хтось на сонці?
Треба вже бігти в садок по ожинки –
Досить шкарпетки плести на ослонці".
Матір до скронь притискає долоні.
Хоче й не може їй правду відкрити.
"Неню, скажи, як стрічаються долі?
Поле кохання – це терен чи квіти?
Мамо, коли стала хижою щука?
Правда, що хмари – це клаптики вати?
Бабця казала, є страва шакшука...
Знаєш чи ні, як таке готувати?
Мамо, чому вже не квітнуть каштани?
Віриш, що море таїть небезпеку?
Правда, що серце від ніжності тане,
Наче морозива кульки у спеку?
Мамо, чи колеться чокер із дроту?
Нащо так верби похнюпили віти?
Житиме птах чи помре без польоту?
Як розпізнати кавун соковитий?
Мамо, чи стануть загиблі зірками?
Є чи немає життя після смерті?
Правда, що спомини бліднуть з роками,
Наче малюночки крейдою стерті?
Мамо, збудуємо я‌точку з хмизу?
Тато приїде чи скоро напише?
Нащо ти погляд спускаєш донизу?
Раз ти мовчиш, не питатиму більше".
Мати ледь чутно говорить: "Все згодом".
Губляться думи, мов птáхи без клину:
"Господи, досі все йде повним ходом...
Як же сказати їй: "Тато загинув"?"

Чекарьова Марія Відкрити / Коментувати

2022-07-25 13:15:08 Читає: Сергій Применко
Автор: Паша Броський Відкрити / Коментувати

2022-07-25 01:39:50 В моїх скронях пульсує любов
До нестерпної милої дами.
Я для неї лиш стид і позор,
Не знайомить мене з батьками.
Називає мене диваком
Хіба ж інші не будуть так звати ?
Називає мене селюком,
Бо не вмію красиво вдягатись.
Якось раз я побачив здаля
Як ця краля морозиво їла.
Підійшов на понтах до ларька,
І сказав: "може б ти похуділа ?"
Скільки ж злості тоді було ,
Вона в ярості червоніла.
Якби поруч із нею був хмиз,
Так на ньому мене б і спалила.
Все одно скоро стане моєю!
Я до РАГСУ її відведу,
Одягну чорний чокер на неї,
Та білесеньку ніжну фату.
А на себе нові шкарпетки,
Та заправлю у них штани.
І навшпиньки у своїх сусідів,
Наломаю малій верби.
Візьму крейду у свого брата,
Напишу люблю під вікном.
Із баштану зірву кавунчик,
І до неї в гості піду.
Прибігаю на крилах кохання
А вона видає мені в лоб
В мене з Свєтою отношенія
Так що геть від сюда холоп.
Колосально все помінялось
Зрозумів я тут водночас
Не закохуйся друже у щуку
Якщо ти всього лиш карась.

yana4you_

Вірш, звісно, недопрацьований і з купою кліше, але чогось такого і бракує простим людям далеким від поезії. Легко, попсово, ненав'язливо. Для експерименту викладу окремим дописом. Відкрити / Коментувати

2022-07-25 01:29:49 Скроні лоскоче волосся, мов хмизом
Ти вчора грайливо мене лоскотав.
Навшпиньках, мов діти, ми бавились в лісі,
Торкнувшись усіх, що в душі є октав.
Ми встигли з тобою багато згадати,
Як дітьми ще вкрали в сусіда кавун,
А потім босими ногами до хати
Летіли, немов диких звірів табун.
А ти пам'ятаєш, як крейдою, милий,
Ти моє ім'я під вікном малював?
Мій батько на тебе відро води вилив
І в той день ти вперше мене цілував.
А ще ми на річку з тобою ходили,
В те саме відро ти ловив карасів.
І часто казав нам дідусь твій похилий,
Що він колись теж так безмежно любив.
Нам ще є багато чого пригадати...
Мій чокер червоний - яка була модна!
І ревнощі твої до старшого брата,
Я все дивувалась, хіба ж то так можна?!
Як добре, що в нас всі ці спогади є
І в літню виснажливу спеку,
Коли нам, дорослим вже, сумно стає
Ми можем поринуть далеко,
У ті безтурботні насичені дні,
Зі смаком морозива і лимонаду,
Вони були дивні, легкі й чарівні,
Посміхнись і частіше їх згадуй.

vinokurova_lia Відкрити / Коментувати

2022-07-25 01:22:09 лещата

Коли йшов на щуку і ловив на жабку,
було дуже жарко, скроні у лещатах
затискала спека, стомлюючи очі;
день ставав коротшим, червінню пророчим.
Хмиз як кішка плутав під ногами стежку,
коли в лісі вперше - від шляхів залежить,
чи знайдеш дорогу межи териконів
вздовж ріки у спеку, що стискає скроні.

Коли йшов по полю, нив, бо скроні тисне;
ґрунт немов кавун вже перезрів і тріснув,
оголивши землю, жили крейди з кряжа,
що мені не скаже, як постане стражем,
на ріці ізловить декілька снарядів,
а тоді навряд чи мав би я це знати.

Коли йшов у кедах, назбирав напевне
весь пісок в шкарпетки - так летів до тебе.
Черга ця нестерпна, голіруч - не в змозі:
взяв я по дорозі парочку морозив.
Попри лід фруктовий так горіли щоки,
хвилювався чокер, що завадить щось нам,
та жага лишалась, охопив я спину,
стала ти навшпиньки, ніц нас не спинило.

Йду у ніч по спогад - то згадати варто,
Кряж тепер на варті; правди не сховати:
утекло минуле з особистих хронік,
та лише з тобою забував про скроні.

Максим Чурков (Немаксим) Відкрити / Коментувати

2022-07-25 01:05:34 Чарівна літня ніч, розхристана, мов я,
у чокері із зір, в шкарпетках із ромашок,
несе тобі кавун — смугасте немовля —
смачний і соковитий, бо домашній.
Шматочком ескімо по носі проведи,
хай розтає ця ніч, лишає присмак скромний.
Та скинеться карась — аж кола по воді,
займеться хмиз думок від губ на скроні.
Хоч крейдою роки притрушують наш сад
і пам'ятних дрібниць наповнюється скринька,
ти поруч. А душа, тягнучись в небеса,
тихесенько підводиться навшпиньки.

talanna_sokol

Поки що найкраща із робіт за мотивами останнього завдання зі словами. Відкрити / Коментувати

2022-07-22 16:43:43 Я не люблю фільми з гарним кінцем
Та приторно-солодкі любовні історії
Взагалі, все, що подобається з солодкого - це гіркий шоколад та фільтри сигарет
Всі мої запелені свічки явно не Богові
Навіть якщо вони церковні
Ну, інколи буває
Так само як і всі коханці точно не від слова "кохання"
Проте друзі виявилися не такими ж і дружніми
А порожнеча не зовсім порожньою
У цілому, що в житті є поверхневим
Окрім родичів
Котрим чомусь потрібно дзвонити по вихідним
Та челів з дайвінчику
Колись я закінчу всі початі історії
Але навряд чи в цьому житті
Думаю, через це і вірю в реінкарнацію
Та мільйон майбутніх своїх життів
Де також буду помилятися
Та відмовлятися від слова "помилка"
Просто не маючи здатності їх визнавати
Купуючи знов парфюми
Які перебиваюсь аромат солодких сигарет
Так, це все що я люблю із солодкого

kate_loik Відкрити / Коментувати