2022-02-02 00:55:03
СЕРЦЕ, ЩО СПІВАЛО
Так часто у житті жаліємось на долю...
І ніби те не те, і ніби все не так.
А я вам розкажу про хлопчика одного,
Який пройшов нелегкий життя земного шлях.
Нікому не потрібний, він жив у інтернаті,
Терпів весь час знущання - на плечах гострий горб.
І хоч було нелегко, та все ж у результаті
Завжди усім прощав і дарував любов.
Ніколи не вважав себе фізичним інвалідом,
Постійно твердо вірив і мріяв про одне:
Що прийде час, і стане він колись комусь потрібен,
Що любляча матуся за руку поведе.
Терпіти всі знущання уже не було сили,
Дивився у віконце і все чекав "коли?".
Й знайшлися добрі люди, що хлопця полюбили
І доленосне рішення для себе прийняли.
Надія появилась - він матиме родину.
Зібрали документи - додому от піде.
Та є в нього умова: тут друга не покине
(Бо милосердне серце не любить лиш себе).
У стінах інтернату вони весь час дружили,
Ріднішої людини у світі не знайти...
А друг був у візочку, бо ноги не служили,
І наш герой без нього не захотів іти.
Батьки не розгубились - забрали двох додому.
І хлопцям дарували усю свою любов,
І для дітей старалися усюди і в усьому,
Й до Бога підносили багато молитов.
Так три найкращих роки злетіли непомітно,
І наш герой щасливим ріс, не знаючи біди,
Але життя в притулку минуло не безслідно,
Бо горб виріс ще більшим, скривилися кістки...
Стиснулось в грудях серце і битись перестало...
Те серце, що любов'ю горіло кожну мить,
Те серце, що для ближнього турботу віддавало,
Те серце, що співало, а зараз вже мовчить...
Не можу умістити, чому усе так сталось?
Вже інтернат позаду, є люблячі батьки...
Чому життя дитяче так швидко обірвалось?
Усе, що мріяв, має, та довелось піти...
Я серцем розумію - на все є Божа воля.
Світив весь час промінчиком, всім дарував тепло.
І хоч тяжкою видалась його сирітська доля,
Не нарікав ніколи, нелегко хоч було...
Правдива ця історія, не вигадка й не казка.
І вам скажу, чим вразила мене вона до сліз:
Так часто ми жаліємось, що у житті нам важко,
Так часто лиш погане ми помічаєм скрізь.
Давайте будем вдячними за все, що зараз маємо,
За руки і за ноги, за очі, за вуста...
В домах своїх щоночі безпечно засинаємо,
Нас не спіткала доля сирітська, непроста.
Давайте будем вдячними за маму і за тата,
За всю свою сім'ю, за сина чи за доню,
За те, що Бог по милості так дарував багато,
Що нас покрив щедротами й небесною любов'ю.
Ми також були з вами духовно, ніби сироти.
Тримав нас дуже міцно той інтернат гріха,
Та по великій милості Ісус із нього визволив,
Й веде до дому вічного Його свята рука.
Давайте щирим серцем за ближніх клопотати,
Щоби Отець небесний і їх усиновив,
Давайте у проломі за них будем стояти,
Допоки серця б'ються, допоки стане сил.
08.02.2020
Леся Данильчик
2.9K views21:55
Х
