Віршолюб

2021-12-03 15:00:02 МЕЛОДІЯ СЕРЦЯ

Канал для людей, які вміють і прагнуть проявляти свої почуття у слові, музиці та вважають позитивні емоції головною складовою людського життя. Відкрити / Коментувати

2021-12-01 13:10:00 І як тепер тебе забути?

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути 
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші, 
А квіти, кинуті тобі.

Ліна Костенко Відкрити / Коментувати

2021-11-30 19:00:03 Автору печальних рядків

Довершеним захоплююсь куплетом:
Лиш кілька слів - і солоно в очах.
З талановитим і сумним поетом
Бажаю спілкуватись у віршах.

Печаль нікого в світі не обходить,
Але і радість теж не омина.
Митець на всякий час слова знаходить,
Є пісня і весела, є й сумна.

Хіба біда якась триває вічно?
Чи настрою змінитись не пора?
Чому ж твої вірші меланхолічні?
У кожному із року в рік жура.

А спробуй-но хоч раз пожартувати,
Своє вразливе серце уздоров.
Ти зможеш так чудово написати,
Що кожен розсміється - будь здоров!

Лунатимуть в піснях твої куплети,
Та імідж твій зазнає певних змін.
До вишуканих радісних поетів
Долучиться, принаймні, ще один.

Ігор Рубцов Відкрити / Коментувати

2021-11-30 15:00:03 Коли за вікном — прохолодне міжсезоння, душу від холоду найкраще рятують вірші.

@kozynetspoetry — канал для тих, хто любить теплу поезію.

У рядках (і між рядками) Олександра Козинця — багато любові, світла, тепла й космосу.

Відчуй! Відкрити / Коментувати

2021-11-29 14:00:02 Віра Балдинюк Відкрити / Коментувати

2021-11-28 18:30:00 Я не помру від розпачу і муки...

Я не помру від розпачу і муки, 
Лиш в одинокі ночі навесні 
Все будуть сниться милі, теплі руки 
І оченята сині і ясні. 

І будеш ти у кожному диханні, 
І будеш ти навіки при мені 
Гасить зірки очима на світанні, 
Палить мене в безжальному вогні. 

І буду ждати кожної години 
В далекому чи близькому краю 
Одну тебе, тебе єдину, 
Маленьку милу дівчинку мою. 

Василь Симоненко Відкрити / Коментувати

2021-11-28 15:00:38 У напрямку провідної шестерні потрібно визначити, чи буде вантаж підніматися або опускатися. Чи встигнете ви впоратися із завданням за 30 секунд? Відкрити / Коментувати

2021-11-26 19:00:02 Невже ще існують люди...

— Невже ще існують люди,
котрі читають вірші? —
спитав поет. —
Бо ж вірші — то тільки паперові серветки,
Що слугують мені до промокання сліз.
Люди, котрі підбирають
мокрі паперові серветки, —
це ті самі, що лишаються з потерпілим,
доки не приїде карета «швидкої»,
ті, що можуть подарувати квіти
незнайомій самотній жінці —
і піти собі, так і не назвавшись,
ті, хто завжди має час для заблуканих перехожих
і для старих людей.
Невже ще є такі люди? —
спитав поет. —
Бо я до них не належу...

Оксана Забужко Відкрити / Коментувати

2021-11-26 15:00:02 #поезіяпідписників

Прохання

Так, я знову хворію,
і почуваюсь, достатньо кепсько.
Дай мені, порцію ніжності,
щоб не був тривожний сон.
⠀
Холодом віє вікно
і огортає душу смуток.
Даруй вогник тепла,
щоб усе перейти зумів.
⠀
Не залишай в цей морозний ранок
самотність серед кімнат.
Говори зі мною, сонечко
бо слова це також ліки.
⠀
І знову падає листя, як дні
із дерева життя.
Дай мені, квітку надії
щоб в серці вона розцвіла.
⠀
Знаю, сьогодні малюєш картину
скоро народиться вона.
Дозволь, розфарбувати і мій світ,
кольорами якими захочеш.
⠀
У світі багато і тварин і птахів,
та так мало людей.
Дозволь мені вірити в тебе.
Бо куди, я власне, без тебе?
⠀
Я міг би, сказати багато ще слів
та ти це і так, знаєш.
Дозволь же подарувати, цього вірша
За що? За те, що не покидаєш!

Юрій Граждан Відкрити / Коментувати

2021-11-25 17:00:03 ​​ Елегія

Літа жадань, літа сум’ять і знади! 
Усе, усе — водою з-під човна. 
Страждай і плач тепер, моя ти сладо, 
Журись журбою серця і чола. 

Оце і все із поля наших снів. 
Скінчилися обжинки навіжені. 
Я накосив лиш нервів добрий сніп 
Та вимолотив радощів півжмені. 

Та ще надія б’ється в голосіннях! 
Та ще любов біжить у манівці, 
Як та сльоза, підпалена промінням, 
По вечоровій стомленій щоці. 

Микола Вінграновський Відкрити / Коментувати