2023-03-12 02:20:54
Молитва матері
Друзі! Заздалегідь прошу проще́ння,
Та я повинен це засвідчити для всіх,
Нехай комусь це буде–одкровення:
Згадав село я і батьків своїх.
Батько і мати часто говорили,
Щоб дні свої для Бога присвятив,
Щоденно за мене вони молились,
Але тоді, життя я інше полюбив:
Вино і друзі і сотні розваги,
У цих речах я втіху тільки мав,
Не помічав душевної я спраги,
Не в Небесах,а в чарку споглядав.
Молитви для мене були–отрута,
Про Бога я і чути не хотів.
Летіли дні.я в бру́ді жив, в пилюці
І думав, що в цім щастя заслужив.
Певне я не забуду вже навіки
Той страшний день–мій батько помирав.
Із очей матері сліз витікали ріки,
А я стояв хмільний і хохотав:
«Ну, де ж то Бог твій? Що ж Він не спасає,
Він є Цілитель–що ж ти не встаєш?
Без Бога люди та́кож помирають
І ти батьку,як всі, в землі згниєш».
Він посміхнувся і сказав сердечно:
–«Я ще живий та ти сину мертвець.
Та знай, що мертвим ти не будеш вічно
І скоро воскресить тебе Творець».
Похоронили батька... І молитись
Продовжувала за мене мати моя.
Потоки сліз, які були пролиті,
Я буду пам'ятати до кінця.
Але тоді, здавалось, що у всьому
Противна мати для мене була.
Одного разу вирішив із дому
Піти назовсім із свого села.
Тоді кричав я« Ось вона–свобода!
Тепер я вільний в помислах,в ділах!»...
Не знав тоді, що я в болото
Ступив і потопав в своїх гріхах.
І не бажав ніяк я зупинитись
В водовороті марноти і зла.
Спочатку було добре так крутитись,
Та згодом закрутилась голова.
Мені жахливий став,неначе мука
Той кожен круг і кожен поворот.
Напружував я волю і до болю–руки,
Але життя пливло немов водоворот.
«Друзі»–обмануте порою слово,
У круговерті самий перший круг.
О, якби життя своє почати знову,
То був зі мною би Найкращий Друг.
Той круг розваг, він є брехнею вкритий,
Мене своїми сяйвами сліпив.
Був як сліпець, не бачив поруч Світла
І в страшній тьмі по течії я плив.
Вино–джерело зла і сотні поневірень
І смак його –скількох ж він погубив.
Та є Джерело вічного спасіння,
Не пив з його я, а із пляшки пив.
Хто міг тоді спасти мене від смерті,
Від колів тих,що тягнуть так на дно?
Ні,не людина,ви мені повірте,
Ну дайте мені відповідь? Ну Хто?....
Я по життю своїм бродив, томився,
В один день літа сильний дощ полив.
З дитинства з своїм другом я зустрівся,
Побачив земляка, враз серцем затремтів.
На голові заворушився волос,
Як перед мною образ матері постав,
Забилось серце, задрижав мій голос,
Але йому бездушно я сказав:
–«Ну як там мати? Чи не пам'ятає?
Напевно, що давно вже прокляла.
Часу відвідати її не вистачає,
Сам розумієш, то робота,то діла.»
–«Діла, робота?...Краще помовчав би
І так відомо про діла твої.
Якби про свою матір хоч щось знав би,
Як вона сильно плакала тоді!
Коли ти втік,мати твоя від горя
Вся посивіла,тобою ж бо жила.
І кожен день, у всяку непогоду,
На роздоріжжя виглядати тебе йшла.
І руки простягаючи до Бога,
Несла в молитві всі бажання, мрії.
Вона стояла влита на дорогу
Стовпом любові,віри і надії.
Ну,а коли стояти вже не в силах,
Коли в постіль зовсім зглягла вона,
Підсунуть близько ліжко попросила,
Щоб бачити чи йдеш, біля вікна»...
Немов стрілою вмить мене пробили,
Зірвали враз байдужість ці слова,
Злякався я прошепотів несміло:
«Скажи мені–вона зараз жива?».
–«Як від'їджав,вона була живою,
Тоді ще говорить трошки могла,
Сказала:«Синку,ти тепер зі мною,
А ти робота кажеш і діла!»...
І серце почало сильніше битись,
Я мчався із бажанням лиш одним,
Побачить матір, щоб не запізнитись,
Пробачення щоб попросить у всім.
Вокзал і поїзд...І одне лиш слово,
Звучало в моїх скронях все сильніш,
Хотів не думать,та даремно –знову
Я чув лише одне–«Скоріш,скоріш!».
Ось поїзд став.Я вийшов.Хвилювався,
Мене трусило,в грудях щось пекло,
Всю ніч, немов жебрак, один скитався,
Недобре так мені тоді було.
Знайома ось дорога вже близе́нько
Лишь сердце невідомої стук пройняв,
Ось кладови́ще,за ним–село рідне́ньке,
Могили...і вмить батька я згадав.
І ноги самі якось повернули,
Зашелестівши листям в тишині,
До його могили потягнули,
Тривожно відчувалося мені. @virsh_online
320 views23:20
Х
