Get Mystery Box with random crypto!

UIF | Український інститут майбутнього

Логотип телеграм -каналу uifuture — UIF | Український інститут майбутнього U
Логотип телеграм -каналу uifuture — UIF | Український інститут майбутнього
Адреса каналу: @uifuture
Категорії: Політика
Мова: Українська
Країна: Україна
Передплатники: 2.58K
Опис з каналу

🇺🇦UIF – незалежний український аналітичний центр, що прогнозує зміни та моделює можливі сценарії розвитку подій в Україні.
📞За коментарями експертів звертайтесь: 0667287515 (Кароліна Тимків), 0955885664 (Валерія Півень).
👨🏻‍💻Сайт: https://uifuture.org/

Ratings & Reviews

2.00

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

1

2 stars

0

1 stars

1


Останні повідомлення 20

2021-07-20 17:30:00 ​​ Завершальний акорд німецько-американських домовленостей щодо «Північного потоку-2»: Що означає візит американського дипломата до Києва та Варшави

Радник Державного департаменту США Дерек Шолле, як повідомляє відомство, відвідає Київ та Варшаву цього тижня з метою обговорити «Північний потік-2» та проведення реформ.

Маршрут та дати візиту дають підстави припускати, про що саме будуть говорити сторони. Раніше, у телефонній розмові із заступником міністра закордонних справ України, у середині квітня, Шолле наголошував на тому, що позиція президента США Байдена, полягає в тому, що «Північний потік – 2» є невигідним для Європи.

Проте згодом позиція США змінилась – були послаблені санкції проти цього проєкту. А як повідомляють західні ЗМІ, під час візиту канцлера ФРН Ангели Меркель до Вашингтону та зустрічі із президентом Байденом 16 липня, сторони могли дійти до певної угоди стосовно цього проєкту, деталі якої буде оприлюднено згодом.

Відтак, не виключено, що американський посадовець виступатиме у ролі посланця, який на непублічному рівні повинен буде донести суть домовленостей США та Німеччини з приводу будівництва та запуску в експлуатацію газопроводу із “компенсацією” для цих країн. Високоймовірно, що це робиться для уникнення публічних демаршів зі сторони обох країн, як реакція на суть американсько-німецької угоди по «Північному потоку-2».

Україна та Польща – дві країни, які жорстко виступали проти будівництва газопроводу, а також мають тісні, стратегічні відносини із США, і певною мірою навіть залежні від політики США відносно них. Наприклад, Польща фактично дійшла згоди із США щодо спільного проєкту по спорудженню АЕС. Польща також тривалий час будувала стратегічні стосунки із США, намагаючись стати одним із ключових європейських партнерів США.

Польща, щоправда, знаходиться у більш вигідному положенні, аніж Україна в контексті загроз ПП2. Так, країна успішно реалізує курс на відмову від російського газу: споруджено СПГ термінал, який приймає зокрема і американський газ, а його потужність планується збільшувати. В процесі будівництва Балтійський газопровід, який доставлятиме у Польщу норвезький газ. Незабаром країна не потребуватиме російського газу, а відтак, не буде надто чутливою до зміни структури поставок газу у Європі. Зважаючи на це, очікуваним буде достатньо спокійне сприйняття Польщею угоди між США та Німеччиною щодо Північного потоку 2.

Можливо, у випадку України, конкретний пакет «компенсацій» не сформований остаточно, але зрозуміло, що перелік опцій таких компенсацій – не надто великий.

Примітним є те, що візит президента Зеленського не відбудеться у липні, а переноситься на серпень, що ймовірно робиться для того, щоб досягнути усіх домовленостей по «Північному потоку-2» з іншими країнами до цього моменту. Не даремно, серед виправдань президента Байдена були слова, що на момент його інавгурації газопровід був майже завершеним.

Цікаво, що серед тем розмови Шолле у Києві – реформи. У разі демаршу України, завжди можна апелювати до повільного темпу проведення реформ, а також корупції, яка, дивним чином не потрапила у публічну повістку зустрічі.

Андріан Прокіп, експерт програми «Енергетика» UIF
178 views14:30
Відкрити / Коментувати
2021-07-20 16:25:16 ​​Протести на Кубі: що там відбувається?
Є щонайменше чотири основні причини спалаху масових антиурядових протестів на Кубі, які стали одними з найбільших в постреволюційній історії острова.

Причина №1. Соціально-економічні негаразди. За останні 40 років нерівність між різними верствами населення лише поглиблювалася, а дисбаланси між партійною номенклатурою і рештою суспільства ставали дедалі більш очевидними та видимими. Спроба нового покоління лідерів Куби здійснити перетворення в економічній площині у 2019-2021 роках виявилися невдалими, а пандемія завдала відчутного удару по туристичному сектору, у якому працевлаштовано чимало кубинців. Ініціативи уряду, спрямовані на економічну лібералізацію і відкриття приватного сектору, були запущені занадто пізно.

Причина №2. Фінансові труднощі. Провал валютної реформи у 2020 році, коли влада намагалася ліквідувати систему, в якій в обігу були дві валюти, і закріпити свій песо, а згодом пандемія призвели до зростання дефіциту іноземної валюти. Колапс кубинської економіки на 11% ВВП у результаті пандемії і фінансова криза призвели до перебоїв із поставками продовольства, а економічні санкції з боку США обмежили доступ кубинців до доларів, що загострило ситуацію ситуацію на острові ще більше.

Причина №3. Пандемія COVID-19. Спалах коронавірусу паралізував туристичну сферу, призвів до зниження доходів громадян, втрати робочих місць, а кубинська влада не змогли забезпечити острів належними вакцинами. До національних вакцин, які Куба розробляла, громадяни поставилися із недовірою, а уряд не зумів їх переконати у протилежному. Напередодні протестів на Кубі відбувся черговий спалах заражень COVID-19, фіксували рекордні для острова +6900 заражень і майже 50 смертей на день. У купі з нестачею ліків і медикаментів у аптеках через дефіцит валюти, ця ситуація суттєво збільшила протестний потенціал в суспільстві.

Причина №4. Політичний транзит влади. Відхід Рауля Кастро від влади на початку 2021 року остаточно закрив епоху правління братів Кастро, яка тривала з 1952 року. Це створило певну атмосферу політичних змін, яку відчули люди. Нове покоління кубинських лідерів, яким передали владу, не має такої внутрішньої “революційної легітимності”, яка була у братів Кастро, і завдяки якій їхній авторитет і репутація тримали ситуацію під відносним контролем. Наприклад, нинішній президент Куби Мігель Діас-Канель народився через 8 років після революції. Він інженер, і все своє життя був комсомольцем і партійним кабінетним чиновником, а не революціонером, який зі зброєю у руках боровся проти непопулярного корумпованого уряду.

Масові протести показують, що транзит влади на Кубі неодмінно призведе до зміни політичної системи, але не одразу. Колапсу уряду навряд чи варто очікувати, адже правляча еліта має доволі великий запас міцності та потужних зовнішніх партнерів — Китай та Росію. Дестабілізація на Кубі не потрібна регіональним країнам, і навіть США, які за Байдена, скоріше за все, продовжать політику нормалізації відносин із Гаваною, але не відмовляться від економічного та гуманітарного тиску на острів, особливо зараз, коли центральна влада послаблена демонстраціями.

Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики UIF
246 viewsedited  13:25
Відкрити / Коментувати
2021-07-20 10:02:46 У Києві відкриють Американський ВНЗ?

Вісім українських університетів цього року потрапили до одного зі світових рейтингів найкращих ВНЗ світу. І хоч лідерських позицій ми не зайняли, та все ж це показник того, що наша освіта ще займає вагомі позиції та може надолужити своє відставання. І новина про те, що в Україні відкриють університет у партнерстві з державним Університетом штату Аризона (ASU), який посідає перше місце з інновацій серед університетів США, - дає нам шанс на проведення позитивних трансформацій у системі освіти.

Експерт напрямку “Освіта” UIF Микола Скиба вважає, що університетам треба боротися не за збільшення бюджетного замовлення, а лобіювати більшу автономію задля залучення інвесторів у освітній процес. І відкриття університету спільно з американцями може допомогти нам у тому, що ми почнемо переймати провідний досвід найкращих вишів планети.

Дивіться WHITE HOUSE TALKS та дізнайтесь про основні тенденції розвитку української освіти!



274 views07:02
Відкрити / Коментувати
2021-07-19 17:42:13 ​​ Парламентські вибори у Молдові: на шляху до прозахідної монобільшості

Дострокові парламентські вибори у Молдові відкрили нову сторінку політичного розвитку країни.

Уперше в історії, за результатами виборів у Кишиневі з’явиться стабільна прозахідна та проєвропейська монобільшість, а зовнішня підтримка Молдови з боку ЄС і США може бути розблокованою.

Партія президента Майї Санду набрала несподівані 52% голосів, більше, аніж прогнозували, і отримала стабільну парламентську більшість. Відтак, нарешті, вперше з 2019 року, Санду зосередила у своїх руках практично всю повноту владу. Єдине, чого їй не вистачає — це конституційної більшості, у таких голосуваннях їй доведеться вести вкрай незручні переговори.

Дві інші партії, які пройшли у парламент, є доволі токсичними як для електорату Санду, так і для політичних переговорів із ними. Це її головні опоненти — лівий блок соціалістів і комуністів, а також одіозна популістська партія “ШОР” на чолі з бізнесменом Іланом Шором, який перебуває у міжнародному розшуку за розкрадання цілого мільярда доларів з молдовських банків.

Хоча для прозахідних сил у Молдові ці вибори і стали перемогою, вони ж породили певні виклики, які відтепер М. Санду та її уряд будуть змушені подолати, щоб втриматися на посадах і не втратити свій рейтинг, базований на завищених очікуваннях їхнього електорату, який голосував за прозахідну партію швидше через сподівання на зміни якості життя, умовне “покращення”, а не за якусь конкретну ідеологію.

Перед президентом Молдови та її командою постає одразу кілька перешкод.

Перша — токсична та непримирима політична опозиція, із якою Санду навряд чи зможе знайти спільну мову або навіть досягти ситуативних домовленостей без суттєвих репутаційних втрат.

Друга — кадровий голод. Державні інституції у Молдові неефективні, слабкі, їх часто критикують за корупцію і надмірну бюрократію. Щоб це змінити, потрібні реформатори, які зможуть закласти підвалини під довгострокові, поетапні трансформації, які забезпечать плавний перехід до нової системи управління, і не відштовхнуть людей.

В команді Санду не так багато фахівців, а високий рейтинг змушуватиме її діяти швидше і вдаватися до, скоріше, тактичних популярних кроків, аніж непопулярних глибинних реформ.

Третя — відсутність розділення відповідальності за ухвалені рішення. Оскільки партія “Дія та солідарність” М. Санду здобула монобільшість, то окрім одноосібного ухвалення рішень, вони ж і нестимуть “моновідповідальність” за всі свої дії.

Плани щодо залучення представників інших партій, наприклад з правої платформи “Гідність і правда” А. Нестасє, яка не пройшла у парламент, виявилися невдалими. Тому, Санду та її команда будуть одні в уряді, і розбити відповідальність з кимось не вдасться.

Четверта — зовнішні чинники. Безумовно, вибори у Молдові стали тактичною перемогою Заходу, однак це не означає, що країна розвернеться у відверто прозахідний вектор. Зрештою, понад третина населення — це проросійський електорат, орієнтований на Москву, який Санду не може ігнорувати просто так.

До того ж, варто зазначити, що ліві опозиційні сили програли не тому, що вплив РФ на Молдову зменшився або тому що люди зневірилися у Росії, а скоріше через низьку явку: на дільниці не прийшло чимало виборців соціалістів і комуністів.

Це означає, що самі по собі вибори у Молдові НЕ несуть жодних змін у зовнішню політику Кишинева. Санду буде змушена розмовляти як зі своїми партнерами на Заході, так і з Росією, а чимало фундаментальних рішень, на кшталт ситуації у Придністров’ї, вирішуватимуться зовнішніми гравцями.

Для України вибори у Молдові стали позитивною подією, адже створюють можливості подальшого розвитку двосторонніх відносин тепер, коли і президент, і уряд, і парламент будуть політично та ідеологічно ближчими до Києва.

Утім, цим Україна має скористатися, щоб тісніше зблизитися із Молдовою, активізувати дипломатію на придністровському напрямку, і допомогти країні вирватися із зони впливу РФ.
 
Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики UIF
315 views14:42
Відкрити / Коментувати
2021-07-16 12:35:42 ​​ Команда UIF вітає Дениса Монастирського на посаді Міністра внутрішніх справ України

Сьогодні Верховна Рада проголосувала за кандидатуру Дениса Монастирського на призначення посади Міністра внутрішніх страв України. Ми вітаємо колишнього експерта нашого аналітичного центру з правових питань та зичимо йому успіхів, зважених рішень та ефективної роботи.

Команда UIF пишається, що наші колеги досягають значних звершень на державному рівні та бажає, щоб усі докладені зусилля пана Дениса принесли позитивні зміни до країни.

Своєю чергою Український інститут майбутнього сподівається, що продовжить плідну співпрацю з Міністерством внутрішніх справ і надалі долучатиметься до розробок важливих законопроєктів та надання фахових експертних рекомендацій.

Так, протягом минулих років ми виступили співавторами законопроєктів щодо боротьби зі злочинами, які викликані наркозалежністю; про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства та інших осіб в інтересах правосуддя; про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства тощо.

Тож ми сподіваємось, що наші спільні зусилля і надалі будуть приносити користь українському суспільству, а Денис Монастирський гідно проявить себе на новій посаді!
355 views09:35
Відкрити / Коментувати
2021-07-15 17:52:30 Програма дій уряду: чого чекати українцям?

Великою проблемою України завжди називали відсутність стратегії, яка б окреслювала конкретні цілі держави та шляхи їх досягнення.

І от нещодавно у деяких ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що Кабмін може таки затвердити довгострокову «Програму дій уряду».

Про важливість довгострокової стратегії та про її основні можливі аспекти розкаже у сьогоднішньому випуску WHITE HOUSE TALKS – директор економічних програм Анатолій Амелін




270 views14:52
Відкрити / Коментувати
2021-07-14 09:47:08 ​​ Новий уряд Зеленського. Повнота влади наступає у серпні

Відставка Авакова — це не просто завершення епохи. Це початок побудови (спроби побудови) столичної вертикалі, де будуть тільки ті, кого Зеленський вважає на 100% своєю людиною.

Після четверга, коли у нас з‘явиться новий міністр внутрішніх справ, а потім, судячи з усього, з‘являться нові міністри юстиції, культури та оборони чи ще чогось, у нас завершиться формування команди Зеленського на найвищому щаблі.

Якось непомітно для багатьох, монобільшість стала результативно голосувати в кількості 226-228 голосів. Ще два місяці тому на Банковій вважали успіхом 207-210 голосів (показовим було голосування за Степанова). Зараз, завдяки позиції, перш за все групи Коломойського, у Зеленського є результативна монобільшість.

Тепер він змінює міністрів, які не на 100% є його людьми. Правда причини звільнень у кожного різні. Молюська — бо Мін’юст одне з трьох ключових міністерств в Кабміні і тут просто потрібно поставити не слухняного «чужого», а повністю свого. Міністр оборони просто нуль і його давно треба було зняти. А Ткаченко - це звільнення Коломойського від свого «останнього» міністра. Ну хто тепер скаже, зо Зеленський слухається олігарха, якщо звільняє його міністра?

Що ж це означатиме надалі?

Перш за все, треба чітко сказати, що рівень керованості країною дуже низький. І укріплення в Києві зовсім не означає, що ця сама керованість автоматично перейде на регіони. Поки Володимир Зеленський створить не стільки вертикаль, скільки столичну горизонталь. Простіше кажучи, він отримає ілюзію повноти влади. Між іншим саме ця ілюзія викликає бажання звільнити Кличка.

Насправді, всі ці зміни не матимуть серйозних наслідків для абсолютної більшості українців в економічному плані. В політичному ж у Зеленського залишається невелике вікно можливостей для інституційних змін, які можуть реально змінити країну. Але поки всі ці зміни виглядають виключно, як бажання посилити власну вертикаль.

В країні є чотири великі проблеми: війна, корупція, тарифи та низькі доходи. Зміна міністрів не дає відповіді на ці питання. В усякому разі, поки що.

В цілому, нинішнє «укріплення влади» - це продовження тієї самої турбулентності, яка існувала і досі. Просто з іншими персонажами.

Вадим Денисенко, виконавчий директор UIF
477 views06:47
Відкрити / Коментувати
2021-07-13 08:52:37 UIF | Український інститут майбутнього pinned «​​ Стаття Путіна про єдиний народ: Що потрібно про це знати і як потрібно відповісти Путін збожеволів: тепер він ще й великий історик. Але завдяки цьому тисячі російських істориків отримають замовлення на переписування історії. А вже за 15-20 років…»
05:52
Відкрити / Коментувати
2021-07-13 00:16:06 ​​ Стаття Путіна про єдиний народ: Що потрібно про це знати і як потрібно відповісти

Путін збожеволів: тепер він ще й великий історик. Але завдяки цьому тисячі російських істориків отримають замовлення на переписування історії.

А вже за 15-20 років в РФ буде не тільки великий корпус текстів про всю цю «галіматью» – головне, що у них знімуть сотні псевдодокументальних та псевдоісторичних фільмів, на яких будуть виховуватися і громадяни України. Точно так, як зараз наш сегмент Ютьюбу та Вікіпедії заповнений проросійськими матеріалами про 20 століття, взагалі, і про другу світову війну, зокрема.

Найпростіше, що можна зробити – це відмахнутися і сказати: «Путін написав дурню та нісенітницю». І зараз, читаючи ФБ, я бачу, що шапкозакидування і погорда до історика-неуча – домінанта всіх наративів. А даремно. Бо проти горстки наших професіоналів та аматорів почне працювати велика і дуже ефективна агітаційна машина. А ми цій машині хочемо протиставити наше вагоме шапкозакидування.

Варто також зупинитися на тому, що своєю статтею Путін дав надію тим сотням тисяч (не мільйонам, на щастя) латентних ватників, які масово потирають руки в своїх квартирах і говорять: «він нас не покине». Вони зараз будуть окриленими і цю статтю варто розглядати як підняття градусу на цьому гібридному полі. Ні, він поки не збирається йти в пряму агресію, він спробує руками і вустами всіх цих ватників частково почати міняти інформаційні посили країни.

Але давайте поробуємо розібратися, а що ж має зробити держава Україна.

Держава має всі важелі на ЗМІ, щоб дати зрозуміти: активне педалювання цієї теми погано закінчиться.

Як би це дивно не звучало, але Зеленський (саме він і тільки він) має написати статтю про нашу історію, де вказати на агітаційну брехню Путіна, починаючи від Олександра Невського, який був вірним васалом орди і закінчуючи таким нюансом, як Голодомор, про який Путін не сказав ні слова. Це має бути фахова стаття, легко і доступно написана, а закінчуватися вона має найважливішим: «Ми не дамо переписати нашу історію». Натомість розкручування ескапад Мендель про українську російську мову — це якраз грати під дудку Путіна.

Ми маємо зробити велику багаторічну програму по написанню нашої історії з максимальною кількістю правдивих фактів, які розбиватимуть російські міфи. Паралельно, канали мають отримати фінансування на створення нашого відеопродукту про нашу історію. І це має бути саме обов’язок каналів створювати відповідний контент.

Окремо ми маємо написати нашу історію міст та сіл України (остання редакція безбожно застаріла), адже пасажі Путіна про Новоросію чи Закарпаття – чіткий посил, зараз підуть величезні фінанси на створення міфів про виникнення і життя цілої низки регіонів та міст (перш за все, це стосується Одеси, Миколаєва та Херсона).

Ми маємо підготувати наш медіапростір до блокування неправдивого і злочинного контенту про нашу історію. І маємо пам‘ятати: це не коротка мініатюра, а величезна і довготривала війна.

Насправді, можна було б продовжити ці пункти, але я назвав найголовніші. Без цього – ми програємо ще одне покоління. І повторюся: тільки наївні йолопи, прочитавши Путіна, радіють тому, яку нісенітницю він написав. Ця нісенітниця 70 років кувала велич СРСР, а до того, ще століття виховувала російських шовіністів.

І наостанок, для всіх тих, хто сміється з Путіна, розповім простий приклад з нашої історії. Чи знаєте ви, що поняття «монголо-татарське іго» було вигадане лише всередині 19 століття? Тоді історична наука показувала, як всі ці олександри невські бігали на поклон до монголів і різали своїх же. Тому треба було написати щось нове.

І ось, один вчитель (якщо не помиляюся навіть не викладач університету) в приступі російського патріотизму запропонував коцепт іга і «героїчної боротьби». А тепер, коли ми говоримо про все це: хіба можна дозволити переписати історію і сказати, що іго, в тому вигляді, як нам розповідали в школі — це міф?

Вадим Денисенко, виконавчий директор UIF
125 views21:16
Відкрити / Коментувати
2021-07-12 19:28:31 Позитивний прогноз для української економіки на нинішній рік

Не дивлячись на песимізм багатьох українців та політичну «турбулентність» у країні, ми можемо розраховувати на позитивну економічну динаміку! Ціни на сировину, що експортує Україна, зросли, а це дозволяє компенсувати часткове падіння експортних об’ємів. Та й за рахунок цього бюджет уже отримав більше податків, ніж за аналогічний період минулого року.

Експерт UIF Данило Монін вважає, що український ВВП може сягнути в цьому році відмітки приблизно у 180 мільярдів доларів. А це вже результат у порівнянні з попередніми роками.

Дивіться WHITE HOUSE TALKS та дізнайтесь про найголовніше!



289 views16:28
Відкрити / Коментувати