Історія та пам'ять

2022-06-18 11:56:58 #FightForUkraine
Служити на флоті завжди було мрією старшого матроса Дмитра Томіліна. Саме тому випускник Ізмаїльського військово-морського ліцею пішов з другого курсу цивільного університету і підписав контракт з Військово-Морськими Силами України.

Цієї весни на корабель, де служив Томілін, здійснили авіаналіт два російських Су-34. Дмитро, який мав допоміжний фах оператора переносного зенітно-ракетного комплексу, зумів збити надсучасний російський літак зі старого радянського ПЗРК «Ігла».

«У той момент всі зрозуміли, що врятували 25 осіб екіпажу. Нас зовсім не дивують їхні нові літаки, яких вони років, яких вони поколінь. Ми їх можемо навіть старенькою «Іглою» зняти», — розповів Дмитро.

«Головне — це український дух, який не зрадить».

За свій подвиг старший матрос Томілін нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та іменною вогнепальною зброєю Міністерства оборони України.

Історія Дмитра: https://armyinform.com.ua/2022/05/01/yak-vijskovyj-moryak-likviduvav-vorozhyj-vynyshhuvach-z-pzrk-igla/ Відкрити / Коментувати

2022-06-17 12:50:39 Втрати російського агресора в живій силі перевищили 33 000 лише вбитими.

Кожним днем запеклого протистояння загарбнику ЗСУ наближають перемогу України Відкрити / Коментувати

2022-06-16 11:25:51 Значна перевага в кількості не допомагає ворогу – все одно виходить «хлопок» і «атріцатєльний рост» кількості загарбників та їхньої техніки. Який упродовж минулої доби – в інфографіці на основі даних Генштабу ЗСУ Відкрити / Коментувати

2022-06-16 09:45:29 ​​Дві причини, чому ми переможемо в цій війні

За нами правда
Цього часом буває недостатньо, як було недостатньо 100 років тому, коли Українська Народна Республіка боролася з більшовицькими загарбниками за свою незалежність. Але цього разу час настав, люди пізнали правду і, спробувавши незалежності з 1991 року, уже не погодяться на менше. Назад відмотати не вийде. На цій планеті бувало всяке, але в підсумку, через 100 чи 1000 років, правда завжди перемагає. З правдою нічого не зробиш у контексті вічності. Можна відкласти, можна завадити, можна придушити драгунами, уланами, гусарами, «конарміями», КДБ, але не вийде знищити.

Наша свобода стала феноменом культури
А це вже фінальна крапка у незворотності процесу. Ця неймовірно жорстока, цинічна і несправедлива війна торкнулася екзистенції українців та інших народів. Вона прострілила до архетипів. Тепер жива вода б’є ключем з хтонічних джерел – і людській руці цього потоку не спинити.

Пристосуванство, філістерство, графоманство, меншовартість, сірість, убогість, кон‘юнктурність, шароварщина – все це довкола культурне лахміття, яке десятиліттями удавало, що воно і є наша справжня культура, вицвітає, марніє і гине в сяйві справжнього. Справжнє було й раніше, але бур‘ян затуляв, а імперські садівники з чужого, сусідського, ґрунту теж внаджувалися до нас прополювати і пересаджувати собі краще. Тепер чесне, талановите і прекрасне торує і перемагає. Переконує і зачаровує. Звільняє і маніфестує правду і свободу України.

Ми зараз маємо самі початки свого ренесансу в культурі, але одного весняного дня зрозуміємо, що живемо в золоту еру, де митці й мисткині, мислителі й мислительки промовлятимуть до Котляревського, Шевченка та Українки не як до ідолів, а як до добрих друзів-співрозмовників. Ми надихнемо мільйони інших людей по світу. От побачите, ще все чесне, людяне і порядне навіть в російській культурі (в її не отруєній імперством частині) повстане на нашому боці. Митці десятків народів відчують, що не можуть не творити про нас, про цю правду, про цю драму, про своє відображення в нас. А правду, озброєну мистецтвом, неможливо перемогти. Культуру, яка на всі свої голоси твердо говорить правду, неможливо зупинити чи заборонити.

Але.
Перемога над двоголовим «зомбі-драконом» – це ще не кінець. Далі нам доведеться перемогти себе. Закотити рукави, прополоти бур‘яни своїх нив, випалити з себе скверну, малодушність, зіпсутість. Відбудувати матерію і нарешті впорядкувати дух.

Думка голови УІНП Антона Дробовича.
Ілюстрація – робота Гамлета Зіньківського з порталу Ukraine War Art Collection. Відкрити / Коментувати

2022-06-15 15:54:28 ​​Наталя Лівицька-Холодна належала до того покоління українських інтелектуалів, які 100 років тому втратили свою країну та були змушені рятуватися еміграцією. Їй пощастило дожити до моменту, коли Українська держава відновила свою незалежність у 1991 році. Сьогодні – 120 років від народження поетки, представниці Празької школи та доньки очільника уряду Української Народної Республіки в екзилі.

Її батько, Андрій Лівицький, був активним громадським діячем, адвокатом і мировим суддею у Лубнах та Золотоноші, після 1917 року – губернським комісаром від Української Центральної Ради на Полтавщині. Згодом в уряді Української Народної Республіки обіймав посаду міністра юстиції, керував Міністерством закордонних справ, пізніше – очолював уряд УНР у вигнанні.

Наталя росла в колі інтелектуалів, людей, які творили Українську революцію в 1917–1921 роках. Вони часто збиралися в їхньому домі на Бульварно-Кудрявському провулку в Києві.

Після поразки УНР у війні з більшовиками на її долю випало життя в еміграції. Прага, Подєбради, Варшава, а після Другої світової війни – табори для переміщених осіб в американській зоні окупації, Америка, Канада.

У неї був закоханий Євген Маланюк, з яким познайомилася на одній з вечірок у Подєбрадах, де нещодавній бойовий офіцер армії УНР вчився на інженера. Наталя тоді навчалася в Карловому університеті в Празі, належала до українських поетів Празької школи, до якої також входили Олена Теліга, Олег Ольжич, Юрій Клен, Юрій Дараган і той же Євген Маланюк.

Вірші вона почала писати в 9 років. Однак, за життя видала лише три збірки: 1934 – «Вогонь і попіл», 1937 – «Сім літер». Третя збірка – «Поезії, старі й нові» – побачила світ лише в 1986 році. А прожила Наталя Лівицька-Холодна майже 103 роки. Останні свої роки провела в Торонто в будинку для літніх людей, не бажаючи обтяжувати рідних. Ще й там писала вірші, хоча вони іноді розліталися, і їх підмітали покоївки.

Більше про цю цікаву жінку читайте в рубриці «Історичний календар»: https://cutt.ly/XJ6Rtqd Відкрити / Коментувати

2022-06-15 11:54:36 «Росія прочісує всю країну в пошуках живої сили та озброєння, у тому числі старих танків, що базуються на Далекому Сході, оскільки витратила більшу частину свого військового потенціалу за перші 100 днів вторгнення в Україну», — Bloomberg.

Свіжі зведення втрат ворога від Генштабу ЗСУ Відкрити / Коментувати

2022-06-14 18:14:45 Командир реактивної артилерійської батареї капітан Василь Боєчко до війни змінив кілька спеціальностей. Історик за фахом, він встиг повчителювати, зайнятись підприємництвом та послужити у правоохоронних органах.

З 2015 року Василь служив офіцером-артилеристом у зоні бойових дій на Донбасі.

А в лютому 2022-го його підрозділ взяв участь в обороні Києва. Протягом місяця війни батарея капітана Боєчка виконала понад 50 вогневих завдань, знищивши десятки одиниць ворожої техніки. А успішні дії підрозділу в районі села Мощун допомогли стримати ворожий наступ на Київ.

10 березня 2022 року відзначений званням «Герой України».
#FightForUkraine Відкрити / Коментувати

2022-06-14 17:44:21 «Коли я прийшла додому, мене зустріли дві мої собаки, які вижили, які були дуже раді...»

«Коли я була в Тернополі, мене перший раз капітально накрило, коли мені сказали, що тут щодня на Польщу їдуть автобуси, якщо хочеш, сідай, завтра будеш у Польщі. І коли я зрозуміла, що можу лишитися за межами своєї України: хай із дітьми, хай у безпеці, але я буду абсолютно відірвана від цього процесу із невідомими перспективами повернення. Для мене це було абсолютно неприйнятно. Допомагають люди, яких я бачу навколо. У мене ще після Майдану з’явилося відчуття, що я ніколи не залишуся сама зі своїми проблемами. Це було абсолютно постмайданне відчуття, коли я побачила, як люди ділилися останнім, як прагнули тобі допомогти. Я розуміла, що це така Україна, в якій мені комфортно жити, яку я люблю, частинкою якої я себе відчуваю...»

Це одна з історій російсько-української війни – історія співробітниці Українського інституту національної пам'яті, авторки книги «Волонтери: сила небайдужих» Наталки Позняк-Хоменко, розказана в ефірі Польського радіо
https://bit.ly/3OhAjr5

У кожного з нас є своя історія цієї війни.

Персональні історії українців документують на міжнародній платформі #МояВійна (www.mywar.in.ua), щоб, зокрема, перекласти іншими мовами і розповісти їх світові. Створення платформи ініціювало Міністерство культури та інформаційної політики України.

А на платформі МКІП: united.mkip.gov.ua об’єднані 20 культурних та медійних проєктів, які покликані привернути увагу світу до жахіть, що відбуваються в Україні, до стійкості та віри, які проявляє український народ, до сили мистецтва під час війни. Відкрити / Коментувати

2022-06-14 10:16:58 Ще один російський гвинтокрил упав. А з ним ще кілька десятків іншої ворожої техніки та 200 окупантів відправились у небуття.

Зведення Генштабу ЗСУ за 14 червня Відкрити / Коментувати

2022-06-13 13:14:25 Уже понад 32 000 російських окупантів заплатили життям за імперські амбіції Путіна. Відкрити / Коментувати